У. Т.: Сторони, що гарантували територіальну цілісність України в Будапештському меморандумі, не змогли виконати свої зобов’язання в умовах нинішньої кризи. Це серйозно підриває систему міжнародних договорів, кордонів і безпеки. Чи потребує в цих нових умовах міжнародна спільнота іншої угоди або ж системи, яка ефективно гарантувала б територіальну цілісність і безпеку держав на кшталт України в таких ситуаціях?
– Якщо відверто, то вона вже має все потрібне. У міжнародній системі стабільність тримається на кількох чинниках. Один із них – правила. Другий – політичний процес і діалог.
У цьому випадку спотвореними виявилися політичний процес та інтерпретація деяких принципів. Самовизначення ставлять вище за конституційний лад у країні. Якщо така інтерпретація стане прецедентом, це буде дуже тривожний сигнал, бо її як аргумент можна буде застосувати до численних ситуацій у всьому світі.
Це питання потрібно обговорювати. Але дебати довкола нього – процес політичний, а в європейському просторі ми спостерігаємо конфронтацію. З одного боку – політика ЄС та його розширення, із другого – концепція Євразійського союзу. Замість скоординованого обопільного розвитку, ці доктрини, схоже, конкурують між собою і спричиняють поділ. Україна міститься безпосередньо на лінії розламу поміж цих двох політик. Відтак ризик для неї полягає в питанні розколу внутрішнього.
У. Т.: Що тут можуть удіяти міжнародні організації?
– Як міжнародна спільнота ми маємо зробити дві речі. У кожної групи є своя специфічна роль. По-перше, котрась із них може накладати на іншу санкції – це, якщо хочете, політика сили. По-друге, вона має змогу працювати на політичному рівні в полі пошуку способів і вирішень актуальних проблем. Тобто, з одного боку, є конфлікт, а з другого – необхідно мати позитивний елемент.
ОБСЄ – хороший інструмент власне для другого складника. Вона не обговорює санкції, а намагається шукати рішення. В цьому контексті, наприклад, нинішній діючий голова подав ініціативу створити міжнародну контактну групу, і ми бачимо, що ця ідея матеріалізується (наприкінці лютого діючий голова ОБСЄ і міністр закордонних справ Швейцарії Дідьє Буркгальтер ініціював створення міжнародної контактної групи як можливої платформи для координації та обміну інформацією про оцінку ситуації на місці для надання міжнародної допомоги. – Ред.).
Інший важливий фактор: Україна має захищати себе. Вона не повинна бути жертвою цього конфлікту політик. Для самого Києва дуже важливо установити міцний внутрішній діалог. Я бачив реакцію аудиторії на деякі заяви, що пролунали тут із вуст представника однієї частини країни (йдеться про виступ колишнього віце-прем’єра, члена Партії регіонів Олександра Вілкула, який на Київському безпековому форумі сказав, що «зараз в Україні йде проектування майбутнього Європи, проектування майбутнього світу, механізмів збереження балансу відносин між найбільшими політичними та військовими міждержавними утвореннями», дуже важливо «зберегти традиційні ринки збуту і знайти нові», а також щоб центральна влада «чула регіони», підкресливши необхідність реалізації механізму децентралізації влади. – Ред.). Як мені здається, сказане не було принципово неправильним. Представник Партії регіонів говорив про необхідність зберегти єдність держави і про те, що Крим – це Україна. Але він висловив і погляди, з якими не погоджуються інші. Це показує, що засадничі елементи (порозуміння. – Ред.) є, але існують і розбіжності, які слід залагодити. Внутрішній діалог має бути об’єднавчим. Саме на цьому рівні, гадаю, міжнародна спільнота здатна допомогти Україні налагодити діалог і спробувати захистити стабільність та суверенітет держави.
Якщо ситуація погіршуватиметься – і я кажу не тільки про Україну, – вона може вплинути на весь геостратегічний регіон, у якому ми діємо. Тоді нам доведеться переглянути те, як функціонують наші інституції, зокрема ОБСЄ. Можливо, доведеться реформувати деякі процеси. Зараз актуалізувалися серйозні дебати, чи слід нам як організації, що діє на основі консенсусу, надалі так працювати. Чуються думки про потребу перейти на формат «мінус один». Це передбачало б ізоляцію країни і прийняття рішень проти неї.
У. Т.: Ми чули про загрози з боку Росії не тільки для України, а й для інших її сусідів. Чи маєте ви плани або стратегії, які запобігли б таким небезпекам, а не реагували на них?
– Ми завжди виступаємо проти будь-якого прояву загрози чи сили. Це базовий принцип. Скажімо, на Женевських міжнародних дискусіях намагалися спонукати РФ приєднатися до декларації про незастосування сили в контексті ситуації у грузинському регіоні1. Є в нас і принципи стосовно відносин між сусідніми країнами. Ми обговорюємо проблеми. В минулому говорили про військові навчання Росії поблизу кордонів Латвії2.
Роль організацій на кшталт ОБСЄ полягає, зокрема, в тому, щоб запроваджувати елементи прозорості й деескалації криз. Наразі видно, що погрози однієї сторони та військова мобілізація другої можуть справити протилежний ефект. На жаль, зараз ми бачимо логіку, згідно з якою говорити про демонстрацію сили і спроби використати її стає нормальним. Нині ОБСЄ розуміє, що тон дебатів змінився і стає дедалі більш антагоністичним. Я пам’ятаю, як дискутував у межах Наради з безпеки і співробітництва в Європі (попередниця ОБСЄ, створена як багатонаціональна платформа для діалогу між Сходом і Заходом, що діяла від 1970-х до початку 1990-х. – Ред.) під час холодної війни. Дещо з того, що чую останнім часом, нагадує мені риторику часів холодної війни. Це не тішить, але ми бачимо появу такої тональності. Відтак нам необхідно посилювати механізми, які дадуть нам змогу вирішувати це питання. Нарада з безпеки і співробітництва в Європі, як попередниця ОБСЄ, була створена безпосередньо для того, щоб підтримувати цей непростий діалог під час холодної війни. Нині, схоже, це знову актуально.
У. Т.: Чи відомо вже, хто очолить місію спостерігачів від ОБСЄ на найближчих виборах? Чи планує команда вашої організації приїхати до України заздалегідь і залишитися після виборів, щоб побачити, як проводять підрахунок голосів?
– Місія поділена на дві частини. Одна – довготермінова – уже має керівника (Маркіс Ворідіс, голова грецької делегації в Парламентській Асамблеї ОБСЄ. – Ред.). До неї входить близько 100 осіб, які займатимуться саме тим, про що ви спитали: моніторитимуть передвиборну кампанію і доступ до неї ЗМІ, використання бюджетних коштів на вибори, об’єктивність ЦВК тощо. Їхні висновки становитимуть значну частину нашого звіту за результатами перегонів.
А ще в нас буде короткострокова місія, що складатиметься з іще близько 900 осіб, які прибудуть на три-чотири дні, щоб моніторити власне процес виборів й підрахунку голосів.