Курсова атака на державність

Останній тиждень лютого ознаменувався черговим суспільним приступом валютної паніки та стрибком курсу долара. Українців зно­­ву охопила масова істерія, що про­­явилася в численних прокльо­­нах на адресу Гонтаревої, Яценю­­ка та Порошенка, спустошених полицях магазинів у низці регіонів України та появою багатьох міфів й апокаліптичних сценаріїв дальшого розвитку подій. Що ж коїть­­ся на внутрішньому валютному ринку й у чому причини такої курсової динаміки національної грошової одиниці?

Тиждень уже писав, що, по­ки триватиме безперешкодний відплив валюти за кордон і зберігатимуться дисбаланси, які влада не тільки не усуватиме, а покриватиме, друкуючи гроші, доти гривня перебуватиме в девальваційному тренді, раз по раз демонструючи карколомні стрибки. Відтоді в цих сферах нічого істот­­но не змінилося, тож підґрун­­тя для припинення девальвації по­ки що не видно. Зате з’явилися підстави подивитися на пробле­­му під іншим кутом зору.

Вигадки і реальність

Панічна реакція населення на стрибки курсу часто змушує людей поширювати нісенітниці про причини девальвації й нашвидкуруч шукати винних у тому, що відбувається на валютному рин­­ку. Однією з легенд є те, що знецінення гривні цілком спричинене спекулятивними діями банків, які нібито беруть рефінансування в НБУ, купують на нього валюту, щоб згодом продати дорожче, і таким чином розхитують валютний курс. Це не відповідає дійсності й суперечить офіційній статистиці (див. «Міф про рефінансування»). Запас стабілізаційних кредитів, які Нацбанк видав комерційним фінустановам, сягнув піка торік у червні й відтоді зменшується (у грудні – січні відбулося незначне зростання, але на загальну картину воно не вплинуло). Що стосуєть­ся кредитів під заставу (зазвичай ОВДП), то вони фізично не мо­жу­ть позначитися на валютному ринку, адже основні суми їх видають на один день (ба навіть ніч – овернайт). Іще один аргумент: обсяг валютних активів у банківській системі за 2014 рік зменшився на 38% у доларовому еквіваленті (у гривневому вимірі зріс на 22%), тобто на $22,3 млрд. При цьому валютні зобов’язан­­ня скоротилися на $22,1 млрд, із яких $11,4 млрд – депозити, деноміновані в іноземних грошових одиницях, що їх винесли з банківської системи населення, підприємства та організації. Тоб­­то якби банки не були обмежені регулюванням НБУ, яке суворо регламентує дозволені обсяги чистої валютної позиції (активів мінус пасивів, деномінованих в іноземних грошових одиницях), і хотіли заробити на курсі долара, то збільшували б валютні активи в абсолютних показниках чи відносно пасивів. Цього не було й немає зараз. Отже, спекулятивними діями фінустанов стрімке падіння курсу гривні пояснити не можна.

дуже ймовірно, що головним фактором виводу капіталу є поплічники Януковича

Іще одна причина, яку часто називають у зв’язку зі знеціненням гривні, – те, що експортери не заводять в Україну валютну виручку, яку отримують від виробленої в ній продукції. Тут є два аспекти. По-перше, материнські компанії вітчизняних експортерів справді притримують валюту за кордоном, щоб завести її за вигіднішим курсом. Але термін цієї затримки законодавчо регламентований (зазвичай 90 днів), а щойно минає три місяці після введення зазначенного обмеження, як валюта на ринок починає надходити в нормальному режимі, тобто щодня з’являється та вируч­­ка, товар під яку було вивезено 90 днів тому. Тож проблема вже здебільшого відіграна ринком.

По-друге, часом ідеться й про те, що валютну виручку зовсім не заводять в Україну. З одного боку, тут є багаторічна проблема виведення капіталу за допомогою трансфертного ціноутворен­­ня. Вона не з’явилася й не зникла нещодавно, тож баланс сил на валютному ринку не змінила, а отже, й на курс гривні не вплинула (хоча якби її подолали, прийнявши, наприклад, адекватний закон про трансфертне ціноутворення, то девальваційний тиск на гривню значно зменшився б, а то й зник би). Із другого боку, знецінення нацвалюти призводить до того, що частка собівартості в доході зменшується, а відтак є можливість більше прибутку виводити за кордон, чим нібито користаються експортери. Схема проста. Якщо ринкова ціна вивезеного товару становить $100, а його собівартість – 600 грн, то при курсі 8 грн/$ виробник продавав товар за $75 на офшорну компанію, яка реалізовувала його за ринковою ціною й залишала на своїх рахунках $25 прибутку, що ніколи не поверталися в Україну. При курсі 30 грн/$ виробник може збувати цей товар на ту ж таки офшорну компанію вже за $20, яких досить, щоб покрити витрати на виробництво, відтак за кордоном залишатиметься $80 із кожної сотні. Й ось, як дех­­то вважає, саме така схема зараз працює в Україні, що зменшує пропозицію валюти на ринку і знецінює грив­­ню. Але якби це було так, то ціни експортних товарів, вимірювані у твердій валюті, помітно знизилися б. Частково так і є (див. «Експорт під укіс»), адже у грудні український експорт подешевшав на 8,6% відносно аналогічного місяця 2013 року. Але така зміна не відповідає темпові знецінення гривні, та й вона великою мірою відображає падіння ринкових цін на сировинні матеріали на глобальних ринках. Тобто і цей аспект не має суттєвого впливу на валютний ринок в Україні.

