Обидві новини супроводжено знімками. У Києві — масштабні розкопки загальною площею 5 тис. м, колони-опори, на тлі яких добре видно глибину культурного шару. У Новгороді — уламки штукатурки із залишками фресок і графіті, іноді розміром з долоню.
Характер новин принципово різний. У Києві археологи б’ють на сполох. Розкопки на Поштовій площі тривають уже три роки. За цей час, як пишуть ЗМІ, археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі. Уявляєте, ву-ли-цю?! Це вам не «лодєйниє закльопкі», як у Новгороді. Справді, якщо вірити останнім публікаціям, на Подолі накопали княжі печатки, зброю, прикраси, насіння, останки тварин і людей, і все це датовано ХІІ століттям. Щоправда, фотографій цих артефактів немає, доводиться вірити на слово. Що загрожує археологам? Ситуація банальна: гроші на розкопки просто скінчилися. Законодавство велить перед будь-яким будівництвом в історичній частині міста проводити їх на території коштом забудовника. Копати Поштову площу почали 2014-го, там, де незабаром має вирости черговий торгово-розважальний центр. Минуло три роки, інвестор нервується й потроху починає будівництво, а грошей на розкопки з березня не дає. Власників компанії-інвестора журналісти так і не знайшли.
Тим часом торік Поштову площу внесли до Державного реєстру пам’яток археології. Київська міська адміністрація виділила 27 млн грн на те, щоб створити тут музей. Однак археологи скаржаться, що цих грошей заледве вистачить на консервацію знахідок і роботу сканувальників та фотографів. Звичайно, інвестор у жодних музеях на його торгово-розважальній території не зацікавлений, але мусив погодитися зціпивши зуби. Для підземного музею відвели 110 м2.
Новина з Новгорода, навпаки, позитивно-піднесена. Археологи самі розіслали у ЗМІ радісний і, треба визнати, дуже грамотний прес-реліз. Церкву на околиці Новгорода, яку називають Рюриковим Городищем, копають уже два роки. За цей час найважливіші здобутки археологів — численні графіті, найдовший у Росії глаголичний напис і фрагменти фресок першої половини ХІІ століття. Із матеріальних артефактів згадано печатку князя Мстислава Смоленського і «лодєйниє закльопкі».
Російським археологам є чого тріумфувати. По-перше, знахідки справді цінні, зокрема для лінгвістів. По-друге, їхня праця не загине намарне під бетоном чи асфальтом: залишки давнього храму збираються музеєфікувати й накрити скляним дахом, щоб усі могли їх оглянути.
Прикметно, що в прес-релізі Інституту археології РАН, на основі якого ЗМІ писали й поширювали цю нібито незначущу новину, жодного разу не вжито назви «Київська Русь». Так, тут ідеться про Великий Новгород і північ Росії, але й в інших контекстах росіяни воліють послуговуватися висловом «Давня Русь», навіть коли це буде Владімір чи Суздаль. Таким способом вони пишуть свою історію княжої доби без Києва, матері міст руських. Адже замість того, щоб воювати за києворуську спадщину, можна створити свою альтернативну історію. У цій тихій боротьбі кожна археологічна знахідка — подія й аргумент. Тому так дорожать у Новгороді кожним крихітним уламком фрески, особливо ж коли на ньому щось надряпали новгородці ХІІ століття. Тому російські ЗМІ цікавляться новинами археології та активно пишуть про них. Тому археологи готують і розсилають цікаві прес-релізи. Тому розкопки збережуть і музеєфікують. А потім виявиться, що й не було ніякої Київської Русі…
У цій прихованій боротьбі історіографій виграє той, хто виступить єдиним фронтом: археологи, влада й громадяни.Чому ми дізнаємося про роботу українських учених тільки тоді, коли їм перешкоджають, а пам’яткам загрожує знищення? Про нецікавих журналістів ми всі добре знаємо, але ж російські журналісти теж не бігають по розкопах у пошуках сенсацій. Чи запропонували археологи своє бачення музею під Поштовою площею? Чи це просто красиві слова, які поки що нікого не переконують? Хочеться, щоб новини від археологів приходили у форматі «перемога», а не «зрада».
Громадяни, кияни хочуть мати підземний музей на Поштовій площі. Петиція на сайті Київської міської державної адміністрації за музеєфікацію і дослідження унікальної знахідки зібрала понад 13 тис. підписів. На наступному етапі треба зібрати підписи безпосередньо вже за створення музею. Упевнена, що й ця ініціатива здобуде підтримку.
Слово не тільки за київськими владниками, а й за археологами. Вони можуть показати українцям, що Київська Русь — це наша історія, у яку так цікаво заглиблюватися в прямому й переносному значеннях цього слова. Уже не кажучи про туристичний потенціал підземного музею в центрі української столиці.
Пам’ятник дівчинці Анні Київській інфантильний і мініатюрний на тлі імперського монумента Володимиру Великому в Москві. А от масштаби знахідок на Подолі справді вражають. Проте історія вимірюється не розмірами пам’ятників, а ставленням до історичної та культурної спадщини. Чи потрібна нам сьогодні Київська Русь?