Цей захід відбувався в рамках традиційного VII Міжнародного театрального фестивалю жіночих моновистав «Марія», куди були запрошені провідні чеховознавці з різних країну сві-
ту: Великобританії, Пакистану, Польщі, Росії, Іспанії. Проте лектор із Пакистану не зміг узяти участі в ній через бюрократичні процедури на українському кордоні.
Небуденна трагікомедія
Професор Ішек Самехо з Пакистану прилетів до Києва, щоб прочитати доповідь про вплив поетики Чехова на літературу синдхі в ХХ столітті. Він працює на кафедрі синдхі факультету мистецтв Університету Синдха в місті Ямшоро. Маючи офіційне запрошення від оргкомітету конференції, до якої причетні Міністерство культури й туризму України та Національний театр ім. І. Франка, він успішно отримав українську візу в Посольстві України в Пакистані. Прибувши до Києва в аеропорт «Бориспіль», пакистанський професор був затриманий прикордонною службою України. Без конкретних причин і чіткої аргументації його утримували кілька годин в аеропорті. Правоохоронці запитали, чи є у нього при собі $2000. Коли пан Самехо відповів, що має лише $800, йому повідомили, що його депортують назад до Пакистану. Що, зрештою, і зробили.
Правовий абсурд по-українськи
Чому, виконуючи свої обов’язки, прикордонна служба зриває організацію міжнародної наукової конференції та ставить під сумнів роботу Посольства України в Пакистані? Згідно з пунктом 16-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року №1074 «Про Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» прикордонники справді можуть вимагати від громадян країн, що входять до додатка 5 цієї постанови (Пакистан належить до таких країн), під час перетину державного кордону України «підтвердження фінансового забезпечення їхнього перебування в Україні». Але цей контроль, по-перше, має вибірковий характер. По-друге, українське законодавство не зовсім чітко визначає, яким має бути розмір цього фінансового забезпечення на певний період часу. У цьому самому пункті 16-1 згаданої Постанови йдеться, що громадяни таких країн повинні мати кошти в 20-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого в Україні на день їхнього в’їзду на територію, з розрахунку на кожен місяць перебування або на термін перебування менше одного місяця. У пакистанського професора була чинна віза з 22 вересня 2010-го по 21 жовтня 2010-го. Але перебувати в Україні він мав намір лише сім днів – рівно стільки, скільки тривала конференція. 20-кратний розмір прожиткового мінімуму в Україні на місяць нині становить близько $2000 ($2293, якщо вже бути гранично точним).
Однак у пункті 16-1 уже доволі детально перераховано, що саме треба розглядати як «гарантію наявності фінансового забезпечення». Зокрема, у цьому переліку зазначається «документ, що підтверджує бронювання або оплату житла, оплату харчування в Україні». Пакистанський професор мав такий документ на заброньоване й оплачене оргкомітетом фестивалю житло. Як і грант на оплату поїздки. Українське посольство в Пакистані не помилилося, порекомендувавши професору Самехо мати при собі $700–800. Це було еквівалентно реальному періоду перебування в Україні.
Але українські прикордонники явно не були налаштовані заглиблюватися у справу, перевіряти достовірність наданої інформації. Не прописане повністю законодавство плюс некомпетентність і байдужість працівників служби, які, можливо, були не проти відзвітувати про успішну протидію нелегальній міграції чи щось таке, закінчилися порушенням прав людини, котра нічим не завинила перед Україною. До того ж для особи, необізнаної із законодавчими премудростями, інцидент на українському кордоні взагалі виглядав як вимога дати хабар. Додайте до цього вбогу англійську прикордонників, неспроможність зрозуміти акцент – і ось уже цілковите непорозуміння. Ситуація залишає доволі неприємний слід і змушує замислитися над тим, наскільки Україна є відкритою для зовнішнього світу.[2154]