Читайте також: Іван Міклош: «Вимоги МВФ необхідні, але недостатні»

Однак товарний експорт справді падає, і валютні надходження від нього також. Спричинено це меншою мірою зниженням ціни, а більшою – показників кількості вивезеної продукції. Тут є кілька факторів. По-перше, через утрату контролю над частиною Донбасу відбулося формаль­­не скорочення експорту деяких товарних позицій. Наприклад, за даними Держстату, в IV кварталі минулого року вивіз вугілля з України в натуральному вираженні впав на 86%, коксу – на 83%. Це не обов’язково результат еквівалентного зменшення масштабів виробництва. Просто бойовики «ДНР» – «ЛНР», захопивши контроль над ним, можуть збувати продукцію в Росію (подейкують, що вони так і роб­лять) чи навіть в Україну. І за це отримують виручку, частково валютну (готівкою, звичайно), але ті гроші на валютний ринок нашої країни не потрапляють, хоч були б там не зайві (у найкращому разі вони йдуть на чорний ринок, але і в цьому є сумніви). По-друге, війна має ще один наслідок: падіння експорту нафти й нафтопродуктів та електроенергії, темп якого в IV кварталі становив відповідно 93% та 44%. Те, що раніше ми вивозили, в умовах енергетичної кризи стало гостро необхідним для нас самих, відтак експорт знизився, а з ним і відповід­ні валютні надходження. По-третє, ймовірно, експортери притримують частину вироблених товарів з огляду на те, що потім можна буде одержати за них більше грошей, принаймні у гривні. Так, експорт пшениці, ячменю та кукурудзи, основних видів зернових, які виробляють в Україні, у IV кварталі 2014-го скоротився на 16%, або майже на 2 млн т, хоча торішній урожай перевищив показник 2013-го. По-четверте, значно впав обсяг вивозу тих товарних груп, провідним споживачем яких є російський ринок, наприклад машин та обладнання, готових харчових продуктів тощо. Можливо, це част­­ково пов’язано з девальваці­­єю рубля та зменшенням купівельної спроможності росіян. Однак гривня знецінювалася швид­­ше й раніше, ніж російська валю­­­та. Водночас може бути, що частина експорту йде неофіційно через «ЛНР» – «ДНР», тому не потрапляє в українську статистику, а валютні надходження від нього – відповідно на валютний ринок. Так чи так, а падіння вивозу товарів до Росії пришвидшується: якщо в середньому за 2014 рік йо­го темп становив 34%, то в жовтні експорт українських товарів до РФ скоротився на 48%, у листопаді – на 50%, у грудні – на 63%. Складається враження, що Кре­мль свідомо посилює торгове­льну блокаду України й має чіткі пла­­ни дій у цьому напрямку та ясні очікування стосовно їх результату.

Прикметно, що з усіх факторів зменшення валютних надходжень від експорту товарів з України Нацбанк не може контро­лювати практично жодного. Він здатен лише затягувати час, запроваджуючи адміністративні бар’єри, чим сьогодні й займається. Утім, така тактика у довгостроковій перспективі є безплідною, тож для досягнення результату, а са­ме стабілізації експорту й ситуації на валютному ринку, НБУ конче потребує кооперації з Кабміном. А її якраз не вистачає.

Також не слід забувати про МВФ. У більшості подібних ситуацій Фонд рекомендує девальвувати національні валюти країн, яким допомагає. Наприкінці літа минулого року ходили чутки, що Україні було рекомендовано знецінити гривню до 20 грн/$. У таку девальвацію ще можна було повірити. Але коли курс сягнув 35–40 грн/$ у лютому, що означає чотири-п’ятикратне знецінення за півтора року, то практично неймовірно, щоб ці показники відповідали рекомендаціям МВФ, бо у світі не було таких прецедентів. Відтак лютнева валют­­на паніка – це не що інше, як результат глибоких негативних тенденцій, які влада нині не зовсім контролює і з якими не знає, як упоратися.

Ключова проблема

Існує і така причина знецінення гривні, яка має не тільки підтвердження у статистиці, а й тривалу сюжетну лінію. Ідеться про виведення капіталу за кордон. Тиждень писав, що основний рушій девальвації нацвалюти захований у фінансовому рахунку платіжного балансу. Його дефіцит торік становив $8,4 млрд на тлі профіциту $18,6 млрд у 2013-му.

