В історії сучасної Польщі 1989 рік став проривним. У його першій половині почалися безпрецедентні зміни, які уможливили трансформацію країни з народної республіки в ліберальну демократію. Серед найважливіших подій того часу була серія переговорів між демократичною опозицією, згуртованою навколо «Солідарності», й комуністичною владою. Ці перемовини проторували шлях до перших частково вільних виборів у повоєнній Польщі та заснування нового щоденного видання Gazeta Wyborcza. Вона мала стати інструментом кампанії на підтримку опозиції. Частково старт газети став можливим завдяки «паперовій квоті», яку за комуністичного правління виділяли виключно офіційно визнаній пресі. То був один із компромісів, яких досягли опозиція і влада під час круглого столу. Власне, те рішення можна вважати проривним для дальшого розвитку вільної преси в Польщі. Головним редактором газети Лех Валенса — лідер і голова профспілки «Солідарність» — призначив Адама Міхника як одну з ключових постатей руху. Міхник на цій посаді залишається досі.
Спочатку Gazeta Wyborcza була неофіційним органом «Солідарності». Щоденка з логотипом профспілки та її гаслом «Немає свободи без солідарності» на передовиці стартувала потужно. На той момент у Польщі був сильний голод на незалежні новини, тож погляди, які представляла Gazeta Wyborcza, практично не мали конкуренції. Лише за перших кілька місяців її наклад сягнув півмільйона примірників. Видання читали прихильники й члени як опозиції, так і правлячої партії. Вона вплинула на остаточні результати виборів червня 1989 року й незабаром стала № 1 у формуванні думок та лідерів.
Видання тішилося привілейованим і мало не монопольним становищем у середовищі недержавних ЗМІ до незгоди між Міхником та Валенсою — тоді останній розпорядився зняти з передовиці газети логотип «Солідарності». Цей символічний акт позначив формальний розрив газети з профспілкою, відтак видання стало незалежним. Відтоді його беззмінно видає медіа-компанія Agora, серед засновників якої, зокрема, відомий кінорежисер Анджей Вайда. Agora залишається однією з найбільших медійних груп Польщі й сьогодні, а від 1999 року її акції торгуються на Варшавській фондовій біржі.
Читайте також: InformNapalm. Новітня зброя
Притримуючись моделі західної преси, зокрема французької щоденки Le Monde, а також англосаксонської традиції публічної журналістики, яку втілює BBC, Gazeta Wyborcza на початку 1990-х запропонувала нову якість у польському публічному дискурсі. До речі, Le Mondе віддала Gazecie Wyborczej своє вживане друкарське обладнання, що, безперечно, зробило останню більш конкурентоспроможною на ринку. Від перших днів роботи редакційна філософія, очевидно, відображала ліберальний підхід до демократії та вільного ринку. Через призму цих двох ідеологій газета й почала інтерпретувати події та впливати на процес змін у Польщі. Багато років у колонках та репортажах Gazeta Wyborcza засвідчувала редакційну позицію щодо питань на кшталт виборів у Польщі та за кордоном, членства країни в НАТО і ЄС, розширення Євросоюзу на схід, зовнішньої політики Польщі, прав людини та громадянських свобод. Крім того, вона створювала своєрідну платформу для діалогу з історичних питань, не боячись показувати, що, наприклад, поляки за час правління тоталітарних режимів у ХХ столітті не тільки були жертвами, а й самі пригнічували інших.
Доволі швидко стало зрозуміло, що матеріали, які публікувала Gazeta Wyborcza, не завжди здобували широку підтримку чи розуміння громадськості. Висвітлення надто політизованих тем із ліберального та західноорієнтованого погляду вилилось у те, що газету почали називати «вибірковою» (польською wybiórcza — виходить гра слів із назвою видання). Її звинувачували в тому, що вона є голосом виключно невеликої групи людей, польської еліти, яку опоненти асоціювали з компромісами круглого столу 1989 року. Згодом газету почали вважати затятою прихильницею західних цінностей, лобістом мультикультуралізму. Тобто аж ніяк не репрезентантом поглядів більшості польського суспільства. Таке саме враження вона викликала й у соціально-ліберальних колах. Наприклад, у деяких феміністичних організацій, які спочатку позитивно сприйняли тижневий спеціальний додаток газети (що потім став окремим журналом) Wysokie Obcasy («Високі підбори»): він був спрямований на жінок і нібито мав просувати гендерну рівність. Критики додатку стверджували, що і за змістом, і за формою Wysokie Obcasy відходять від феміністських ідеалів, указуючи на сексизм у рекламі та упередження в окремих матеріалах.
На початку нового тисячоліття й дальших етапів трансформації Польщі голоси невдоволення газетою ставали гучнішими, особливо у правому крилі політичного спектра. Спочатку вони звучали зі сторінок іншої щоденної газети — Rzeczpospolita, але з часом (а якщо точніше, то від 2012-го) здобули «власний дім» у новостворених виданнях. Багато з них відкрито виступали проти Gazety Wyborczej. Усі ці ЗМІ з’явилися в епоху інтернету й конкурентного медіа-ринку, тож починали працювати в інших умовах, ніж вона, і впливали теж по-іншому. Якщо говорити узагальнено, то вони знайшли свою нішу в тій частині польського суспільства, яка почувалася проігнорованою Міхником та його редакційною командою. Аби акцентувати на своїй особливості та опозиції до Gazety Wyborczej, що сьогодні бачиться мейнстримним ЗМІ, вони почали називати себе «непокірною» пресою і намагалися завоювати підтримку на рівні тієї, яку вона мала на початку діяльності.
Читайте також: Тексти і контексти
Для цього скористалися, зокрема, вже усталеною культурою таблоїдизації новин, котра проявляється в скандальних формулюваннях та спрощенні тональності багатьох матеріалів. Окрім того, ці медіа давали майданчик політичній опозиції, яка у 2007-му зосередилася здебільшого навколо Ярослава Качинського та «Права і справедливості» (сьогодні при владі). Донині вони пропонують антиліберальну риторику, де першу скрипку грає наратив, спрямований проти Gazety Wyborczej.
Gazeta Wyborcza — ровесниця молодої польської демократії. Вона пройшла через ті самі дедалі болючіші процеси, що й політична, економічна та соціальна системи країни. І тепер, паралельно із системою, заснованою 1989 року, вона переживає серйозне випробування. У жовтні 2015 року до парламенту було обрано «Право і справедливість» — партія сформувала новий уряд. На момент написання статті прихильники цього кабінету збиралися під редакцією газети у Варшаві на молитву. Вони тримали вервиці й збиралися «каятися за журналістів» та «покласти край брехні й ненависті в польських ЗМІ». Невдовзі їхні представники в парламенті подадуть новий закон про медіа, який може зумовити серйозні зміни на державному телебаченні та радіо.
На польський медіа-ландшафт чекають непрості часи. Уже відомо, що державні ЗМІ опиняться під суворішим контролем держави, а доля комерційних залежатиме від їхніх відносин із новою владою. Це матиме наслідки і для Gazety Wyborczej: припущення підтверджують як близькі до газети джерела, так і незалежні медіа-спостерігачі. Зокрема, державні структури й підприємства можуть утримуватися від розміщення дорогої реклами на її шпальтах, а також відмовлятися від її передплати. Теоретично це завдасть виданню фінансової шкоди. Але водночас такі дії можуть і збільшити коло його читачів. Для Gazety Wyborczej 2016 рік, схоже, буде ключовим, адже видання може знову постати як витвір медіа-свободи Польщі (хоча це залежить від того, наскільки засвоєно уроки сучасної історії).