Вона керує країною з населенням 1,4 млрд осіб і найбільшою у світі економікою (за купівельною спроможністю). Вона підживлюється реальними й уявними претензіями до Заходу. Під вельми персоналізованою егідою Сі Цзіньпіна партія відмовилася від колишньої політики «ховайся і чекай» і стає дедалі більш конфронтаційною в дрібних і масштабних питаннях.
Ця проблема перевершує решту, з якими ми стикаємося. Якщо ми не зможемо вести переговори з КПК, планета приречена. Якщо ми не стримаємо його могутності, нам загрожує всесвітнє правління Пекіна. Лунає безліч пропозицій: від прихильників м’якого курсу, переконаних, що нам слід пристосовуватися до неминучого зростання Китаю, до радикалів, які вважають, що єдина надія — відкрита конфронтація. Відсутність політики в цьому напрямі — ще гірше, ніж погана політика.
Читайте також: Порожні балачки
Протидія КПК має бути найголовнішим організаційним принципом під час формування нашої зовнішньої та внутрішньої політики. Зокрема, тому я й вирішив полишити комфортну нішу члена аналітичного центру й колумніста та повернутися після майже 40-річної перерви до політичної діяльності. Перш ніж вигадувати рішення, слід проаналізувати проблему. Почнімо з основи західної політики: свободи. КПК практикує — перепрошую за жаргон — «гегемонський дискурс контролю». Тобто сподівається мати право голосу в усьому, що кажуть або роблять іноземці щодо Китаю — у політиці, у ЗМІ, у науці й в усьому іншому.
Найбільшого тиску зазнає Австралія, де китайське посольство представило цього року догматичний перелік із 14 вимог, сутність яких зводиться до того, що Канберра повинна приборкати свої ЗМІ й політичну систему. Серед претензій: державне фінансування «антикитайського» дослідження в аналітичному центрі Австралійський інститут стратегічної політики (Australian Strategic Policy Institute, ASPI); запит австралійців на проведення незалежного розслідування причин пандемії. Одне слово, якщо австралійська влада прагне налагодити відносини з режимом у Пекіні, доведеться прийняти фактичне вето Китаю на її зовнішню та внутрішню політику.
Однак амбіції Китаю виходять далеко за межі контролю поведінки країн Східноазійського регіону. До прикладу, німецьке видавництво Carlsen-Verlag видало минулого року дитячу книжку про пандемію COVID-19 («Коронавірусна веселка для Анни та Моріц» («Ein Corona-Regenbogen für Anna und Moritz», 2020). У книжці було начебто невинне речення: «Вірус поширився з Китаю по всьому світу». Китайська влада розлютилася. Carlsen-Verlag зазнало великого тиску. На карту поставили не тільки угоди на видання книжок у Китаї, а й узагалі можливість продавати в країні книжки й майбутнє будь-якого автора, пов’язаного з цим видавництвом. Китайці, які мешкають у Німеччині, засипали видавництво хейтерськими повідомленнями зі звинуваченнями в расизмі. За кілька днів видавництво не витримало: погодилося вилучити весь наклад книжки та видати оновлену версію без образливого речення.
Китай може так вчинити, тому що забезпечує величезний ринок. (Неможливо уявити, щоб Кремль чинив такий тиск на політичний, науковий, журналістський або громадський дискурс на Заході.) КНР тисне на університети, погрожуючи перекрити (прибутковий) приплив студентів або обіцяючи відмовляти науковцям у візі. Цього тижня Китай хотів завадити двом німецьким університетам провести презентації нової книжки, у якій критикують Сі Цзіньпіна: до китайського лідера треба всюди ставитися шанобливо.
Читайте також: Замінити труби кораблями
У нас, у Великій Британії, китайський вплив простежується всюди. Один із сумнозвісних прикладів — Кембриджський університет, особливо Джизус-коледж. Але й також Корпорація Лондонського Сіті. Навіть нібито аполітичне шоу Лорда-Мера підпадає під китайське вето: заборону на участь тайванців. Я виступав проти цього ще перш ніж повернувся до активної політичної діяльності. Результатом моїх зусиль стало запізнє запрошення Тайваню до участі в цьогорічному шоу, що не має практичної цінності, оскільки тайванці вже не встигають долучитися. Тепер, коли я в політичній когорті, продовжу боротися за це. Жорстка риторика уряду щодо Китаю не збігається з діями влади. Лондон і Вестмінстер — ідеальний виборчий округ для кампанії проти таких клептократій, як Росія, і майбутніх гегемонів на зразок Китаю.
Однак протидія тиску КНР — лише часткове розв’язання проблеми. Нам також слід змагатися. Це означає, що слід сприяти кращим науковим дослідженням у таких чільних сферах, як штучний інтелект, квантові обчислення й новітні матеріали. Це означає, що слід вести боротьбу в міжнародних організаціях, щоб китайські ставленики та поплічники не захоплювали ключових посад. Пекінський режим уже тривожно просунувся нагору в таких інституціях, як Міжнародна спілка електрозв’язку й Інтерпол.
КПК — справді серйозний противник. Однак його великою слабкістю є надмірні амбіції. Що більше людей (і країн) відмовляються виконувати китайські вказівки, то легше іншим протидіяти. Злагоджений, рішучий Захід — головна умова для того, щоб з’явилася надія на спокійніші й більш життєздатні відносини. А поки ми дозволятимемо Китаю ставитися до нас із презирством, то так і буде.