Україна залишається у стані війни. Бойові дії на Донбасі тривають, хоча давно вже набули позиційного характеру. Коли вони остаточно припиняться, сказати сьогодні не може ніхто. За три роки в країні поступово звикли до бойового протистояння. Сьогодні війну вповні відчувають хіба що в сім’ях військових, а також у тих районах, що безпосередньо прилягають до фронту. Навіть у Краматорську подих війни вже майже непомітний.
АТО, яку президент збирався закінчити за кілька годин, непомітно розтяглася на роки й цілком може продовжитися ще на два-три в тому вигляді, у якому триває зараз. Поза сумнівом, що з обох сторін лінії розмежування є чимало людей, зацікавлених саме в такому сценарії. Утім, простежується тенденція й до згасання бойових дій. А це дає змогу з обережним оптимізмом сподіватися, що 2017-го повне перемир’я на фронтах усе ж таки буде встановлено й сторони нарешті перестануть стріляти.
Тривалі переговори, які відбуваються без помітного прогресу, явно вказують на те, що Україна взяла курс на заморожування конфлікту. Сьогодні, 2017-го, уже зрозуміло, що дотримувати невигідних вимог Мінська нинішня українська влада не збирається. Інакше ще раніше погодилася б на виконання умов російської сторони. Проте не хочуть повернення до України й сепаратисти. Адже в разі реалізації мінських домовленостей їм доведеться віддавати «віджаті» підприємства й супермаркети, повертати законним власникам їхнє майно та бізнес. Однак робити цього ні лідери бойовиків, які раптово розбагатіли й дістали необмежену владу, ні їхні куратори з Росії явно не поспішають.
Читайте також: Соціологія окупації
Усі ці передумови дають підстави припустити, що в 2017 році ми, швидше за все, побачимо остаточне цементування «республік» і перетворення ОРДіЛО на Придністров’я. А Україна де-факто погодиться з таким статусом частини своєї території й почне формувати з новими утвореннями повноцінні економічні відносини.
Сьогодні ми вже бачимо перші етапи реалізації такої моделі. Насамперед, звичайно, мова про закупівлю вугілля в невизнаних республік. До цього на початку 2017-го додалося досягнення домовленості між Україною та «ЛНР» про постачання води в підконтрольну сепаратистам частину Луганської області. 6 січня про такий крок повідомили в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій.
«Уперше після майже року переговорів механізм розрахунків за водопостачання запрацював. 6 січня 2017 року комунальному підприємству «Попаснянський районний водоканал» було сплачено частину боргу в сумі 10,5 млн грн за водопостачання на непідконтрольну уряду України територію Луганської області. Своєю чергою, КП «Попаснянський районний водоканал» тепер зможе погасити заборгованість перед постачальником електроенергії та відновити подачу питної води в напрямку м. Луганськ», — ішлося в повідомленні прес-служби Міністерства.
Які умови прописано в договорі та з ким українська сторона взагалі його підписала, у цьому повідомленні не уточнюється. Однак сам факт поставок води в ОРДіЛО свідчить про те, що українська влада цілком готова домовлятися й взаємодіяти із сепаратистами навіть у тому випадку, коли з вуст державних лідерів лунають зовсім інші заяви. Імовірно, надалі Україні доведеться якось вибудовувати відносини із сепаратистами і в інших сферах. А ось погрози введення повної економічної блокади територій, підконтрольних незаконним збройним формуванням, так і не були реалізовані. І, судячи з усього, чинна влада не має наміру йти цим шляхом в майбутньому.
Утім, попри таку прихильність України до сепаратистів, економічна ситуація на підконтрольних бойовикам територіях усе одно погіршується. Повноцінно діючі виробництва можна перелічити на пальцях однієї руки. Більшість підприємств або працюють на третину своїх потужностей, або ж повністю зупинені. Важка ситуація склалася навіть у вугільній галузі, що, на відміну від машинобудівних заводів, начебто не відчуває труднощів із реалізацією своєї продукції. Гроші, які Україна виплачує бойовикам за придбане паливо, з якихось причин не доходять до шахтарів. Як і раніше, простежуються серйозні заборгованості із зарплати гірникам. Крім того, деякі шахти, які залишилися без дотацій з українського бюджету, виявилося невигідно експлуатувати, тому бойовики вирішили їх знищити.
