Термін повноважень старої Київради завершився 5 червня. Згідно із законом мали відбутися вибори нової. Жодних шансів у ПР на перемогу в разі їх проведення не було. Тож не дивно, що Конституційний Суд, віднедавна майже повністю сформований з вихідців із Донбасу, ухвалив рішення, яке дало владі підстави позбавити киян права обирати місцеве самоврядування та опертися на депутатів, у яких не було шансів на переобрання, а відтак які мали неабияку мотивацію виконувати будь-які вказівки намісника Януковича, голови КМДА Олександра Попова. Місяць тому опозиції вдалося зірвати спробу засідання простроченої Київради. Влада перегрупувалася, озброївшись рішенням Окружного адміністративного суду від 9 серпня, який визнав міськраду в нинішньому складі та її секретаря Галину Герегу легітимними «до наступних виборів». А їх, за логікою режиму Януковича, можна взагалі не проводити, позаяк рівень його підтримки у столиці не має навіть натяку на зростання, радше навпаки. Щоб легітимізувати в очах суспільства ручну міськраду, її засідання 19 серпня було «освячене» суспільно корисним рішенням про виділення майже 100 млн грн на муніципальні доплати до зарплат бюджетникам. Останніх, переважно вчителів, зігнали на Хрещатик ще за кілька годин до його початку, вочевидь, під суворим контролем «згори» (Тиждень зафіксував кількох «контролерів», які рахували присутніх і щось занотовували в блокноти).
Паралельно влада створила благородний мотив для застосування сили проти представників опозиції, які намагалися й цього разу зірвати засідання нелегітимної міськради. Від самого ранку регіонали заблокували входи до КМДА і не впускала туди опозиційних депутатів. Традиційно були використані загони найнятих бойовиків – «тітушок» та спецпідрозділів МВС. Останні не раз вчиняли напади на народних депутатів від УДАРу, «Батьківщини» та «Свободи» і брутально побили свободівця Едуарда Леонова, який не вдавався до жодних активних дій (що чітко зафіксовано на відеозаписах, викладених в інтернеті).
Читайте також: «Дайте нам наші копійки!»: «Беркут» і «тітушки» перемогли у битві за Київ
Олександр Попов на кулуарному, неанонсованому для ЗМІ брифінгу заявив, що проведене засідання міськради – «це перемога всіх киян над деструктивними силами політики». Галина Герега знову запевнила, що, скликаючи позачергове засідання, діяла у правовому полі, керувалася законами про статус депутатів місцевих рад та місцеве самоврядування і послалася на згадане вище рішення Окружного адміністративного суду Києва. У сухому підсумку біло-сині змогли забезпечити роботу Київради (отже, перспектива виборів у столиці стала ще примарнішою), опозиція провалила мобілізацію та оргпідготовку, кияни вкотре не вийшли на вулицю захищати свої права, що дасть змогу владі порушувати їх і надалі. Але при цьому лишилося чимало запитань до її опонентів, які дозволили так швидко й порівняно легко провести сесію міськради. Безумовно, на боці влади були суди, адмінресурс, численні загони міліції та «тітушок», підсилені кількома досвідченими бойовиками-парламентаріями, а також можливість свавільно змінювати правила гри. Але все ж таки чому опозиціонери прийшли до Київради, вже коли вона була намертво заблокована «Беркутом», а не на кілька годин раніше? Чому не проводили активної агітаційної роботи серед простих киян для залучення їх до акції перед міськрадою 19 серпня? Чому Віталій Кличко та Олег Тягнибок, як і багато їхніх колег по фракції, не прибули під мерію? Зрештою, який план дій щодо подальшої боротьби за столицю має опозиція? «Будемо думати», – відповідали Тижню під стінами Київради її представники. До речі, традиційна їхня відповідь в останні місяці на схожі запитання.
У будь-якому разі за своїм почерком події 19 серпня під Київрадою нагадують події 18 травня 2013 року на Михайлівській площі та 27 квітня 2010-го в парламенті, коли відбулася ратифікація харківських домовленостей Януковича з Путіним. Тобто опозиції та всій країні знову продемонстровано, що на шляху до досягнення мети режим не збирається зупинятися ні перед чим і за потреби здобуватиме потрібний результат за будь-яку ціну. За інформацією Арсенія Яценюка, повернення до «переламування через коліно» пов’язане з тим, що координація відповідних операцій перейшла до рук секретаря РНБО Андрія Клюєва. Цей стиль «вирішення проблем» зводиться до перенесення успішного досвіду рейдерських методів захоплення бізнес-активів, якими нинішні «старі донецькі» користувалися раніше для формування своїх бізнес-імперій, на інститути влади різного рівня.
Водночас важко не помітити, що в Києві створюється прецедент і відпрацьовуються сценарії для можливого зриву виборів глави держави та парламенту в майбутньому з пролонгацією їхніх повноважень. Врешті-решт ситуація з президентською кампанією мало чим відрізняється від ситуації з Київрадою. Ст. 108 Конституції так само чітко визначає, що «президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного президента України». Такий «вступ» можна відтермінувати під різними приводами з допомогою контрольованих судів та залежної ВР, скажімо, до 2030 року, коли Януковичу виповниться 80. І що, окрім як аналог Помаранчевої революції, здатне цьому перешкодити?