«Україна впевнено рухається вперед шляхом створення демократичного суспільства та розвитку незалежних засобів масової інформації». Це – цитата з листа президента Віктора Януковича до генерального директора Всесвітньої асоціації видавців газет і новин (WAN-IFRA) Крістофа Рісса, як її навела президентська прес-служба далекого 6 травня 2011 року.
У цьому листі Янукович пропонував провести в 2012 році в Києві 64-й Всесвітній газетний конгрес та 19-й Всесвітній форум редакторів. Як уточнювала прес-служба, усно пан Янукович зробив таку пропозицію панові Ріссу ще в жовтні 2010-го.
І ось цей день настав. Конгрес, а з ним і Форум, відкрилися 3 вересня в Києві, в Жовтневому палаці, за адресою «вул. Інституцька, 1». Саме так, через «ц», дану адресу було 4 рази з 4-х написано в перекладених з російської анонсах.
Генеральним спонсором заходу стала DFGroup– структура, що для відомого олігарха Дмитра Фірташа частково відіграє ту роль, котру для Ріната Ахметова відіграє СКМ. .
В неділю гостям влаштували закриту вечірку на території Софійського комплексу. «Напівпіратські» відео з нього, щоправда, все одно представлені увазі інтернетної публіки.
На офіційному ж відкритті заходу мав виступати сам гарант. Тому всі підходи до Жовтневого заблокували пари та трійки міліціонерів, котрі, втім, пропускали просто за журналістським посвідченням або ж акредитацією учасника.
В очікуванні «третього дзвінка» швейцарець із типово італійською зовнішністю та французьким іменем Шарль Клемент запевняв кореспондента Тиждень.ua, що вигляд Києва помітно покращився відтоді, як він був тут востаннє 2007 року. «Тут тепер справжній Відень», – захоплювався він. – «Все дихає історією, і водночас енергією. Чи правда, що за переписом тут живе 2,8 мільйони осіб, а насправді – цілих 4 мільйони? Величезне місто!» Це був добре обізнаний швейцарець.
До розмови приєднався його колега з німецької Neue Osnabrücker Zeitung Лоренц Мелт. Його цікавили політичні перспективи українсько-німецького народного кумира Віталія Кличка. Автор цих рядків не міг не поінформувати гостя столиці, що коли не з перспективами, то принаймні з рейтингами у Кличка все добре, адже чимало виборців розчарувались і у владі, і в «класичній» опозиції.
– Та що ви кажете? – здивувався останньому повідомленню німецький представник. – А ви теж будете голосувати за Віталія?
По деяких роздумах кореспондент Тиждень.ua стисло переповів колезі зміст кількох журналістських розслідувань, котрі пов’язували частину списку Кличка з генеральним спонсором Конгресу та Форуму, котрі мали ось-ось відкритися за кільканадцять метрів від місця, де точилась ця розмова.
– Гм, – замислено сказав герр Мелт.- Для мене це – новий погляд на Віталія.
І раптом тривожно уточнив:
– Але хоча б його брат нікуди не балотується?
Читайте також: Як Кличко формував виборчий список
Taras Shevchenko «Jeansa»
Марафон офіційних промов відкрив президент Об’єднаного медіа-холдингу Борис Ложкін. Гарною російською він розповів, що, як патріот своєї країни, очікує від Конгресу та Форуму «великого поштовху» для розвитку папервих мас-медіа в Україні. Крім того, пан Ложкін поділився з присутніми старовинним афоризмом про те, що для успішної газети потрібні чесність, ентузіазм та десять мільйонів доларів, закликав «владу і опозицію бачити в пресі бізнес, а не спосіб зведення рахунків», і подякував Януковичу та Фірташу за організацію заходу.
З предметних тез у пана Ложкіна було прохання створити видавцям, таким, як він, «сприятливий» податковий клімат. Але конкретного адресата свого прохання керівник медіа-гіганта не назвав.
Далі слово взяв інший президент – президент WAN-IFRA, індієць Джейкоб Метью. Підконтрольна йому в Індії медіа-імперія Malayalam Manorama Group лишає далеко позаду всі українські медіа-князівства, разом узяті: один лише їхній тижневик має наклад 1,9 млн. примірників!
