Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Китай веде ліцензовану шпигунську діяльність. Настав час покласти цьому край

Світ
7 Квітня 2024, 13:12

Комуністична партія Китаю прагне бути найпотужнішою політичною організацією у світі й поклала око на Велику Британію. Ми ж тим часом корчимося й ухиляємося. Минулого тижня нам повідомили про атаки на британських парламентаріїв, які виступають проти Китаю. Відомо, що жертвами стали двоє Торі, сер Ієн Данкан Сміт і Тім Лоутон, а також Стюарт Макдональд із Шотландської національної партії та позапартійний ліверпулець лорд Алтон, хоча, згідно з міністерством юстиції США, атак зазнали 43 електронні адреси депутатів парламенту Сполученого Королівства.

Кібершпигунство — це грабунок в електронному форматі. Будь-який аспект приватного й професійного життя людини підлягає оприлюдненню, викривленню, пародіюванню та втручанню. Випадок неприємний, але четверо жертв мають сприйняти атаку за комплімент. Як члени Міжпарламентського альянсу з питань Китаю (IPAC) поруч із численними законодавцями з двох десятків інших країн вони, звертаючи увагу на загрозу з боку Пекіна, очевидно, дещо таки розуміють.

Чого не скажеш про решту з нас. Влада справу зам’яла. Так само вона реагувала й на викрадення китайцями цілого реєстру виборців Великої Британії. Про крадіжку стало відомо 2023 року, та лише сьогодні можновладці визнали, що за нею стоїть Китай. То як же ми відреагували? Напрочуд млявий виступ віцепрем’єр-міністра Олівера Доудена в Палаті представників. Докір китайському послові від міністерства закордонних справ. І санкції проти двох осіб та однієї компанії, що, як з’ясувалося, були пов’язані з фінансованим Китаєм хакерським угрупованням APT 31.

Набагато серйозніша кібератака, про яку в лютому повідомили американські високопосадовці, узагалі майже не сколихнула Велику Британію. Як виявилося, хакерське угруповання Volt Typhoon протягом п’яти років дестабілізує критичну інфраструктуру (водо- й електропостачання, телефонний зв’язок, транспорт) у США й інших країнах, зокрема у Великій Британії. Замість встановлювати жучки, хакери викрадають паролі й логіни, щоб заволодіти програмним забезпеченням, на якому працює система: на кібержаргоні це зветься «земля прогодує». Проти таких атак важко оборонятися, виявляти їх та викорінювати.

Раніше китайські кібератаки були націлені на викрадення наших найцінніших високотехнологічних активів та особистих даних. Тепер Пекін готує своїх шпигунів спричиняти саботаж у наших суспільствах та економіках на випадок кризи. Попри застереження Національного центру кібербезпеки, влада майже ніяк не відреагувала.

Росія вбиває критиків Кремля, Іран переслідує дисидентів, а ісламістські терористи карають відступників. Утім, лише Китай прагне гегемонії над дискурсом. Найбільш зухвала атака — це атака на нашу систему прийняття рішень. Однопартійна держава залякує тих, хто наважується виступати проти неї, протестуючи проти порушень прав людини, утисків Тайваню, Тибету й Гонконгу або зачіпаючи будь-які інші табуйовані в Китаї теми, і підлабузнюється до своїх союзників.

Особливо вразливими є відставні політики. Наш колишній прем’єр-міністр лорд Девід Кемерон із Чиппінг-Нортона свого часу просував мільярдний американо-китайський інвестиційний фонд, який розкритикували в доповіді парламентського Комітету з питань розвідки й безпеки (ISC). Згодом Кемерон просував підтримуваний Китаєм проєкт будівництва порту на Шрі-Ланці, яка вписується в інфраструктурну схему, що за застереженнями фахівців затягує країни, які розвиваються, у боргову яму перед Пекіном.

На думку критиків, з огляду на діяльність Кемерона (на чолі уряду й пізніше) він не годиться на посаду міністра закордонних справ, який має керувати реагуванням уряду на нову хвилю китайського втручання (Кемерон стверджує, що відвідав будівництво порту на Шрі-Ланці як гість тамтешнього президента й розповідав про проєкт на конференції на запрошення місцевої компанії).

