Інцидент з російським миротворцем та загибель на лінії розподілу жителя молдавського села Пирита отримали аж надто гостру реакцію. Не лише в Кишиневі, а й у Бухаресті. Знову з’явилися вимоги заміни російських миротворців на цивільних міжнародних спостерігачів.
Новий керманич Придністров’я Євґеній Шевчук тільки-но ступив на посаду, як одразу намагається надати динаміки переговорному процесу та знайти точки перетину з Кишиневом. Попри те, що його перший візит був до Москви, Шевчук практично відразу приїхав до Києва та вів перемовини з міністром закордонних справ України Костянтином Грищенком. Напевно, вдалося домовитися, оскільки за кілька днів до схилів Дніпра завітав і Маріан Лупу.
Звісно, офіційно повідомлялося, що сторони обговорили широке коло питань щодо двосторонньої співпраці. Насамперед у галузі енергетики. Тут у наших молдавських сусідів з Росією та її Газпромом проблем не менше, ніж у нас із ними. Про гостроту останніх може свідчити зауваження міністра Юрія Бойка, які він зробив у передачі «Велика політика» Євгена Кисельова на телеканалі «Інтер», з приводу того, що Україна в разі виникнення проблем із газом підставить плече сусідам.
За неабиякої важливості енергетичних питань, поза сумнівом, основними на переговорах у Києві були відносини з Росією та роль України у придністровському врегулюванні. Маріан Лупу високо оцінив позицію України в цьому питанні. Водночас український президент заявив, що наша країна «готова брати активну участь у дискусіях про демілітаризацію придністровського регіону і трансформацію нинішнього миротворчого формату на Дністрі».
За деякими повідомленнями, сторони домовилися про проведення в Одесі тристоронньої зустрічі на рівні очільників МЗС Молдови, Придністров’я та України, котрі обговорюватимуть ситуацію в регіоні, а також можливості відновлення перемовин з урегулювання конфлікту у форматі «5+2» (Молдова, Придністров’я – сторони, Росія, Україна, ОБСЄ – посередники, ЄС і США – спостерігачі). Напередодні міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, після зустрічі в Києві з Євгеном Шевчуком, заявив, що Україна сьогодні відіграє важливу роль у процесі урегулювання і саме завдяки Києву нещодавно були відновлені перемовини Кишинева і Тирасполя на рівні експертів. Натомість заступник міністра закордонних справ Молдови Андрєй Попов заявив, що він і гадки не має про заплановану тристоронню зустріч очільників МЗС. Коментуючи в інтерв’ю молдавському інформаційному агентству Infotag цю інформацію, Попов заявив, що «нещодавно перебував у Києві у складі офіційної делегації, однак про таку зустріч там не йшлося».
Такі розбіжності, ймовірно, мають кілька причин. По-перше, зустріч такого рівня вимагає певного часу на підготовку, тож інформація про те, що вона має відбутися наприкінці цього тижня, не відповідає дійсності. Виключно з технічних причин.
По-друге, надто різкою була реакція Москви. На своїй прес-конференції міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров висловився проти зміни формату миротворчої операції за участю російських військовослужбовців. Тим самим він дав зрозуміти, що можливі домовленості трьох в Одесі чи ще десь для Москви значної ваги не мають. Напевно, були й інші сигнали з Першопрестольної з дипломатичних каналів, що мали такий самий зміст.
Сепаратизм трьох особливо хвилює Кремль у зв’язку з активізацією Німеччини, котра дедалі частіше заявляє про своє бажання долучитися до урегулювання конфлікту. У молдавській столиці спеціальний представник Міністерства закордонних справ ФРН зі Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії Патриція Флор підтримала ініціативи Кишинева та Києва і заявила, що Німеччина готова і надалі сприяти остаточному вирішенню придністровського питання з дотриманням суверенітету та територіальної цілісності Молдови. Про це вона сказала на зустрічі з віце-прем’єром з реінтеграції Євґєнієм Карповим. Як повідомляє молдавське агентство Interlik, під час дискусії віце-прем’єр зауважив, що слід внести зміни у нинішню миротворчу операцію, наголосивши, що це закріплено і в програмі діяльності молдавського уряду. Патриція Флор підтримала ідею ініціювати консультації з приводу зміни статусу миротворчої місії.
Західні емісари не оминули увагою і Тирасполь. З президентом Шевчуком зустрілися посол США в Молдові Вільям Мозер, а також спецпредставник ФРН з придністровського урегулювання Патриція Флор, комісар Ради Європи з прав людини Томас Хаммерберг.
Донедавна Київ у придністровському урегулюванні дотримувався відверто пасивної позиції, залишаючи Росії роль провідної сили та спонсора придністровських сепаратистів. Ситуація дещо змінилася, коли президент Дмітрій Мєдвєдєв під час зустрічі з західними лідерами висловився про потребу загасити конфлікт на Дністрі. Реальним кроком у цьому напрямку була цілеспрямована діяльність російських можновладців щодо усунення від влади незмінного президента сепаратистського регіону Іґоря Смірнова. Хоча як такого Євґєнія Шевчука на цій посаді Білокам’яна й не мала охоти бачити, втім, його перемогу там сприйняли як об’єктивну дійсність.
Річ у тім, що Мєдвєдєв допрацьовує свій термін і провідна роль у російській зовнішній політиці, зважаючи на все, дістанеться Владіміру Владіміровічу. А які у нього думки з приводу урегулювання придністровського конфлікту за явної у Кишиневі прихильності до Заходу та водночас за доволі складних відносин з Україною, цілком можна спрогнозувати. Зважаючи на його настирливу ідею інтегрувати держави СНД, що, зокрема, відобразилося на його перевиборчому сайті, навряд чи він погодиться відпустити Молдову і Придністров’я.
Ініціативу Києва на молдавському напрямку деякі оглядачі сприймають як побічну відповідь Москві на її непоступливість на переговорах щодо ціни на газ. Якоюсь мірою це цілком можливо. Хоча міністр Бойко на згаданій телевізійній передачі і казав, що у нашої делегації є важелі впливу на російських партнерів. Напевно, практично такі можливості вичерпані. І нині шукають нових та й до того ж на нових напрямках.
Однак є ще одна мета, і вона важливіша. Нині, коли відносини з Європейським Союзом і загалом із Заходом наближаються до точки замерзання, а кредити МВФ потрібні терміново, саме на Дністрі намагаються знайти можливість довести Брюсселю важливість і цінність України як вагомого гравця у придністровському урегулюванні та загалом у східній частині Європи.
У Кремлі скептично ставляться до наших можливостей у цьому питанні, оскільки Росія не надає Тирасполю фінансової підтримки. Це так. Однак не можна не зважати і на географічний чинник. Адже в Росії немає спільних кордонів як із Придністров’ям, так і з Молдовою. І навіть з цієї об’єктивної причини Москва має дослухатися до думки Києва. Хіба хочеш – мусиш. Зважаючи на те, що у Молдови й України з’явилися спільні інтереси, перш за все, газові, а також спільне протистояння Москві, можливості зробити свій і до того ж доволі вагомий внесок у справу придністровського питання неабияк зростають. Інша річ, що внутрішня ситуація в обох країнах не надто стабільна, особливо в Молдові. І Білокам’яна обов’язково скористається цим, щоб якомога більше ускладнити пошук форм і методів урегулювання.
І якщо українська дипломатія нарешті прокинеться, то багато що можна буде зробити. Не озираючись, як це неодноразово траплялося, на якісь там гримання Першопрестольної. Лише б політичної волі не забракло не впасти в якісь ігрища, а відстоювати наші національні інтереси не на словах, а на ділі.