У Києві, однак, містер Метью говорив не так про цінності в плані бізнесу, як про цінності духовного плану. Наприклад, він розповів присутнім, що найвідоміші українські письменники перекладені в Індії, і то не на одну мову. «Більшість українських письменників були людьми величезної мужності, що сміливо йшли вперед попри загрози, навіть загрози життю; вони прагнули виконати свою місію в одній з найважливіших країн Європи», – промовляв газетярський президент.
Крім іще одного президента – Януковича – його слухали голова АП Сергій Льовочкін, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, голова Київської адміністрації Олександр Попов, а також відома й без титулів Анна Герман. Втім, про Януковича важко сказати «слухав». Здебільшого він переговорювався з Борисом Ложкіним.
Тим часом пан Метью процитував Тараса Шевченка – «кайдани порвіте». При цьому індійський гість наголосив, що, як шанувальник Махатми Ганді, не поділяє закликів кропити що-небудь (чи кого-небудь) кров’ю. Але, саме як прихильник Махатминих ідей, всіляко вітає розривання ланцюгів. Здавалося, він не зовсім повірив тому, що майже півтора роки тому писав Віктор Янукович у цитованому на початку даного матеріалу листі.
Це враження лише міцнішало, доки пан Метью говорив про те, що група зі співпраці з журналістами при головній адміністрації країни – це добре, але тільки коли самі журналісти їй довіряють. Що розслідування злочинів проти журналістів повинні завжди давати результат. Що неугодні владі ЗМІ «іноді» штучно позбавляються реклами.
Читайте також: Свобода слова в Україні "досягла" рівня Південного Судану
Остаточно серця українських акул пера та мікрофона президент Метью підкорив, промовивши слово «джинса». Її він вважає одним із найбільших лих української преси.
Уже після завершення урочистої частини кореспондентка «Радіо Свобода» за співучасті кореспондента Тиждень.ua поставив панові Метью в пустельних кулуарах незручне запитання: чи правда, що у WAN-IFRA лунали заклики бойкотувати зустріч у Києві на знак протесту проти утисків свободи слова українською владою? І що він сам думає з цього приводу?
– Ми приїхали до Києва для того, щоб на власні очі подивитися на все, вникнути в усе, зрозуміти все це, – дипломатично відповів наш співрозмовник.
Як Янукович закликав до «заангажованості»
Після виступу Джейкоба Метью відома телеведуча та модель Ольга Фреймут з безжальним акцентом анонсувала англійською виступ президента Януковича.
– Нещодавно ми відзначили 21-шу річницю нашої незалежності, – заговорив Янукович після привітання. – Я хочу подякувати Джейкобу Метью (прізвищу індійця Віктор Федорович приробив наголос на останньому складі – Авт.) за чудові слова, які були сказані на адресу Києва і України в цілому…
Тут воно й сталося. Зо два десятки журналістів, відомих також як активісти руху «Стоп цензурі!», раптово розгорнули саморобні плакати з написами «Україна посідає 130 місце в рейтингу свободи преси», «В Україні не працює доступ до публічної інформації», «2/3 нападів на журналістів в Україні здійснює влада», «Янукович знищує свободу слова в Україні». З цими плакатами вони з різних боків рушили до сцени.
Хтось із охоронців спробував спинити головреда «Української правди» Олену Притулу та заступника головреда KyivPostКатю Горчинську. Вирвати плакат у жінок таки вдалося, але на інших напрямках оборона сцени виявилась такою ж «ефективною», як днем раніше – оборона київського «Динамо» в матчі з «Шахтарем».
Якщо активісти хотіли не привернути увагу до піднятих ними проблем, а зірвати промову Януковича (в чому стовідсотково впевнені на Банковій), то це їм вдалося. Ні, Віктор Федрович не спинився. Але дослівно його подальший виступ лунав так:
– …за ту історію, яка складала багато віків різні легенди про нашу землю. Безумовно, якщо подивитись на нашу земну кулю, дуже багато таких містечок, про які можна складати добрі і злі легенди. Але зараз, коли ми живемо в ХХІ столітті, коли ми зібрались тут, в Києві, ми не можемо не помічати такої краси.