Для Китаю метод батога й пряника покликаний придушити політичну свободу в інших країнах. В очах Пекіна будь-яка критика Китаю будь-де у світі є за визначенням недопустимим втручанням. У повідомленні австралійському уряду 2020 року цей підхід було викладено чорним по білому. Отже, наукові й культурні дискусії, преса, політика й «мозкові центри» у Великій Британії не наша внутрішня справа, а справа Пекіна. Як наслідок обмежується й викривлюється наше розуміння загрози, перед лицем якої ми опинилися. Якщо наших фахівців залякують і підкуповують, а громадський діалог викривлюється або порушується, то які в нас шанси зрозуміти свою халепу й вибратися з неї?

Читайте також: Китай підтримує Росію, цинічно вдаючи миротворця

Прикладів успішного тиску китайців на наш процес прийняття рішень удосталь. Лондон, за наказом Пекіна, не допустив Тайвань до участі в параді з нагоди призначення лорда-мера. У такий спосіб Пекін дістав право визначати список гостей на щорічному розважальному заході в нашому фінансовому центрі. Раніше уряд примусив покійну королеву до чаювання з прем’єр-міністром Китаю під час його візиту 2014 року: принизливе порушення монаршого протоколу було пов’язане з наполяганнями Пекіна й погрозами скасувати візит. Та попереду чекало ще більше приниження, коли сам довічний імператор Китаю Сі Цзіньпін завітав у Лондон роком пізніше. За політичними вказівками згори, столична поліція вдалася до антитерористичних заходів, щоб розігнати мирні й легітимні протести. Натомість військовій поліції Китаю, убраній у сині спортивні костюми, дозволили провести постановчі прорежимні демонстрації в серці Лондона.

Наш рівень довіри й інтереси постраждали не лише символічно. Гроші китайських студентів, яких налічується 150 000, тримають наші занепалі університети на плаву, але позначаються на свободі в науковому середовищі й безпеці співробітників та студентів. Ми дозволили Китаю будувати атомні електростанції. А цього тижня урядова установа підписала угоду на мільйони фунтів стерлінгів з китайською компанією електроніки Lenovo, щоб поставити суперкомп’ютер у дослідницькому центрі в Чеширі.

Лідер Китаю Сі Цзіньпін під час зустрічі в Букінгемському палаці 2015 року

Не менш амбітним є і невтомне добування даних однопартійною Китайською державою. Кредитні рейтинги, дані з онлайн-бронювань квитків, телефонні записи й біометричні дані забезпечують сирий матеріал для розуміння, проникнення й контролювання іноземних держав. Високорозвинені програми штучного інтелекту з найпотужніших у світі комп’ютерів просіюють і сканують найменші деталі, вишукуючи серед масивів інформації шаблони й аномалії, які можна експлуатувати.

У підсумку ми втрачаємо, зокрема, здатність шпигувати за Китаєм. Створення ідентичності під прикриттям — основа збору розвідданих. Пригадаймо міс Маніпенні, яка забезпечувала Джеймса Бонда паспортами, квитками на літак і дорожніми чеками для його діяльності нібито від імені компанії Universal Export! Нині ж агент 007 не встиг би й почати своєї діяльності, як його прикриття викрили б. Шпигунові не обійтися без паспорта, що використовується вперше; одноразового мобільного телефона або просто невпізнаваного обличчя, та на сьогодні все це до неможливого легко відстежити. Кілька років тому американські шпигуни, які працювали в Африці глибоко під прикриттям, із жахом виявили добре помітний хвіст китайських колег. У центрі Лондона китайські туристи ретельно фільмують «відеоблоги» поблизу наших найважливіших урядових будівель. Кожне обличчя, що потрапляє в кадр, кожний пішохід, який проходить повз, перемелюються на млині даних у Китаї.

З огляду на жагу Китаю до наших даних вразливою стає кожна комерційна, політична, військова й розвідувальна таємниця будь-якої країни Заходу. Так само як кожний аспект нашої приватності створює можливості для шантажу й залякування. Поява квантових обчислень дасть змогу китайцям вивчати колись зашифровані приватні повідомлення й дані.