У 2016 році сепаратисти повністю ліквідували два видобувних об’єднання: «Артемвугілля» й «Орджонікідзевугілля» в Горлівці та Єнакієвому. Персонал закритих шахт був скорочений. Аналогічна доля спіткала також шахту «Ясинівка-Глибока» в Макіївці. Ходять чутки, що нинішнього року великі скорочення торкнуться об’єднання «Макіїввугілля», де кілька шахт нині також балансують на межі загибелі.
Читайте також: Олігархи на боці ворога
Песимістичний щодо майбутнього гірників у своїх прогнозах і польовий командир бойовиків «ДНР» Олександр Ходаковський. «Паски, як і на початку 1990-х, доведеться затягувати. Затримки зарплат будуть досить систематичними та регулярними. І є навіть більша проблема, ніж ці зволікання по виплатах: проблема існування вугільної галузі взагалі», — казав він іще в листопаді минулого року під час однієї зі своїх прес-конференцій.
2016-го в ОРДіЛО більш-менш стерпно працювали хіба що металурги, а також деякі підприємства харчової промисловості. Водночас багато великих та успішних у минулому компаній потерпали й оголошували про своє закриття або ж захоплення.
У липні 2016-го бойовики «ДНР» заявили про те, що «націоналізували» непрацюючий Донецький електрометалургійний завод і збираються відновити на ньому виробництво. Запуск захопленого підприємства планували на листопад, проте він так і не відбувся. 30 грудня так званий міністр промисловості й торгівлі «республіки» Олексій Грановський заявив, що початок роботи заводу був перенесений на весну 2017-го, «щоб не ризикувати».
Із 1 серпня 2016 року також заявив про свою повну зупинку донецький завод холодильників «Норд». При цьому виробничі приміщення компанії в місті були законсервовані. Уже у вересні в ЗМІ з’явилася інформація, що власник «Норда» Валентин Ландик продав його російському бізнесменові. Як уплинула зміна хазяїна на роботу підприємства, поки що не відомо.
Наприкінці минулого року оголосив про захоплення харцизького канатного заводу «Силур» його власник Сергій Лавриненко. В останні місяці компанія погіршувала виробничі показники, а після захоплення взагалі припинила роботу. Працівники були відправлені в неоплачувані відпустки. Сепаратисти обіцяють відновити виробництво в 2017-му, проте власник «Силуру» скептично поставився до цих заяв.
«Версія про запуск видається абсурдною. По-перше, незважаючи на всі складності, завод і так працював до середини вересня. По-друге, наші підприємства є орієнтованими на експорт. Натомість жоден із наших клієнтів в Україні чи за кордоном не наважиться купити продукцію на захопленому підприємстві. Придбати українську сировину на захоплений завод загарбники теж не зможуть. А доставка сировини з РФ коштує величезних грошей. Без ринків, без сировини підприємство не запуститься. Ідея ж конкурувати на жорсткому російському ринку, виробляючи канати з катанки, купленої в наших конкурентів з цієї ж країни, утопічна та приречена на провал. Ринок Росії переповнений аналогічною продукцією власного виробництва. Там не потрібен ще один конкурент», — заявив Лавриненко.
Читайте також: Коли повернеться Ахметов
Нелегкі часи переживає інший промисловий гігант Харцизька — трубний завод, який то простоює, то епізодично працює.
«Харцизький трубний завод періодично виконує невеликі спотові замовлення для підприємств Групи та інших українських компаній. 12 вересня 2016-го він вийшов із простою. До кінця місяця завод повинен виготовити 5,4 тис. т труб діаметром від 630 до 1420 мм для українських замовників, із них 1,2 тис. т з антикорозійним покриттям.
Повноцінний запуск виробництва поки що неможливий через нестабільну ситуацію в регіоні. Сьогодні завод не має великої кількості замовлень у зв’язку зі значними логістичними проблемами, зокрема через великі складнощі з поставками металу з Маріуполя», — йшлося в повідомленні прес-служби компанії «Метінвест», яка володіє ХТЗ.
Очевидно, що в 2017 році розраховувати на відновлення економіки захопленої бойовиками частини Донбасу не випадає. Застарілі радянські підприємства й до воєнного протистояння зазнавали труднощів, тож навряд чи зможуть повноцінно працювати в умовах невизнаних республік. Тим більше що для Росії ці виробники так і залишилися українськими з усіма відповідними наслідками.
Вихід із цього глухого кута 2017-го навряд чи буде знайдено. І до кінця року українців, які хотіли б повернути Донбас ціною значних поступок Росії, істотно поменшає.