Перекладачів-синхроністів було шкода так, як тільки в дитинстві жалієш безневинно потоплених кошенят бабусиної кицьки.
Пступово президент себе опанував Але не до кінця. І в підсумку найвідомішою фразою його виступу стала чергова обмовка: «Закликаю журналістів тримати високу етичну планку, додержуватися принципів об'єктивності та політичної заангажованості». Як неважко здогадатись, останнє слово мало починатися з «не». Але нервовий гарант заперечної частки не помітив.
Дивіться також: Володарі "зомбоящиків"
За годину кореспондент Тиждень.ua поцікавиться у активістів «Стоп цензурі!» Мустафи Найєма та Сергія Лещенка, що саме виходитимуть із Жовтневого палацу:
– Як ви взагалі плакати пронесли?!
– Я нормально проніс, – лаконічно відповість Мустафа. – А от дехто…
І знизає плечима.
Втім, увечері, в ефірі 5 каналу, Мустафа скаже, що його особистий плакат в залі «просто вкрали».
Мексиканські уроки
Після виступу Януковича із зали зникли важливі чиновники, а слідом за ними – й держохорона та рамки металошукачів. Тим часом у залі тривало дійство, що, майже за Львом Толстим, свідчило: кожна країна, що стикається із загрозами свободі слова, стикається з ними по-своєму.
Ідеться про церемонію нагородження «Золотим пером свободи» – премією за журналістську сміливість, якщо сказати коротко. Цього року її отримала мексиканка Аннабель Ернандес. У себе в Мексиці вона пише для газети «Реформа» та журналу «Процесо» про корупцію, нерозривно пов’язану в цій країні з наркомафією. За такі речі в Мексиці регулярно вбивають.
Як міг пересвідчитися кореспондент Тиждень.ua, сеньйора Ернандес любить і вміє говорити – хоч у режимі бліц-інтерв’ю на сходах, хоч на широкій публіці. І вона мала достатньо часу для підготовки промови – про нагороду їй стало відомо ще в березні. Та все ж таки ця промова мимоволі захоплювала.
Аннабель Ернандес – Золоте перо свободи-2012
– Я знаю, що я в чорних списках дуже впливових людей… І їм нічого не буде (за мою смерть), бо їхні кишені повні грошей, – палко промовляла лауреатка іспанською. – Якщо це колись станеться, я не хочу бути лише ще однією цифрою в переліку загиблих журналістів. Запам’ятайте мене такою, як зараз! Я хочу жити!
Промову мексиканка завершила заявою про те, що, попри любов до життя, «жити мовчки» – це не для неї.
– З 2001 року наркокартелями в Мексиці вбито 82 журналісти, – розповіла Ернандес авторові цих рядків за півгодини, в тисняві фуршету, котрий орагнізатори навіщось обізвали «сесія взаємодії у поєднанні з обідом». – Ще 16 вважаються зниклими безвісти. А сотні отримували… – вона довго шукала відповідне англійське слово. – Погрози! Так, погрози. В тому числі і я.
– А що ви думаєте про свободу слова в Україні?
Співрозмовниця замислилась.
– Я приїхала лише вчора, – нарешті сказала вона. – Але важко було не помітити, що проблеми, очевидно, є.
Лауреатка посміхнулась, явно згадавши демарш «Стоп цензурі!» – хоча прочитати гасел вона не могла.
– Що ж, – продовжила вона. – Коли журналісти стикаються з будь-яким тиском, вони повинні боротися!
Володарка «Золотого пера свободи-2012» стиснула кулаки, кілька разів ударила повітря, ілюструючи свої слова, й завершила:
– Інакше буде дедалі гірше.
Їй важко було не повірити: та ж мексиканська наркомафія, що нині десятками вбиває принципових журналістів, сотнями – чесних чиновників, і тисячами – непродажних поліцейських, виникла не одразу.
Все починалося зі «звичайної» корупції.