Попереду на нас чекають серйозніші випробування на тлі розвитку інтернету речей (IoT). Ідеться про взаємозв’язок між такими пристроями, як термостати, смартлічильники, дверні дзвінки, домашнє аудіо- й відеообладнання, системи освітлення, і безліччю інших засобів у сфері промисловості, торгівлі й державних послуг. У своїй нещодавній доповіді лондонська Коаліція з безпеки технологій звертає увагу на загрозу домінування Китаю в галузі виробництва маленьких модулів CIM. Вони забезпечують зв’язок пристроїв з інтернетом. Китай виробляє понад три п’ятих цих дешевих пристроїв, які присутні всюди й слугують будівельними блоками зв’язку в майбутній центральній нервовій системі сучасних економік і суспільств найближчих десятиліть. Модулі CIM керуються дистанційно. Виробник може за потреби їх оновлювати. І вони працюють на програмному забезпеченні, безпечність якого рідко перевіряється, ба навіть узагалі не перевіряється.

Інтернет речей дає змогу суттєво заощаджувати час і зусилля. З ним життя стає дешевшим і зручнішим. Та ми віддаємо Китаю ключі від нього, а заразом можливість викрадати ще більше даних або, якщо заманеться, сіяти хаос, виводячи наші пристрої з ладу.

Електромобілі — по суті, комп’ютери на колесах — додають новий вимір до загрози. Цього місяця міністерка торгівлі США Джина Раймондо застерегла: «Уявіть, що на американських дорогах їздять тисячі, сотні тисяч під’єднаних до мережі китайських автомобілів, які хтось у Пекіні може воднораз вивести з ладу». Тоді влада США розпочала розслідування безпечності «іноземних» (тобто китайських) транспортних засобів, під’єднаних до мережі

Це похвальні заходи, але нагодилися вони запізно. Китай уже є найбільшим у світі експортером автомобілів, і його конкурентна перевага у виробництві електромобілів зростатиме з огляду на будівництво заводів за кордоном. Китайські електромобілі приблизно на 9000 фунтів (на $11 400, або 444 000 гривень. — Ред.) дешевші за західні аналоги. 2024 року в Британії продадуть десятки тисяч таких автомобілів. Занепокоєння спричиняють не лише потенційні спроби саботажу. Ці транспортні засоби забезпечують Китаю глибоке уявлення про наше повсякденне життя, а саме дані про розташування й поведінку за кермом, музичні вподобання, використання мобільних телефонів та зразки голосу. Китайська влада не допускає західні електромобілі, як-от «тесла», до своїх важливих урядових і військових об’єктів. Натомість ми таких обмежень не накладаємо.

Головна причина нашої бездіяльності дуже проста. Китай є надто складною проблемою, до того ж проблемою, яку створили своїми руками.

Ми розплачуємося за свою наївність, жадібність і легковажність так званої золотої доби англо-китайських відносин, що розпочалася 2010 року з подачі канцлера британської скарбниці Джорджа Осборна й прем’єра Кемерона. У шаленій гонитві за торгівлею, інвестиціями й культурними зв’язками, частенько приправленій щедрою гостинністю, гонорарами за консалтингові послуги й іншими триньканнями грошей, ніколи було турбуватися про національну безпеку й збереження наших політичних свобод.
Наприклад, продавши Гонконг, Британія не запровадила жодних санкцій проти китайських чиновників, які потім порушили обіцянки про збереження автономії, верховенство права й інші свободи на колишній британській території.

Найгостріша критика непідготовленості влади й нашої вразливості у сфері науки, промисловості, медіа й політики прозвучала в розгромній доповіді, опублікованій у липні 2023 року парламентським комітетом ISC. Цей міжпартійний орган працює над унікальною незалежною перевіркою таємної інформації, на основі якої наш уряд ухвалює рішення. Лише ISC може допитувати шпигунів як наш представницький орган.

Комітет дорікає, що ми не помітили «спритності рук» Китаю, який користується торговельними й інвестиційними зв’язками, щоб викрадати технології та купувати вплив. Протягом багатьох років, як наголошується в доповіді, ніхто цього не помічав. Служба безпеки МІ5 у своїй орієнтованій на Китай діяльності зосередила зусилля переважно на конвенційному шпигунстві. Нібито нагальніші загрози (Росія і тероризм) часто розпорошували навіть ці обмежені ресурси. Масштаби китайського втручання (від використання діаспори як активу в розвідувальних операціях та операціях впливу до пропагандистських атак, кібершпигунства й хабарництва) виходять далеко за межі традиційних завдань наших мисливців на шпигунів. ISC також наголосив на ризику «вкорінення» китайського впливу у Великій Британії, провівши паралель із впливом російських олігархів. Комітет зазначив, що Китай має план на понад 20 років уперед. А плани не наш коник. Уряд назвав доповідь застарілою, але ISC застерігає щодо «оманливості» такого підходу. Прем’єр-міністр, усупереч традиції, навідріз відмовляється зустрітися з ISC та обговорити занепокоєння.

