У пана Пінчука, який володіє медіа-холдингом StarLightMedia, трьома телеканалами, парою-трійкою друкованих видань і шістьма національними радіоканалами, своїх сил вистачить, щоб і подію та відповідно себе пропіарити, і питання євроінтеграції та майбутнього України висвітлити в потрібному руслі. Тому сторонніх просимо не турбувати.
Топи української політики та українські олігархи, як-от організатор і спонсор щорічних зустрічей вітчизняних і західних політків на Південному березі Криму Віктор Пінчук, віднедавна активно задіюють PR-схему закритих тусовочних клубів. І, схоже, фейс-контроль таки спрацьовує, оскільки таких закритих заходів під патронатом якогось нашого політика чи олігарха і з претензією на «європейськість» дедалі більшає. Видання просто не запросять або не допустять на ту чи ту подію. На прохання пояснити, яким чином можна потрапити до списків акредитованої преси, зазвичай надходить чемна відписка: «вибачайте, місць немає» або «до списку запрошених осіб ви не потрапляєте». Ані дипломатичність формулювань, ані використання англійської мови ситуації не пом’якшує. Дуже зручно для тихої, підкилимної цензури і подальшого сповзання держави до табору країн із проблемами зі свободою слова.
Читайте Громадянське суспільство і його вороги
М’яка цензура, звісно, не є ноу-хау Пінчука і Ко. Державні структури вже давно успішно застосовують цей метод спілкування з незалежною пресою. Наприклад, майстерно відтісняти «незручні» медіа вміють в Адміністрації президента. Речниця глави держави Дарка Чепак володіє магією створення журналістського пулу таким чином, щоб туди не потрапляли «незручні» ЗМІ, чи вмінням на прохання про інтерв’ю відповідати, що графік президента цього не передбачає.
Тож чого дивуватися, що в цій країні додумалися зобов’язати школи складати списки дітей журналістів.