Київська котлета для Януковича

ut.net.ua
14 Травня 2010, 00:00

Сталося те, чого не змогли зробити зі столичною владою ні Кучма, ні Ющенко, ні Тимошенко: мера, якого, за даними регіоналів, підтримують лише 5% киян, просто взяли за горло.  

Облога Черновецького

Те, що нова влада не збирається панькатися з Леонідом Черновецьким, стало зрозуміло після скасування новим главою держави указу екс-президента Ющен­­ка про членство Леоніда Черновецького у Вищій раді юстиції, де останній пробув лише кілька днів. По-друге, на спеціальному засіданні уряду мерові столиці було поставлено ультиматум щодо наведення в місті впродовж трьох місяців порядку. Леонід Михайлович спробував догодити, звільнивши 10 із 19 своїх заступників, зокрема найближчих людей. Та цього виявилося замало. Наприкінці квітня Кабмін висунув ще одну умову про другий етап скорочення. Щоправда, про найгостріші питання стосовно земельних оборудок, вирішення яких очікує громадськість, ніхто не обмовився.

По-третє, на підмогу градоначальникові Азаров послав аж двох віце-прем’єрів: Віктора Тихонова, відповідального за регіональну політику, та Сергія Тігіпка. За Черновецьким призначили ще й наглядача – представника Кабінету Міністрів у КМДА Миколу Білоблоцького. Хоча законодавством введення такої посади не передбачено, вочевидь, президент або прем’єр-міністр намагається керувати ситуацією в Києві у ручному режимі. 

По-четверте, безпрецедентне викрадення приватизаційного архіву за п’ять років каденції Черновецького разом із джипом столичного депутата Іванова надто явно збіглося з перевіркою діяльності мера Черновецького під патронатом віце-прем’єр-міністра із силових питань Володимира Сівковича… Іронія долі: у відповідь на гарячу лінію для киян – предмет гордості Черновецького – Сівкович доручив відкрити лінію для скарг на мера.

Поза сумнівом, компромату на нинішнього мера за бажання можна знайти вдосталь. За останні роки родина Черновецького фактично узурпувала владу в столиці. Син Степан контролює всі тендери, донька Христина займається проблемами переселення старших людей в окремі будинки престарілих, зять вирішує земельні питання, ще один родич керує управлінням майна. З огляду на те що суміщення двох посад (міського голови та керівника КМДА) забезпечувало йому фактичну недоторканність, Леонід Черновецький влаштувався добре. Але ненадовго. 

Партія влади пішла напролом, не плануючи домовлятися з Черновецьким. Інакше кажучи, владу братимуть усю і повністю.

Як тебе не любити…

Для самого Віктора Януковича підкорення Києва є політичною, економічною, а крім того, ще й моральною сатисфакцією після п’ятирічних «поневірянь». Це також доступ до двох «стовпів» столичної влади: розподілу землі та адмінресурсу. 

Програма-мінімум для Партії регіонів – розділити дві посади Черновецького, призначити свого голову КМДА, залишивши нинішньому мерові номінальні повноваження. А далі провести кадрові ротації в райадміністраціях столиці. Важко уявити, що Віктор Янукович не скористається можливістю перекроїти адміністративний ресурс Києва, який традиційно відіграє важливу роль на місцевих виборах. Хоча для повної сатисфакції партії влади цього недостатньо, проте зараз узяти посаду мера не під силу навіть Вікторові Януковичу.

«Сьогодні Партія регіонів сприймає Київ як свою територію, з якої вимітаються чужаки на зразок Леоніда Чернове­­цького. У ситуації, коли ПР не може ні звільнити мера, ні виграти перевибори на цю посаду, жорстка централізація влади в столиці з подальшим кадровим укріпленням розглядається як єдино правильна і єдино можлива. Темперамент нинішньої влади такий, що керувати країною вона збирається практично одноосібно: торгуватися не любить, а бере здобич, не зважаючи на будь-які, навіть законодавчі, перешкоди. Взявши до уваги на перші місяці роботи Віктора Януковича, припускаю, що керівник (чи в.о.) КМДА може з’явитися навіть до ухвалення нового Закону про столицю», – зазначає голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

За словами політолога, у Партії регіонів немає прохідного кандидата на посаду мі­­ського голови. А ризикувати в місті, де за результатами президентських виборів Тимошенко набрала вдвічі більше голосів, ніж нинішній президент, у ПР не можуть собі дозволити. Тільки-но знайдуть людину з гарантованою прохідністю, механізм виборів буде одразу запущено. Отже, мер столиці родом із Макіївки чи Донецька – це лише питання часу. Тим більше що вже лунали заяви про те, щоб… позбавити киян права вибирати мера: голову КМДА з усіма повноваженнями, мовляв, призначатиме президент, а Київрада обиратиме свого голову, функції якого зводитимуться до модерації депутатських засідань.  

