Якщо стисло і просто, то на початку 2000-х IIPA подав до уряду США петицію з проханням призупинити дію пільг для України в межах Загальної системи преференцій. Причина – піратські диски: музика, фільми, ігри, софт. Тоді Україна через скасування безмитного статусу для імпортування деяких товарів втратила $75 млн. Через п’ять років було ухвалено закон про оптичні диски і, як наслідок, уряд США відновив пільги для нашої країни.
Тож ситуація патова, і всім гілкам влади доведеться щось зробити, щоб продемонструвати Америці хоча б бажання розібратися з порушенням авторських прав. Який це має стосунок конкретно до вас? Якщо ви жодного разу не дивилися закачаний фільм чи серіал і слухали лише ліцензійні CD, тоді вам:
а) терміново треба видати медаль;
б) вочевидь, нецікаво, як можна знайти вихід із цього глухого кута.
Решті раджу дочитати до кінця, адже рішення пропонується вельми цікаве. Але спочатку треба розібратися із санкціями. Епоха компактів минула, тепер диски купують тільки справжні унікуми, а піратство цілковито перейшло у віртуал. IIPA дратує ситуація з українськими піратськими сайтами й традиційною бездіяльністю влади, внаслідок чого Альянс вимагає від уряду США знову вдарити по нас доларом. Можна не сумніватися, їм це вдасться. І якщо той долар буде не уявним, а реальним, якщо санкції натиснуть на чийсь конкретний заможний мозоль, то доведеться щось змінювати.
Американці вимагають:
а) відновити статус Української ліги музичних прав, яку незаконно прибрали з ринку;
б) припинити діяльність найбільших піратських сайтів;
в) ухвалити закони для боротьби з інтернет-піратством.
Спробуємо розібратися, хто, у який спосіб і скільки може теоретично витратити на контент. Моральні забобони на кшталт «а чи хоче українець платити за файли, які він звик отримувати безкоштовно», відкидаємо, зосередимося на суто технічних питаннях: яким чином власники прав можуть отримувати кошти, а ми – бажаний продукт.
Беру для прикладу себе: електронними грішми і банківськими картками користуюся, але повної довіри до них немає – нікуди не подівся базарний рефлекс «твої гроші – це тільки те, що у тебе в кишені». Та й не поширені в нас ці варіанти. Залишається два реальних способи купувати контент: плата з мобільного рахунку та передплата через інтернет-провайдерів.
Я купував фільми, книжки і музику з різних сайтів, надсилаючи смс-повідомлення на всілякі спеціальні номери, але є підозра, що до IIPA не дійшло ані копійчини, адже це були пірати, але добре законспіровані. Тому відразу перейду до другого варіанта, який мені несподівано видався цілком реальним і логічним.
Далі користуватимуся даними Коаліції виконавців і продюсерів України (КВіПУ), яка запропонувала своє вирішення проблеми з піратством: щомісяця безплатний контент із найбільшого та найпопулярнішого українського піратського сайта ex.ua закачує близько 6 млн українських абонентів. Можна припустити, що більшість із них передплачують безлімітний інтернет, наприклад, 80%. Візьмімо середню ціну за такий пакет – 100 грн – і отримаємо у підсумку 500 млн грн на місяць. Зрозуміло, що все це приблизно, але ж сума в результаті виходить усе одно величезна.
КВіПУ пропонує закладати в плату за інтернет невеличку суму, скажімо, 10 грн, за що споживач отримає безлімітний доступ до будь-якого ліцензійного контенту на легальних умовах. У неї своє бачення ситуації, свої виделки: окремі тарифи і пакети для меломанів, HD-кіноманів, геймерів тощо. Але раджу спочатку розглянути ситуацію максимально просто: чи можу я сплачувати за інтернет на 10 грн більше, але отримувати все легально? Звичайно, можу. Чи може влада розглянути цей спосіб як козир проти санкцій і закріпити його законодавчо? Теж може. Інше питання, як ті гроші розподілятимуть і скільки доходитиме до IIPA, але то вже точно не до мене.
Підсумок простий: було б непогано, якби в IIPA зрозуміли, що краще трохи, ніж нічого, якби влада почала реально боротися з піратством, а ми з вами дійшли висновку, що 10 грн – невелика плата за самоповагу.