Час невеликих перемог змінився для опозиції часом болючих поразок. Запровадження персонального голосування, провал кількох важливих для Партії регіонів рішень та інші подібні речі дозволили опозиціонерам заявляти, що «парламент вже інший, бо регіонали змушені з нами рахуватись».
Але цього тижня опоненти влади зазнали вже двох жорстоких невдач, котрі начисто перекрили усі попередні їхні досягнення. Перша – у вівторок, при голосуванні за вибори в Києві. Пасивність киян на масовій акції наклалась на інертність та непослідовність опозиції в парламенті.
Відсутність масової підтримки опозиції і перманентна неготовність останньої оперативно реагувати на несподівані маневри регіоналів – кращих умов для невеликого путчу, котрий дуже нагадував події оксамитової революції» 2000 року, було не знайти.
Опозиція про плани регіоналів провести «виїзне засідання» парламенту не знала. Або вдавала, що не знала, втім про це – пізніше. Переважна більшість опозиціонерів розраховували на черговий «напіввихідний» пленарний день, коли кількадесят депутатів мляво пересуваються сесійною залою, поки їхні лідери разом з лідерами опонентів ведуть безрезультатні переговори.
Але ситуація різо змінилася із самого ранку. Спікер Володимир Рибак, промайнувши в сесійній залі, оголосив про проведення «депутатських зборів» у будівлі комітетів по вулиці Банковій, навскоси від Адміністрації президента. Опозиція, здалося, була шокована і заявила, що будь-які збори народних обранців за межам будівлі на Грушевського будуть нелегітимними.
Насправді ж опозиція ще за пару годин до відкриття пленарного дня могла б запідозрити, що опоненти щось замислили, бо на Банковій стояло кількасот молодих людей від Партії регіонів, які вирішили продовжити вівторкову акцію «за євроінтеграцію». Таким чином, синьо-білі вирішили перестрахуватись від несподіванок, але це було зайвим – за весь день опозиція не зробила жодного рішучого кроку, спрямованого на зрив «путчу».
Прорватись на засідання спробували лише кілька опозиціонерів-членів лічильної комісії. Спроби були марними – їх, як і журналістів, всередину не пускали кілька чільних представників «силового підрозділу» фракції ПР та повністю підконтрольних їм охоронців будівлі. «Ви хочете, щоб і тут був балаган?! Ми хочемо працювати!» – відбивали регіонали будь-які спроби опозиціонерів довести, що вони мають рівні права з регіоналами. Про всяк випадок «загубився» і ключ від дверей. А з журналістами все було зрозуміло з самого початку – зал був «не обладнаний місцями для преси». Тому журналістам запропонували дивитись засідання по телевізору.
Насправді ж причина допуску до зали лише «своїх» зрозуміла. Офіційно на «виїзне засідання» письмово зареєструвались 244 нардепа, ще один начебто підійшов пізніше (хоча у наявності цих підписів є обґрунтовані підозри).
«Рада на Банковій» була нелегітимною в усьому, починаючи з самого місця проведення засідання. Згідно з Регламентом ВР, парламент засідає лише в будівлі на Грушевського. Винятки можливі – але за них треба проголосувати більшістю депутатів і обов’язково зробити це у тій же будівлі на Грушевского. Регіонали згодом пояснювали, що за проведення засідання на Банковій вони проголосували, коли вже на Банкову прийшли. Це йде всупереч з рішенням Конституційного суду від 11 липня минулого року, в якому говориться, що рішення парламент приймає лише на пленарних засіданнях. А пленарні засідання можуть відкриватись лише в будівлі на Грушевського.
Втім, такі нюанси виглядають мінімальним порушенням порівняно з вакханалією під час самих голосувань. Регіонали начебто повернулись у золоту епоху кнопкодавства – останній рік минулого скликання – коли потрібні рішення ухвалювались незалежно від кількості депутатів в залі.
Читайте також: Генерали без армії. Опозиції час працювати з масами
«Два – «проти» А, один «проти». Тоді не двісті двадцять вісім, а двісті двадцять дев’ять «за» Ладно, хай буде нуль «проти», – оголошував результати голосування спікер Володимир Рибак. Звісно, реально голосів ніхто не рахував, як і загальної кількості присутніх депутатів, частина з яких постійно тримала оборону проти наполегливих опозиціонерів та журналістів, що не втрачали надій потрапити всередину.
Регіонали потім пояснювали, що з метою економії часу вони рахували не тих, хто «за», а тих хто «проти», контроль за голосуванням вели аж двадцять депутатів, які швидко підбивали цифри і передавали їх спікеру. Мабуть, передавали прямо на папірець, з якого Рибак зачитував результати окремих голосувань. За підрахунками опозиції, в залі були присутні 169 депутатів, з трансляції, на «око», можна було точно сказати, що їх було точно не більше двох сотень.
Позбавлені контролю з боку журналістів та опозиції, «більшовики» поводилися як заманеться – камера вихопила якогось депутата, котрий підняв одразу дві руки.
Квапливість регіоналів була зрозумілою: за довгі тижні блокування парламенту у них накопичилось дуже багато «питань, які треба порішать». В бліц-темпі, за скороченою процедурою, без повноцінних обговорень, регіонали загалом «порішали» зміни до дербжюджету на суму в кілька мільярдів гривень, принагідно внесли досить підозрілі (з огляду на корупційну складову) зміни у сфері держзакупівель та низку інших покращень.
