Кілька днів тому Тиждень опублікував нібито видалену доповідь колишнього посла Китаю в Україні, написану в дуже оптимістичній для України тональності.
Читайте також: Екс-посол Китаю в Україні нібито заявив про неминучу поразку Росії у війні. Публікуємо повний текст доповіді, підписаної його іменем
Матеріал, про який ідеться зараз, опубліковано Королівським Об'єднаним інститутом оборонних досліджень (The Royal United Services Institute for Defence and Security Studies, RUSI). І він значно менш оптимістичний дляУкраїни. Авторкою матеріалу стала Сарі Арго Гаврен, фінська дослідниця, аналітик MERICS, яка довгий час жила та працювала у Китаї та, зокрема, Гонконгу.
Для порівняння Тиждень публікує ключові з цього тексту.
«Китай бачить загарбницьку війну Росії проти України крізь призму конкуренції великих держав між собою та США. Одержимість Пекіна Сполученими Штатами пояснює не лише його позицію стосовно України, а й загальні стратегічні наміри щодо Європи та коротко- та середньотермінові відносини з Росією»
Війна в Україні для Китаю – це про суперництво наддержав. «Хоча Китай разом із Росією трубить про «проксі-війну», масштабно використовуючи дезінформацію, він також просуває нову модель міжнародних відносин, яка включає переписування поняття «демократії».
Йдеться передусім про самозбереження Комуністичної партії Китаю у Піднебесній, осерді її влади. Цьому підпорядкована зовнішня політика і новий світовий порядок.
«Цей новий, змінений світовий порядок містив би дедалі більше неліберальних елементів і менше свобод. Власна легітимність забезпечувалася б шляхом перебудови основ демократії у міжнародних організаціях і в житті людей, у тому числі, дедалі частіше, за межами Китаю, використовуючи передові технології стеження та пропаганду, діючи на платформах, які відкрито надає вільний світ».
Для утвердження такого порядку, ключова задача Китаю – вбити клин у відносини США та ЄС. І передусім тому, а не через ставлення до Росії чи України, антиросійські санкції розглядаються Китаєм як нав’язані європейцям з боку США.
«Схоже, китайське керівництво розраховує, що, покладаючи на США відповідальність за війну, воно може вбити клин у трансатлантичний альянс і зображує європейців простими маріонетками гегемонії США. Таке мислення відповідає тому, як Пекін бачить багатополярний світ майбутнього: посилений Китай домінуватиме в країнах Індо-Тихоокеанського регіону та Ініціативи «Один пояс, один шлях», використовуючи дедалі більше відокремлені ланцюги поставок і торгівлю на основі юаню. Вкупі це зробить Китай стійкішим та менш залежним від Заходу. Сполучені Штати будуть зіштовхнуті за моря у відносну ізоляцію, а їх глобальне значення зменшиться. Тим часом ЄС стане третім глобальним полюсом із сильними економічними амбіціями, але зменшеним бажанням просувати свої цінності – особливо, якщо йдеться про виклик Китаю».
Читайте також: Світові ЗМІ про Фінляндію та Швецію в НАТО: «Вступ зі швидкістю світла»
Стратегічні наміри Китаю щодо Європи. «Хоча єдина європейська відповідь на вторгнення Росії в Україну застала Пекін зненацька, він не думає, що єдність Європи – часто сварлива – буде довговічною».
Китай нібито розраховує, що в обмін на невтручання в цю європейську проблему, ЄС залишиться осторонь Індо-Тихоокеанського регіону та припинить підтримку США в регіоні. Також Пекін ніколи не сприймав ЄС як серйозну організацію, вважаючи за краще мати справу з кожною державою-членом окремо. Водночас Китай мало усвідомлює значення війни в Європі для європейців. Він намагається залагодити це через візити високопоставлених дипломатів у Східну Європу. Але їхні зусилля вкупі з нездатністю навіть розглядати російське вторгнення як війну, ймовірно, в кінцевому підсумку лише ще більше зашкодять іміджу Китаю.
«Незважаючи на активну підтримку Пекіном європейської стратегічної автономії – що для Китаю означає автономію від США – роз'єднана і слабка Європа відповідає інтересам Китаю. На саміті ЄС-Китай Сі Цзіньпін закликав ЄС «сформувати власне сприйняття Китаю та прийняти незалежну китайську політику» – знову ж таки з метою підірвати трансатлантичний альянс і натякаючи, що ЄС діє не з власних інтересів. Пекін віддає перевагу «меркеліанській» Європі, де торгові відносини переважають політику, а особливо цінності на кшталт прав людини»
Російське вторгнення в Україну також виявило розгубленість Китаю щодо Європи, де почали з’являтися червоні лінії на основі цінностей.
Відносини Китаю з Росією. «Тривала війна вплине на західну економіку, і Пекін розраховує, що занепокоєння європейців зростанням інфляції та цін на енергоносії – це лише питання часу».
Стабільні відносини з Росією дають Китаю змогу не відволікатися від інших справ. Цілі країн не ідентичні, але у них багато спільних інтересів. Крім того, Росія просто не має іншого вибору.
«Пекіну потрібно переосмислити свій основний геоекономічний механізм, і цілком імовірно, що коридори з Пакистаном, Іраном та Туреччиною стануть все більш важливими, а поступ Китаю на Близькому Сході та в Африці продовжуватиме поглиблюватися. У цій геоекономічній грі Китай також отримає вигоду від ініціатив Росії, таких як Євразійський економічний союз, які він потенційно може поглинути в орбіту «Поясу»
Водночас «больові точки між Китаєм і Росією поки що можуть бути приховані під килим, але це не назавжди». Вторгнення Росії в Україну вже поставило Росію та Китай у незручне становище в Центральній Азії і залишило очолювану Китаєм Шанхайську організацію співробітництва (ШОС) у дивній ситуації. Китай закликав ШОС відігравати активну роль «в українському конфлікті», але прохання міністра закордонних справ Китаю до членів ШОС «засудити відродження ментальності холодної війни … і рішуче виступити проти незаконних односторонніх санкцій» звучало більше як прохання до них підтримати позицію Китаю, ніж допомогти розв’язати війну. Тим часом деякі члени ШОС, такі як Узбекистан і Казахстан, надали допомогу Україні та висловили свою підтримку її територіальному суверенітету.
«Пекін знає, як грати в довгу гру. З кожним днем війни Китай отримує все більше важелів впливу на Росію… Тривала війна вплине на західну економіку, і Пекін вважає, що європейці занепокоїться зростанням інфляції та цін на енергоносії, що може призвести до зменшення солідарності стосовно України та врешті-решт порушить єдність Заходу. Поки що, дивлячись на українську війну з Чжуннаньхая (міце розташування резиденцій вищих правлячих органів КНР – Ред.), Сі Цзіньпіну майже нічого втрачати, але він може багато чого отримати».