Незадовільна робота Верховної Ради, Кабміну та Нацбанку не привертає стільки суспільної уваги, скільки бої на Донбасі, однак саме вона є визначальною для майбутнього України, бо від неї залежать реформи в країні.
І проблема навіть не в результатах, а в підходах та методах роботи, які, схоже, ніхто змінювати не збирається. Серпнева ситуація з курсом долара дуже добре це ілюструє.
Почалося все з того, що наприкінці липня курс повільно поповз угору після тримісячної стабілізації на рівні 12 грн/$. Здавалося б, незначний технічний рух, яких не бракує в динаміці валют із вільним курсоутворенням (див. «Що таке гнучкий валютний курс і з чим його їдять»), перетворився на валютну паніку, яка протривала місяць аж до оголошення про надходження нового траншу кредиту МВФ. Чому так сталось і до чого це може призвести?
Читайте також: Покращення без лапок. Коли очікувати?
Фундаментальною причиною знецінення гривні стало різке падіння виробництва. Серпень виявився першим місяцем за час проведення АТО, коли постраждали численні великі підприємства, зокрема експортери. Сталися масштабні руйнування транспортної інфраструктури, внаслідок яких низка заводів і шахт залишилися без шляхів перевезення сировини та готової продукції. Деякі підприємства безпосередньо потрапили під артобстріл і зазнали руйнувань, несумісних із роботою в нормальному режимі. У результаті, за даними Укррудпрому з посиланням на галузеві об’єднання, в Україні в серпні видобування вугілля впало удвічі порівняно з минулим роком, виробництво коксу – на 51%, виплавка сталі – на 41%, виробництво труб – на 38%. Зменшення промислового випуску й експорту призвело до збідніння надходжень валюти і її дефіциту на внутрішньому ринку.
Однак тут важливі деталі. По-перше, такий дефіцит тимчасовий. Більшість підприємств Донбасу разом із транспортною інфраструктурою буде відновлено, тільки-но війна закінчиться. Щоправда, через застарілість і серйозні руйнування окремі заводи економічно невигідно відбудовувати, тож їх, мабуть, закриють, але це одиничні випадки. Японія відновила свої підприємства після землетрусу 2011 року практично за два місяці (це засвідчив фондовий ринок, який за цей час відродився після 20-відсоткового падіння, спричиненого стихією). У нас буде так само, хіба що впродовж тривалішого часу, тож недавня рівновага між попитом та пропозицією валюти незабаром повернеться.
По-друге, хоч дефіцит валюти і є тимчасовим, але ніхто не скаже, скільки він триватиме й чи не стане суттєво більшим. Ні президент, який обіцяв успішно завершити АТО за тиждень, ні МВФ, ні голова НБУ, яка нещодавно прогнозувала мир у регіоні до кінця року, не знають, коли й чим це все завершиться. Та їм і не може бути це відомо достеменно, бо ситуація на Донбасі залежить не лише від них.
І було б добре, якби нова влада те визнавала й чесно доповідала громаді, а не практикувала брехливі відмовки, до яких вдавалися всі попередники. Тривалий дефіцит валюти на внутрішньому ринку не можна нівелювати інтервенціями за рівноважним курсом, бо це виснажить і без того куці резерви. Тож знецінення гривні (на той термін, протягом якого існує дефіцит) з урахуванням цієї невизначеності може бути доцільнішим. Але тільки якщо його правильно комунікувати, адже відмовки «папєрєдніків», які охоче використовує теперішня влада, призводять до того, що українці почуваються обдуреними, а тому легко піддаються валютній паніці, яка згодом потребує величезних ресурсів для заспокоєння.
Читайте також: Вільні, але не зовсім. Українська економіка досі не є самодостатньою
По-третє, якщо бойові дії точитимуться довго, але обмежаться лише Донбасом, то й тоді панікувати не варто. Сумарний експорт товарів із Луганщини й Донеччини торік сягнув майже $16 млрд, тобто навіть його падіння до нуля не порівняти з наслідками рецесії 2008–2009 років, коли Україна втратила експорту товарів та послуг більш як на $31 млрд. Тож зараз простір для знецінення гривні об’єктивно значно менший, ніж тоді. В умовах локалізації бойових дій на Луганщині та Донеччині курс 15 грн/$ дуже малоймовірний, а про 20 грн/$ годі й казати.
Приблизно так, мабуть, варто доносити українцям ситуацію на валютному ринку, показуючи фактори, які її формують, наводячи цифри та порівняння. А що бачимо натомість? Голова Нацбанку Валерія Гонтарева за серпень із десяток разів виступила з поясненнями через сайт НБУ та різні медіа, виголосила промову у Верховній Раді. Загалом це добре, бо такої публічності не показував жоден із її попередників. Але спочатку вона сказала, що регулятор поповнюватиме резерви (в умовах дефіциту валюти це означає стимулювати девальвацію гривні), потім – що не витрачатиме їх на підтримку курсу й відмовиться від адміністративних важелів (коли долар пішов угору, це лише підливає олії у вогонь паніки). Згодом під тиском людей із минулого вона відмовляється від одного й другого, вдаючись до регулярних інтервенцій та адміністративних заходів регулювання валютного ринку. До того ж скликає банкірів, як у добрі арбузовські часи, з тією метою, щоб, використовуючи «вербальні інтервенції», знизити курс долара їхніми руками. Мінливість дій голови НБУ викликала підозри і призвела до паніки серед українців, зокрема депутатів та інших високопосадовців.
