Напередодні Дня Незалежності мені телефонували з кількох різних видань і запитували, які у мене почуття та думки з нагоди свята. Я дякував за увагу і відмовлявся що-небудь коментувати. Мені не хотілося напередодні свята висловлювати свої занепадницькі почуття.
А занепадницьку вони тому, що я не бачу приводу для втіхи. Від самого Дня Незалежності ми ніколи не були насправді незалежними. Над нами увесь час ширяв двоголовий орел зі своїми гострими кігтями, з яких так нелегко виборсатися.
Читайте також: Юрій Макаров: "від чого" і "заради чого"
Навіть Ющенко, на словах дистанціюючись від Росії, залишив на відповідальних посадах людей, які працювали на Росію, підписував якісь божевільні «Меморандуми» і намагався грати в чесні ігри з наперсточниками. В результаті російська пуповина так і не була перерізана.
Дехто пише, що надії Росії на те, що її бізнес прийде в Україну не виправдалися, бо донецькі перехитрили росіян і не пустили їх. Але є ще чимало підводних течій, якими в Україну проникає Росія.
Хитрий закон про вивчення двох іноземних мов дав свої плоди. Російську почали вивчати, як другу іноземну. Але не тому, що так прагнули школярі і їхні батьки, а тому, що фахівців з другої іноземної бракує, особливо на селах. А російську може викладати будь-хто – хоч би і вчитель фізкультури, як то було за моєї пам'яті.
Уже тривалий час донецькі і харківські та деякі київські видавництва (наприклад, «Махаон») пропонують дітям іноземну літературу винятково у перекладах з російської, хоча уся та дитяча класика давно перекладена українською з оригіналу. Але і Брати Грім, і Гауф, і Андересен, як і народні казки продовжують видаватися в жахливих псевдоукраїнських перекладах, які на потіху тіням Білодіда і Маланчука усе більше наближають до себе «братні» мови.
Ба навіть українські народні казки цих видавництв, проілюстровані русскімі мужичкамі в касаваротках і бабамі в сарафанах.
В українські школи Півдня і Сходу надійшли чомусь російськомовні щоденники. На українських телеканалах домінують російськомовні мультфільми і фільми для дітей. Потреби вивчати російську мову нема – вона лізе у вуха без жодних перешкод.
Українських фільмів, як не було, так і далі нема, бо не можна вважати українськими фільми зняті іншою мовою.
Та цього мало. Росія Путіна не на жарт взялася за свою імперську ідеологію і продовжує роздувати різноманітні міфи в кінематографії, кидаючись від однієї крайності («Адмірал») до другої («Чапаєв»).
Не дарма й шкільні зошити у нас з'явилися з зображеннями Сталіна й Лєніна.
Можна лише уявити собі, які б завивання ми почули з вуст регіоналів та комуністів, якби хтось надрукував зошити з портретами Гітлера. А тим часом Гітлер і Сталін одного поля ягоди. Дивуюся, чому мовчать і не протестують проти цього поляки. Адже Сталін винищив в десять разів більше поляків, аніж то зробили українські націоналісти. Досить лише ознайомитися зі списками репресованих у 1930-тих роках на Волині та Поділлі. Вистрілювали цілі великі родини і цілі села. У 1939-1941 знищення поляків продовжувалося. Однак наші сусіди мовчать.
Мовчать і євреї. Навіть такі суперчутливі барометри антисемітизму в Україні як товариші Фельдман і Рабинович. Так ніби вони не знають, що відповідальність за Голокост Гітлер повинен розділяти зі Сталіним.
Мало кому відомо, що у 1937-1938 році майже усіх євреїв, які з ентузіазмом кинулися організовувати свої колгоспи на півдні України та в Криму, вистріляли. В тому числі й поета Лібера Рабиновича, який писав українською мовою.
Народився він у 1898 в с. Полонне на Хмельниччині в єврейській родині. Жив у Кривому Розі та в єврейській колонії на півдні України. Надрукував з пів сотні віршів. А засуджений був у 1938 як «участник антисоветской террористической шпионско-сионистской организации» і розстріляний 5. 06. 1938 вже у Харкові. Так само, як і ще понад чотири десятки українських письменників єврейського походження.
«І далі йдемо мертвими степами, Я – мовчазний, печальний – колоніст…» – писав однофамілець борця з антисемітизмом.
Читайте також: Антисемітизм як політична маніпуляція
Після війни Сталін продовжив репресії проти євреїв і вистріляно було знову багатьох єврейських інтелектуалів.
Чому ж євреї не протестують проти портретів їхнього ката на шкільних зошитах?
Авжеж, портрет Шухевича або Петлюри викликав би у них більше ентузіазму.
Росіяни працюють водночас у багатьох напрямках. Ось уже й російські генетики підключилися і дійшли висновку, що східні українці генетично найближчі до росіян, а галичани – сармати і взагалі не слов'яни. А щоб у це легше було повірити, погодилися з версією, що росіяни – це генетичні родичі фінів і тюрків. Ось навіть яку ціну готові заплатити старші брати, щоб тільки роз'єднати українців і добитися розколу. Мовляв, ми не слов'яни, але й українці теж фіни і тюрки.
Читайте також: Спецоперація проти української мови
А тим часом їхні генетичні вправи – це чисте безглуздя, бо заселення Центральної та Східної України відбувалося з Заходу. Князі Потоцькі, Конецьпольські та Вишневецькі (між іншим, усі вони були українцями) переселяли галичан, волиняків та подоляків цілими селами за Дніпро. Тому антропологи, які досі вивчали українців, зокрема Федір Вовк, не знаходили жодних великих розбіжностей між українцями Заходу, Центру і Сходу.
Звичайно, якщо російські генетики досліджували шахтарські селища, куди було завезено кількасот тисяч росіян, то могли дійти і до такого висновку. Але до чого тут наука?