Політичні оглядачі аналізують причини недовіри громадян до власної республіки і те, чому у виборчих округах Риги і Латгалії проголосувало найменше людей. Своїм корінням вони сягають у ранні 1990-ті, коли Латвія разом з іншими Балтійськими країнами знову здобула незалежність. В Естонії та Литві з’явилося нове конституційне і виборче законодавство, а закони щодо фінансів і питань управління державою почали крок за кроком вдосконалюватися. Латвійці ж повернулися до Конституції 1922 року, тож країна залишилася єдиною в ЄС, де немає системи обов’язкового декларування податків і нерухомості, а політичні партії (як і на Мальті) не фінансуються з держбюджету.
Пасивність електорату в Ризі та Латгалії (відповідно 38% і 34%) можна пояснити двома причинами. По-перше, почався застій політичної культури через олігархічні партії, які відкрито знеохочують населення брати активну участь у громадському житті через референдуми вже років п’ять. По-друге, більшість тамтешніх виборців проголосували за проросійську партію «Центр згоди». Вона керує Ригою і переважною частиною муніципалітетів Латгалії, але впродовж останніх 20 років трансформувалася з етнічної в соціал-демократичну і весь цей час перебувала в опозиції. Відповідно російськомовне населення не бачить сенсу в голосуванні, оскільки його думка фактично не враховується.
Референдум став унікальним прецедентом, який наділив владою дещо пасивне громадянське суспільство Латвії. Останні зміни до виборчого законодавствапередбачають, що політичні партії починаючи з 1 січня 2012 року фінансуватимуться з держбюджету. З моменту оприлюднення президентського указу про розпуск парламенту було запроваджено багато інших інновацій, які допомогли зміцнити верховенство права в країні. Непокоїть лише той факт, що за своїм політичним розвитком держава повернулася до точки, з якої стартувала на початку 1990-х. Партійна система розколота за етнічним чинником на праві латиськомовні й ліві російськомовні політсили. З часу минулих виборів поміж них спостерігається тенденція формування політики на основі соціально-економічних питань. Отже, хоча партії й об’єднувалися між собою, їхні політичні союзи ґрунтувалися на не зовсім схожих поглядах.
Сьогодні ж з’являється багато нових гравців, а деякі давні намагаються згуртуватися на спільних ідеологічних засадах. Це позитивний процес, але лише за два місяці до позачергових виборів важко передбачити, наскільки якісними будуть новостворені партії і чи вдасться їм ідентифікувати перебіжчиків із колишніх олігархічних політсил. Відтак Партія реформ екс-президента Затлерса проголосила себе ліберальною, і тепер їй доведеться позмагатися за виборця з блоком «Єдність» прем’єр-міністра Валдіса Домбровскіса, який ще має 6 серпня об’єднати три сили, що входять до нього, у правоцентристську політичну партію. Колишній глава держави і прем’єр фактично виступають конкурентами. Позитивна тенденція полягає в тому, що тепер у Латвії є виразно ліберальна, консервативна і центристська партії, але при цьому бракує соціал-демократичної, лівої політсили. Згадану нішу заповнює «Центр згоди», що користується популістськими лозунгами, але ще не налагодив ефективних відносин із профспілками.
«Центр згоди» стабільно лідирує в опитуваннях, але 35–40% тих, хто ще не визначився або може змінити думку, вирішать результат виборів. Останні опитування виявили чітку тенденцію до зменшення підтримки «Центру згоди», «Єдності», «Національного блоку» (місцеві націоналісти) та олігархічного Союзу зелених і селян. Це свідчить про розчарування латвійців у політиках, які представлені в парламенті. Відтак Партія реформ Затлерса має дуже хороші стартові показники, але кінцевий успіх залежатиме від докладених зусиль та фінансування кампанії.
Нині нагальні проблеми латвійців – створення робочих місць, зменшення безробіття і забезпечення верховенства права. Жодна з етнічно налаштованих політсил не може серйозно конкурувати в цих питаннях. Відтак основними суперниками у формуванні урядової коаліції будуть правляча «Єдність», Партія реформ Затлерса і «Центр згоди», а «Національний блок», олігархічні Союз зелених і селян та, можливо, союз Першої латвійської партії і «Латвійського шляху» змагатимуться між собою за подолання 5% бар’єра до парламенту.