«Рада на Банковій» розходилася задоволеною – черговий план «розводу котят» було виконано «на ура». Поки синьо-білі демонстрували «красоту ігри», під стінами будинку комітетів тривала акція «молодих євроінтеграторів». Вона поки претендує на місце найпершого за рівнем маразматичності масового заходу цього року, навіть більш безглуздого, ніж попередня акція на ту ж тему другого квітня. Тоді перед виступаючими хоча б штовхали примітивні, але зв’язні промови про те, як добре живеться в Європі. Натомість в четвер ведучий міг разів десять поспіль задати мітингувальникам питання на кшталт «Ви сьогодні снідали?» – і десять разів почути слабеньке «Так!» Але головний хіт – перекличка «Є?» – «Є!» між ведучим та натовпом. Одного разу вона без перерви лунала хвилин двадцять.
Накричавшись, мітингувальники пішли до метро отримувати зароблені гроші. Регіонали витратили їх дарма – опозиція, як вже було згадано, на Банкову не пішла.
– Чому ви навіть не намагалися зірвали засідання регіоналів? – поцікавився Тиждень.ua в одного з досвідчених опозиціонерів.
– Ви маєте розуміти: вони нас на силовий сценарій якраз і провокують. Якщо ми не матимемо підтримки народу, ми повторимо долю декабристів. Це буде друга Сенатська площа.
– Зараз мова не про революцію. У вас є чимало депутатів, щоб спробувати зірвати хоча б засідання на Банковій.
Опозиціонер зробив довгу паузу, потім ледь помітно показав очима вгору.
В загальному контексті його натяк був зрозумілий – сигналу до атаки не дали опозиційні лідери. До того опозиція провела у сесійні залі власні депутатські збори – щоб оголосити «Раду на Банковій» нелегітимною та закликати українців на акцію протесту в Києві в суботу (згодом перенесли на неділю).
Опозиціонери розійшлись, лідери кудись зникли. Кличка в цей день не було взагалі, а Яценюк навряд чи дуже хотів спілкуватися з пресою. Ще до обіду Рибак оголосив про вихід з лав «Батьківщини» одразу чотирьох нардепів, троє з яких пройшли в парламент за квотою Яценюка, ще один – за квотою Анатолія Гриценка. Яценюк намагався відіграти ситуацію, і навіть продемонстрував пресі заяви трьох з чотирьох вищезгаданих депутатів про відкликання їхніх попередніх заяв про вихід з фракції. Але за пару годин регіонали нанесли Яценюку нокаутуючий удар. На сцену «Ради на Банковій» піднялися свіжоспечені «тушки» Віталій Немілостівий та Роман Стаднійчук (останній став нардепом лише два тижні тому, замінивши Сергія Власенка), які публічно заявили, що виходять з «Батьківщини», бо треба «робити закони», «брати відповідальність» і «конструктивно працювати».
Фракція «Батьківщина» тріщить по швах. Її лідер сподівався, що влаштована тушкам-первісткам Табаловим обструкція стане запобіжником від подальшого «тушкування», але він помилявся. Зараз фракція має вже 95 депутатів, в стані холодної війни з Яценюком перебуває Анатолій Гриценко, «наривається» на виключення з «Батьківщини» Микола Катеринчук. Багато інших членів фракції якщо й не бунтують відкрито, то принаймі висловлюють у приватних розмовах нерозуміння стратегії і тактики Яценюка. І досить часто їхні питання і справді виглядають дуже логічно.
Наприклад, чому акцію протесту було призначено саме на неділю (втім, це і наступні питання не лише до одного Яценюка)? Зібрати велику кількість людей без тотального залучення «майданарбайтерів» за такий час просто неможливо. Якби опозиція ставила першим питанням оперативність реакції на «путч» регіоналів, то акцію варто було б спішними темпами організовувати вже на вечір четверга, встановлювати палатки, діяти активніше і радикальніше
Далі – чому акція пройде в парку Шевченка, а не на Майдані, що було б логічно з усіх точок зору (символічне місце у самому центрі, вихідний день і купа перехожих тощо)? Які головні меседжі, окрім «при владі знаходяться бандити» і «Янукович – узурпатор», будуть запропоновані?
Відповіді на ці та інші питання Тиждень.ua безуспішно шукав у депутатів-опозиціонерів. Ті переважно розводили руками. Сам же Арсеній Петрович, який з’явився в «Раді на Грушевського» десь під шосту вечора, детально говорити про акцію не став, закликавши дочекатись спільної заяви трьох опозиційних лідерів.
«Не можна одночасно піднімати народ на повстання і домовлятися з Клюєвим», – один з найбільш щирих депутатів-опозиціонерів підвів риску не лише під четверговим «путчем» і його насідками, а й під усією активністю опозиції в останні місяці, якщо не роки.
А для регіоналів все поки виглядає дуже добре – вулиця їм не загрожує, опозиція може блокувати скільки захоче, а «порішати» накопичені питання завжди можна буде на зборах хоч в Українському домі, хоч в Адміністрації президента.