Зрозуміло, що на долю теперішнього керівництва НБУ випало занадто багато й воно безперестанку вчиться, як працювати в умовах гнучкого курсу та інфляційного таргетування. Але твердість позиції та підготовка до будь-яких ситуацій заздалегідь повинні бути неодмінними атрибутами будь-яких керівників, особливо в НБУ.
Читайте також: У пошуках місця під сонцем. Як змінюється географія українського експорту
Пожвавив паніку і прем’єр-міністр, який 27 серпня заявив, що економіка не витримає курсу, вищого, ніж 12 грн/$. Схильність Яценюка до занадто гострих висловлювань була помітною і раніше. Але що він мав на увазі цього разу? При ціні долара, вищій за вказану, реальні доходи населення впадуть іще нижче. Але українці виживали і з набагато меншим достатком, до того ж найбідніші верстви населення нібито захищені програмою цільової соціальної допомоги. Експортери отримають більше виручки й можливостей розширювати бізнес. Постраждають імпортери, але для них це не вперше, до того ж вони забезпечують куди менше зайнятості, ніж інші економічні контрагенти. Бюджет принаймні не втратить, хоча може й виграти за рахунок більших надходжень від експорту. Найістотнішого удару зазнають банки. Їм і без того несолодко, адже вони й досі фіксують відплив депозитів, і не тільки на Луганщині та Донеччині (див. «Поневіряння банків»). До того ж через події останніх місяців кількість неякісних кредитів зростає. За даними НБУ, обсяг прострочених позик у банківській системі зріс від 51,4 млрд грн наприкінці минулого року до 80,4 млрд грн на кінець липня. Але це мізер порівняно з тим, що насправді робиться з балансами комерційних банків. Експерти оцінюють обсяг поганих активів на рівні 30–40% усіх наявних у банківській системі, а МВФ іще у травні прогнозував, що 22 найбільші українські фінустанови при курсі 12,5 грн/$ потребуватимуть вливання капіталу обсягом 5% ВВП (приблизно 75 млрд грн). Це більш ніж 4% ВВП, на які було поповнено капітал банків унаслідок кризи 2008–2009 років, відомої масштабною націоналізацією тих із них, які виявилися неплатоспроможними, та іншими проблемами в системі. МВФ вимагав, щоб до кінця вересня для 35 найбільших українських банків було проведено стрес-тести, котрі показали б якість їхніх активів. Проте кроків у цьому напрямку, здається, немає жодних.
Варто знати
Що таке гнучкий валютний курс і з чим його їдять?
Виступаючи у Верховній Раді, Валерія Гонтарева сказала, що рівноважний валютний курс становить 11,5–11,9 грн/$. Як це розуміти в умовах, коли в Україні задекларували режим гнучкого курсоутворення? Рівноважний курс – орієнтовний рівень, навколо якого коливається ціна валюти. Це означає, що якби на Донбасі був спокій, а економіка працювала в нормальному режимі, то попит і пропозиція на валютному ринку були б загалом збалансовані, якщо не зважати на нетривалі відхилення. Цей рівень досить просто пояснити. За чотири роки від липня 2010-го (коли на згаданому ринку була рівновага) до липня 2014-го (коли сталася зміна курсу, що мала її відновити) номінальна середня зарплата в Україні зросла від 2367 до 3537 грн за місяць, тобто на 49%. При цьому реальний ВВП додав лише 5,5%, тобто економіка виробляє майже стільки, скільки чотири роки тому, а отже, може експортувати й імпортувати взамін майже таку саму кількість товарів та послуг. Для цього треба, щоб зарплата, виражена в доларах, практично не змінилася, а курс грошової одиниці США відповідно був більшим на 49% (мінус 5,5%). Тобто маємо рівновагу нову-стару при 11,5–11,9 грн/$ (збільшення на 44–48% порівняно з попереднім рівноважним курсом 8 грн/$).
Звідки тоді виникають коливання? При гнучкому курсі ціна валюти ніколи не стоїть на місці, а завжди балансує біля рівноважного значення, відхиляючись то в один, то в другий бік під впливом тимчасових факторів, наприклад сезону експорту зерна, масової купівлі ОВДП нерезидентами тощо. Наприклад, за останні п’ять років російський рубль перебував у межах 27,3–37,5 руб./$ (різниця між максимумом та мінімумом 37%) при тому, що економіка РФ перебувала у фазі зростання. Польський злотий за той самий період коливався від 2,65 до 3,56 злт/$ (34%), турецька ліра – від 1,40 до 2,33 лір/$ (66%) при тому, що економіки Польщі й Туреччини зростали по 0,4–4,9% та 1,3–9,3% за рік відповідно й досі перебувають у хорошій формі. Це означає, що навіть якби в України економіка була настільки стабільною, як у двох щойно згаданих країн, то зміни в межах 40% між мінімумом та максимумом були б нормальними для режиму гнучкого курсу (наприклад, між 10 і 14 грн/$ у теперішніх координатах рівноважного). Чому ж тоді через відхилення від рівноважного курсу на якихось 20% в Україні виникає паніка, зокрема й серед депутатів та урядовців?