Усе це свідчить про дивний брак визначеної стратегії щодо Китаю: стратегії, у якій було б викладено загрози й можливості, що несе в собі ця величезна, потужна країна, а також план із зазначеними пріоритетами та компромісами. В уряді, парламенті й установах, що спеціалізуються на Китаї, стрімко наростає обурення щодо намагань влади замовчувати проблему. На закритому засіданні «мозкового центру» минулого тижня двоє міністрів поскаржилися на відсутність стратегії.

Щоправда, існує суперсекретний і вузькоспеціалізований документ, який визначає певні пріоритети для наших мисливців на шпигунів, військовокомандувачів і провідних дипломатів. Та з огляду на таємність такий документ не допоможе формувати наші економічні, культурні, наукові й інші відносини з Китаєм. У найсвіжішому урядовому звіті 2023 року йшлося про «епохальний і системний виклик» для Сполученого Королівства, але зазначалося, що уряд віддає перевагу «кращій співпраці й взаєморозумінню, а також передбачуваності та стабільності заради глобального суспільного блага».

Наразі спостерігається обмаль обіцяних «швидких і рішучих» дій на захист британських інтересів, яким загрожує Китай. Британія досі не визначила «посилений рівень» нової схеми реєстрації іноземного впливу. Більшість людей розуміє, що Росія й Іран належать до цієї категорії. А як щодо Китаю? Зарахування Китаю до цієї категорії поклало б край зручним і прибутковим зв’язкам, з яких користається чимало британців, підприємств та установ. Натомість не зараховувати його до цієї категорії з огляду на масштаб і розмах атак на Велику Британію було б просто смішно. Як наслідок маємо бездіяльність, що позбавляє ефективності схему реєстрації іноземного впливу, покликану проливати світло на діяльність ворожих держав на нашій території. «МІ5 уже мало не кричить про це з дахів будинків», — стверджує інсайдер.

Читайте також: Глобальне технологічне протистояння. Китай та США сперечаються за контроль над інноваціями

Що ще ми повинні зробити? Одним з важливих кроків має стати забезпечення прозорості. Депутати й міністри повинні декларувати будь-які свої доходи чи бізнес-інтереси. Те саме стосується їхніх радників і членів верхньої палати парламенту. Варто також звернути увагу на «мозкові центри» й лобістські організації. Було б добре знати, наприклад, чи мають китайських клієнтів компанії з «лордами в правлінні».

Та ми можемо зробити набагато більше, щоб стати не такими вразливими до китайського тиску. Ніхто не пропонує припинити імпорт з Китаю. Але наші ланцюги постачання були б у значно більшій безпеці, якби ми диверсифікували джерела сировини, запчастин та інших товарів. Якщо вибирати найдешевшого постачальника рідкоземельних елементів (мінералів, що в невеликих кількостях використовуються в більшості електронних пристроїв), домінування або монополія Китаю у наших постачаннях будуть майже неминучими. Китайським виробникам, переробникам й іншим постачальникам не треба дотримуватися західних екологічних стандартів і стандартів праці. У такий спосіб вони менше витрачаються, користуючись із величезного, закритого внутрішнього ринку, що забезпечує їм гарантованих клієнтів і масштабні заощадження. Вони також можуть скористатися із завуальованої або відкритої підтримки з боку однопартійної влади. Згідно зі звітом Австралійського інституту стратегічної політики (ASPI), промислова політика дала змогу Китаю стати провідною технологічною державою світу в таких галузях, як оборона й космос, робототехніка, відновлювані джерела енергії, біотехнології, штучний інтелект, сучасні матеріали та квантові обчислення.

Для того щоб кардинально змінити ситуацію, треба йти на ризики та витрачати великі кошти й надто тому, що ми пізно похопилися. Потрібні докорінні зміни в нашому суспільстві й економіці, а також тісна співпраця із союзниками — від Австралії до США. Ми також повинні поставити кілька суворих запитань тим, хто втягнув нас у цю халепу, враховуючи, як добре вони на ній нажилися.