“З моменту встановлення дипломатичних стосунків з Китаєм у 1972 році американська стратегія взаємодії була глибоко наївною” – йдеться у звіті “Стосунки Китаю і США очима Китайської комуністичної партії: Погляд інсайдера”, нещодавно опублікованому американським Інститутом Гувера. Авторкою звіту є китайська дисидентка Цай Ся, в минулому – високопоставлена чиновниця, професорка Центральної партійної школи КПК. 2019 року Цай Ся переїхала до США, після чого була виключена з лав КПК.
“Приймаючи зусилля Америки, спрямовані на сприяння модернізації своєї країни, лідери Китаю працювали над обмеженням будь-якого ліберального впливу на їхню політичну систему. Тепер, коли Китай став сильним, Комуністична партія Китаю більше не вважає, що вона повинна враховувати американську стурбованість з приводу порушення прав людини, військової модернізації та зовнішньої політики” – пише Цай Ся.
Найважливішим принципом, якого КПУ дотримується у китайсько-американських стосунках можна описати за допомоги китайського прислів'я "taoguang yanghui", котра закликає приховувати власну здатність вичікувати. Відповідно до цього принципу, КПК уникала заявляти про себе на міжнародному рівні впродовж 20 років (1989-2008), використовуючи цей час для збільшення китайської могутності. Це була прагматична стратегія, оскільки в ті часи Китай сильно поступався США.
Однак, ще у 2000-х на перший план стала виходити доктрина "мирного підйому", запропонована Чжен Біцзянем високопосадовцем Центральної партійної школи КПК. Цай Ся розповідає, як високопоставлений китайський пропагандит Чжао Цичжен пояснив ідеологему так: "Мирний" – це для іноземців, а "підйом" – це для китайців. Втім, досить скоро ця концепція стала просуватися під іншим слоганом "мирного розвитку", аби — як вважали китайські ідеологи — не налякати Захід риторикою “підйому”.
Сьогодні китайська риторика стала набагато більш сміливою. Як стверджує Цай Ся, Сі Цзіньпін використовує націоналістичні настрої і веде світову експансію під гаслом "великого оновлення китайської нації". На 18-му Національному конгресі КПУ він запропонував "побудувати суспільство зі спільним майбутнім для людства". Практичними заходами у цьому напрямі була ініціатива "Один пояс, один шлях", запущені 2013 року. 2015 року Сі Дзіньпін використовує такі фрази, як "надання світові китайського рішення" і тому подібне.
"Політика залучення Китаю була прийняттям бажаного за дійсне з боку обох політичних партій та уряду США. Компартія Китаю просто використовувала політику взаємодії для власник потреб, користуючись доброю волею американців. Причина того, чому ця політика призвела до сумного фіналу, полягає у фундаментальній помилці США стосовно природи китайської Компартії та китайського режиму" – наголошує Цай Ся.
"Американці надто наївні, – пише Цай Ся, – Між американською та китайською культурою багато відмінностей. Одна з основних культурних традицій американців – підкорятися правилам і поважати дух договорів. У китайській культурі обман у нас у крові. Тут немає духу договору, відсутнє почуття справедливості, і люди часто говорять різні слова, щоб позначити одні й ті ж речі за різних обставин. Те, що сказане сьогодні, завтра може змінитись. Американцям слід турбуватись не про те, що говорить китайська Компартія – вони мають турбуватись про те, що КПК робить. Якщо американці наївно вірять добрим словам і порожнім пропагандистським слоганам КПК, їх обдурять. КПК не вважає, що це погано з моральної точки зору — навпаки, вони вважають, що це і є "стратегія".