На думку політичних експертів, підґрунтя для жорсткої централізації влади у Києві закладає новий Закон про столицю. У червні минулого року проект схвалено в першому читанні, тож тепер коаліція може ухвалити закон остаточно. Цей документ, на відміну від закону 1999 року, передбачає розділення посад міського голови та керівника міської держадміністрації. Вважається, що саме ця норма розбалансувала систему влади у столиці. Та для реформи мало розвести посади, потрібно посилити місцеве самоврядування. Реформа ж по-донецьки передбачає протилежні зміни: посилення і збільшення повноважень держадміністрації, що призведе де-факто до прямого президентського правління в Києві. Згідно з новим законом у руках голови КМДА зосереджується левова частка повноважень, що даватиме змогу блокувати рішення ради, ухвалювати рішення щодо об’єктів державної власності, використання й охорони землі, інших природних ресурсів. Плюс контроль субвенцій, передбачених на столичні потреби.

Київ для людей?  

Як повідомили Тижню джерела в Партії регіонів, указ про призначення нового голови КМДА Ігоря Лисова вже підписано, та поки що позбавлення Черновецького одного з крісел відтягується із законодавчих та інших причин. Прізвище народного депутата від Партії регіонів Лисова називали поміж найімовірніших наступників Черновецького: він добре знає коридори київської влади – працював заступником мера Омельченка (управління комунальної власності) і багато років веде бізнес у Києві. З попереднім мером Лисова пов’я­­зували і родинна дружба, і бізнес – Омельченко контролював, за оцінками експертів, близько 80% будівельного бізнесу столиці. Лисов, власне, більше будівельник, аніж політик. Йому належить «ЛІКО-холдинг» – одне з найбільших будівельних підприємств України, засноване 1992 року (з 35 організацій), що спеціалізується на зведенні житла, офісних, торгово-розважаль­них центрів. Сьогодні Ігор Лисов на сторінках ЗМІ часто з’являється як автор ідеї дешевого доступного житла, тож не виключено, що з такими ідеями він звернеться до киян уже як голова КМДА.

Між тим ім’я Лисова знайоме киянам і у зв’язку з торішнім скандалом довкола його пасинка 24-річного Артема Криворучка, який на «Мерседесі» спричинив кілька ДТП у центрі столиці, нападав на водіїв із ножем і чинив опір працівникам міліції під час затримання (порушено кримінальну справу за ч 3 ст. 296). Попри те що Ігор Лисов публічно обіцяв не втручатися в хід слідства, дані про деталі затримання Криворучка постійно мінялися, а справа затягувалася.

Претендентами на крісло голови КМДА, крім Лисова, вважали керівника київського осередку ПР Василя Горбаля, якого нещодавно відправили губернатором до Львова, а також Віктора Сівця, заступника голови КМДА, керівника столичного виборчого штабу Віктора Януковича під час останньої кампанії, давнього друга нинішнього президента. Ще однією кандидатурою був колишній керівник Донецька, один із лідерів Партії регіонів Володимир Рибак, якого вважають людиною Миколи Азарова.

За словами директора Інституту міста Олександра Сергієнка, згідно з Європейською хартією про місцеве самоврядування, яку Україна ратифікувала 1997 року, повноваження міської державної адміністрації мають бути обмежені турботою про президентські резиденції, майно та землі, що перебувають у державній власності. Усіма місцевими питаннями повинні займатися міська влада, міський голова, обрані народом. «Через плутанину повноважень Київ сьогодні є єдиним містом України, в якому цілковито знищено виконком, котрий, по суті, замінила КМДА. Після набрання чинності Законом про столицю у тому вигляді, в якому хоче Партія регіонів, самоврядування у Києві буде знищено, – прогнозує пан Сергієнко. – Тобто для киян ця реформа не змінює нічого: що команда Черновецького керувала в інтересах його сім’ї, що команда Януковича керуватиме в інтересах його партії. Де ж тут кияни?» [1845]

 
Битва за Київ: як це було
Леонід Косаківський, мер Києва у 1993–1998 роках

Для наведення ладу в столиці сьогодні вистачає повноважень і в президента, і в прем’єр-міністра – як організаційних, так і фінансових, кадрових та інших важелів впливу. Потрібна лише політична воля.
Поки що ми спостерігаємо те саме, що було за попереднього президента Віктора Ющенка, – у відповідь на різні грубі правопорушення та витівки київської влади з Банкової та Грушевського або пальчиком помахають, або ніжками потупають.

