Кажуть, що Харків швидкими темпами перетворюється на торгове місто. Але тут досі вистачає «інтелігентської гвардії». Саме харків’яни у січні 2001 року забезпечили стале функціонування ресурсу, який був головним рупором громадянської акції «Україна без Кучми!», – інтернет-сайта «Майдан».
«Під час антикучмістських виступів на форумі «Майдану» організатори «УбК» (кияни Свистович і Чемерис – Тиждень) звернулися за допомогою: компетентні органи погрожували закрити сайт, який тоді був звичайною сторінкою, яка погано відкривалася, та й мала слабкий захист, – розповідає харків’янин Віктор Гарбар. – Ми вирішили допомогти хостингом і провайдерською підтримкою, хоч побоювалися провокацій. Кияни також здивувалися раптовій підтримці «зі Сходу», адже їм допомоги більше не запропонував ніхто».
Це був початок прекрасної дружби. Харків’яни забезпечили «Майдану» безпечний хостинг, а потім і самі втягнулися у громадянський спротив. Так з маленької новинної сторіночки «Майдан» став повноцінним сайтом із кількома десятками форумів, власною потужною інтернет-спільнотою (до Києва і Харкова підтягнулися Львів, Дніпропетровськ і навіть діаспора в Аргентині й Австралії), а в листопаді 2004 року – головним ресурсом тодішніх революційних подій.
Між іншим, у Харкові тоді був другий за розмахом Майдан не віртуальний, а вуличний.
«Близько 100 тисяч людей, – каже Віктор Гарбар, – обурених розповідями тодішньої місцевої влади (в особі Євгена Кушнарьова – прим. авт.) про масову підтримку харків’янами кучмістського режиму. Кожен з цих тисяч думав, що вийде на площу максимум із трьома сотнями людей. І така велика кількість присутніх приємно вразила».
Біографія 49-річного Віктора Гарбара схожа на історію життя багатьох «радянських інженерів». Інженер-фізик – за освітою, фаховий програміст і системний адміністратор – за покликанням. Харківська команда «Майдану» переважно складається з представників технічної інтелігенції.
«Ми не бігаємо вулицями з прапорами, – говорить Віктор. – Але це не означає, що ми розчарувалися».
За його словами, розчарованих у Харкові багато. «Помаранчеві» втратили запал ще у 2005-му, «біло-сині» усвідомили популізм своїх лідерів наприкінці 2007-го.
«Майже нікого тут уже не хвилюють, ані мовні питання, ані НАТО, – додає харків’янин. – Більшість харків’ян зараз самореалізуються на базарі. Але наша команда і далі цікавиться політикою. Ми намагаємося зрозуміти, що відбувається насправді, і поширюємо цю інформацію. Вільне мозкове забезпечення, якщо вжити термінологію програмістів».