Але хто виводить капітал? На перший погляд, це роблять перелякані іноземні інвестори. Однак вони зазвичай тікають до певної межі, тобто, коли національна валюта стає дуже дешевою, обмінювати її на долар  невигідно (бо можливий стрімкий «відскок» унаслідок раптового напливу спекулятивного капіталу), відтак тенденція вичерпується, нерезиденти заспокоюються. У нас, навпаки, судячи з динаміки курсу гривні, виведення капіталу наростає…

Читайте також :Слідами вивезеного капіталу

Не можуть виводити його й фізичні особи. Зі зростанням рівня цін вони витрачають свої доходи на нагальніші потреби: їжу, одяг, комунальні послуги, ліки. Тож об’єктивно не купуватимуть багато доларів і не кластимуть їх під матрац чи не вивозитимуть за кордон. Статистика це підтверджує, адже за 11 місяців після зміни влади обсяги відпливу готівкової валюти з банківської системи були порівняно мізерні – $317 млн.

Ще один варіант: капітал можуть виводити українські олігархи (окрім схем із застосуванням трансфертного ціноутворен­­ня), які свого часу оформили власність на активи за кордоном, а тепер перекладають належні їм акції із закордонної кишені у внутрішню, натомість валюту – із внутрішньої в закордонну. Цілком можливо, вони настіль­­ки налякані тектонічними зрушеннями у віт­чизняному політичному ландшафті, що виводять гроші, не зва­­­­жаючи на курс, вигідний він чи ні. І ця тенденція, не виключено, триватиме досить дов­­го, поки вони відчують, що їхній вплив у країні перестав зменшуватися й активам уже нічого не загрожує. Проблема в тому, що олігархам допомагають фінустанови, зокрема кишенько­­ві банки фінансово-промисло­вих груп. І саме в цьому полягає непряма вина депозитних корпорацій у знеціненні гривні, за що НБУ повинен неодмінно їх карати.
Але, дуже ймовірно, головний фактор виведення капіталу – поплічники Януковича. Якщо основним мотивом звичайних олігархів є гроші, тобто страх утратити капітал та бажання його захистити, то представники режиму в своїх діях керуються прагненням реваншу, яке стимулює Росія в обмін на політичний притулок. Це підтверджують регулярні й дуже специфічні появи Клименка, Азарова, Януковича в інформаційному просторі України, які відбуваються за фізичної їх відсутності на її території. В одному з останніх інтерв’ю Янукович заявив, що шукав можливості повернутися в Україну й «очолити спочатку рух протесту, а потім узяти участь у захисті тих людей, які потрапили в цю ситуацію», але, не знайшовши її, він зараз «посилає в Україну людей і моніторить ситуацію». Мовляв, щойно в нього з’явиться можливість повернутися, він це зробить.

Ці слова означають, що учасники режиму з допомогою Крем­­ля активно готують підґрунтя для контрреволюції. І, на жаль, вони мають достатньо економічних інструментів. Передусім ідеться про масштабний бізнес, який у них залишився в Україні. Проблема в тому, що значна частина його зберігає монопольне становище, створене за режиму. Ці активи не перестають генерувати прибутки і щомісяця, щотижня, щодня за допомогою банків переводять їх у валюту й виводять за кордон за допомогою фіктивних операцій з імпорту чи купівлі сміттєвих цінних паперів (мабуть, здебільшого в Ро­­сію, де її використовують Янукович і компанія, але для курсу гривні це не має значення). Така тенденція триватиме доти, доки український бізнес представників режиму належатиме їм, працюватиме й отримуватиме прибут­­ки. Імовірно, Кремль використовує вигнанців, щоб розхитувати економічну ситуацію в Україні (із динаміки експорту в Росію та проблем із постачанням газу видно, що це не єдиний важіль, але один із основних, які впливають саме на валютний ринок), обіцяючи їм повернення до влади в разі успі­ху. Таким чином, що вищий курс долара, то з більшими зусиллями Янукович і компанія, а також Росія продовжуватимуть свою руйнівну діяльність. І вони не зупиняться, поки не втратять інструментів впливу або не досягнуть успіху. Це війна на знищен­­ня. Хоч як це низько й огидно, але в нашій історії таких випадків не бракувало.
Відтак для України та її влади конче необхідно усвідомити наявність і серйозність цієї пробле­­ми. А громадянське суспільство повинне в цьому допомогти й підтримати, об’єднавшись перед зовнішньою загрозою. Тільки в такому разі можна знайти шляхи її подолання, яке стане основою для стабілізації на валютному ринку. А до того часу тиск на грив­­ню зберігатиметься.

У такому ракурсі вимагати відставки чи покарання Гонтаревої, Яценюка або Порошенка мож­­на лише в тому випадку, ко­­ли вони своїми діями підіграють януковичам та Кремлеві. Судячи з останніх інтерв’ю голови НБУ, вона помітно еволюціонує і деда­­лі більше відповідає рівневі вик­ликів. Але оскільки причини знецінення гривні значною мірою лежать поза компетенцією НБУ, то й успішність її дій обмежена. Їй дуже знадобилася б допомога Кабміну або, як писав Анатолій Гриценко, РНБО. Але чи настіль­­ки швидко розвиваються на своїх посадах їхні очільники, як Гонтарева? Запитання риторичне.