Уряд дав міським чиновникам три місяці на вирішення кричущих нагальних проблем, що накопичилися в столиці й призвели до цілковитого хаосу в управлінні. Остання зима їх наочно проявила, як і неспроможність міських керманичів із ними впоратися. Зрозуміло, що за відведений час нічого кардинально не зміниться. Є реальні побоювання, що вся пара піде у свисток. Міське керівництво, як відомо, гарячково намагається домовитися з новим керівництвом держави, як йому це вдавалося з їхніми попередниками. Центральна ж влада, вочевидь, ще не визначилася, як вчинити, щоб, з одного боку, вивести місто з глухого кута, куди його завели горе-керівники, а з іншого – посилити свої владні позиції в столиці. Вона, схоже, ще в роздумах. Але час уже працює не на неї. Люди очікують рішучіших кроків.

Тут потрібно усвідомити, що глибинна причина неефективності, недієздатності столичної влади, певна річ, не відкидаючи й суб’єктивного чинника, полягає у правовому конфлікті, закладеному ще в ніч ухвалення Основного Закону України, а саме у неврегульованості співіснування двох ключових конституційних посад у Києві: міського голови та керівника адміністрації.

Яка з цих двох посад важливіша? Списи ламаються й досі. Втім, і наша власна історія – навіть царі й королі ніколи не зазіхали на права киян обирати собі владу, навпаки, підтверджували їхні магдебурзькі права – і Європейська хартія місцевого самоврядування, що не робить винятків у цьому для столиць, давно дали відповідь на це запитання. Рада Європи не раз наголошувала: у Києві має бути обраний населенням мер, а міська рада повинна мати власну адміністрацію, відповідальну за ведення муніципальних справ.

А Леонід Кучма з Олександром Омельченком у 1999 році, коли проштовхували через парламент вигідний їм Закон про столицю, вирішили інакше: не тільки поставили самоврядування в залежність від виконавчої влади – адміністрації, а й провели через Конституційний Суд рішення про суміщення двох посад в одній особі. Причому в тексті закону, за який голосували депутати, поміж яких був і я, цих положень не було, а під час підписання його було сфабриковано. Це була величезна політична помилка, яка обійшлася киянам надто дорого, і її сьогодні потрібно виправляти.

Кучма мав дві мети: політичну – слухняна влада Києва – та економічну – розпоряджання величезними ресурсами столиці, заволодіння землею і приватизація власності. Виконання обох завдань слухняно забезпечив Омельченко, сидячи одночасно у кріслах міського голови і керівника КМДА, а законно обраного 1994 року мера, який заважав їм у цьому, змістили з посади, попри рішення судів та протести Ради Європи. Що отримали натомість кияни? Почалося знищення транспортної галузі, стародавнього Києва та продуктових магазинів, припинилося будівництво дитячих садків та шкіл, а спорудження житла і розбазарювання земель стали опорою для бізнесу і корупції влади. Саме тоді було закладено порочну систему, в якій влада – це корпорація, що працює сама на себе, а киян залишили наодинці з їхніми потребами. Далі естафету підхопив Леонід Черновецький і довів справу до цілковитого абсурду.

Залежно від того, якого результату прагне досягти Віктор Янукович, є різні сценарії врегулювання ситуації в Києві. Перший – внести зміни до Закону про столицю. Потрібно розвести дві конфліктні посади – міського голови і керівника адміністрації. Крім того, адміністративну частину влади, як це заведено в Європі, перетворити на щось на кшталт префектури – око держави, спостерігача та контролера за чиновниками на предмет дотримання законодавства. Ці функції може виконувати навіть одна людина разом з невеликим апаратом. Тобто створити механізм стримування і противаг у столичній владі. Без корекції моделі київської влади лише заміною у владній верхівці нічого не досягнеш.

Другий, глобальніший, варіант – змінити Конституцію, але це зараз є малоймовірним. Третій – скористатися прогалинами в законодавстві та шпаринами в рішенні Конституційного Суду, призначити в. о. голови адміністрації, що одразу змінить розподіл сил у Київраді та на столичному політичному полі, й готуватися до чергових виборів. Можливі й комбінації цих сценаріїв.

Зважаючи на перші заяви урядовців, складається враження, що вони намагаються укріпити повноваження адміністрації. Це хибний шлях, як і заяви про те, що вибори не потрібні. Кияни на таку недовіру до себе не заслуговують.