Прихильники посилення «дипломатичних зусиль», спрямованих на припинення російської загарбницької війни проти України, зазвичай як зачакловані повторюють, що для досягнення цієї мети потрібна тісна співпраця з Китаєм.
На підтвердження припущення, що Пекін відкритий до таких ініціатив, німецьке суспільство плекає легенду. Згідно з нею, під час візиту до Пекіна 2022 року канцлер Німеччини Олаф Шольц умовив главу Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіна бути жорсткішим з Путіним і втримати його від погроз застосувати ядерну зброю. Утім, Кремль продовжує постійно погрожувати Україні й Заходу ядерним знищенням. Нещодавно Путін навіть демонстративно організував навчання з використанням ядерної зброї поблизу українського кордону. І як відомо, китайський режим не висловив жодних заперечень. Навпаки, під час останнього візиту Путіна до Пекіна він ще більше зміцнив свій союз із агресором.
Оскільки Пекін не хоче відмовити Росію від війни на знищення, то він виступає як сірий кардинал і спонсор антизахідної осі Росія — Іран — Північна Корея, сприяючи за лаштунками тому, щоб вони на всю силу могли продовжувати свій глобальний агресивний курс проти демократичної цивілізації. Хоч Китай не експортує зброю для війни проти України, він експортує заготовки й обладнання, які можуть бути використані для створення зброї. Саме китайська зброя і технології подвійного призначення підтримують російську військову машину й дають змогу Кремлю масово озброюватися для війни проти НАТО, яку він уже чітко спланував.
Китайські технології також є і в іранських безпілотниках, які Москва використовує для своїх терористичних бомбардувань українського цивільного населення й цивільної інфраструктури і якими Іран нещодавно атакував Ізраїль. Режим Сі підтримує не лише російську війну, а й посилення агресії Тегерана і його маріонеткових сил ХАМАСу й «Хезболли» проти єврейської держави.
Однак на Заході зберігається ілюзія, що китайський режим насамперед зацікавлений у мирі й стабільності у світі, а тому сприймає російський курс на війну щонайменше з тривогою. Але все зовсім навпаки. Ніщо так не влаштовує Пекін, як розпалювання його союзниками воєн на різних світових театрах, які чинять дедалі більший тиск на Захід, до того ж самому Китаєві не доводиться бути військовим актором.
Під час свого нещодавнього візиту на континент глава КНР продемонстрував, що до європейських закликів до миру відчуває лише презирство.
Сам вибір пунктів призначення був рівнозначний приниженню ЄС. Окрім Франції, де президент Емманюель Макрон прийняв його з максимальною церемоніальною помпезністю, Сі зупинився лише в Сербії та Угорщині, уряди яких поділяють антиліберальні ідеологічні погляди Пекіна. Тож Сі сигналізував решті європейців, що має намір розділити Європу, щоб у довгостроковій перспективі контролювати її, саме для цього він розбудовує свої політичні бази на континенті. З Угорщиною Орбана він уже навіть має агента впливу всередині ЄС.
У Парижі Сі дав холодну відсіч Макрону й президентці Єврокомісії фон дер Ляєн з їхніми вимогами справедливої торговельної поведінки з боку Китаю й побажаннями більшої участі Пекіна в мирній політиці та наголосив, що ЄС не повинен діяти як васал США. Шаблон для цього дав йому минулого року Макрон, який заявив, що стратегічні інтереси Європи в Індо-Тихоокеанському регіоні не обов’язково збігаються з інтересами США. Сі, імовірно, сприйняв це як сигнал, що Європа може відмовитися підтримувати США в захисті демократичного Тайваню в разі військової агресії з боку Китаю.
Китайський режим систематично маскує свою заангажованість на користь російського агресора заплутаними формулюваннями. Під час візиту до Парижа голова КНР заявив щодо України про потребу «діалогу» між сторонами протистояння й створення «відповідної європейської архітектури миру». Оскільки така архітектура миру в Європі вже давно наявна, ця заява може означати лише одне: Китай хоче змінити рівновагу сил в Європі відповідно до ревізіоністських, гегемоністських вимог свого союзника Росії.
Гаданий «мирний план» Китаю щодо України слугує лише пропагандистській меті: обдурити Захід і представити себе «глобальному Півдню» справжнім гарантом глобального порядку. Прихильність Пекіна до принципу «територіальної цілісності», яку багато європейців мають за чисту монету, така загальна, що її також можна інтерпретувати на користь Москви. Росія анексувала значну частину України й тепер вважає її своєю, «територіальну цілісність» якої треба захищати від українських «нацистів» і нібито агресивного «колективного Заходу».
Під час свого візиту до Москви на початку минулого року Сі перед камерами сказав своєму «дорогому другові» Путіну: «Тепер ми спостерігаємо зміни, яких не бачили сто років. І саме ми рушії цих змін». Тут йому йшлося саме про те, що настав історичний момент для руйнування чинного світового порядку, заснованого на західних цінностях.
Досі Китай діє з-за куліс. Однак невдовзі його подертий камуфляж миролюбного «посередника» може остаточно злетіти. І станеться це тоді, коли Пекін нападе на Тайвань і проявить себе як експансіоністська держава з тоталітарними амбіціями на світове панування й войовничий агресор проти демократичного світу.