Екс-міністр курортів та туризму Криму Олександр Лієв проаналізував курортний сезон 2014, який завершується на окупованому півострові у тексті «Кримські підсумки. Сезон – ніякий».
За його інформацією, минулого року Крим відвідали понад 6 млн туристів.
«Майже 4 млн українців, 1,3 млн росіян, 250 тис. білорусів, півмільйона громадян ЄС, Туреччини, Азербайджану, Казахстану, Ізраїлю та інших країн. При цьому, найбільше зростання турпотоку було саме з ЄС і Туреччини. Не випадково. До цього прагнули. Проект просування кримських оздоровчих курортів «Дні Криму» в підготовці минулого сезону провели в Ризі, Берліні, Лондоні, Відні, Стамбулі, Анкарі, Баку. Кількість круїзних суднозаходів до портів Ялти, Севастополя і Феодосії досягло 144 (у 2012 було 96 суднозаходів) і стало рекордним за роки української незалежності», – пише він.
За його словами, поява «зелених чоловічків» та транспортний колапс після анексії півострова фактично зірвали підготовку до туристичного сезону.
«До травня готовими зустрічати туристів виявилися лише чверть готелів і 10% оздоровниць. Всього за перше півріччя санаторний комплекс Криму реалізував 20% від торішньої кількості ліжко-днів (є такий старовинний, але вірний KPI). Заповнюваність діючих оздоровниць в червні склала 32%, в минулому році на аналогічну дату показник був 48%, ну і здравниць працювало значно більше. Готельний сегмент пережив півріччя ще гірше. Але не скрізь, в готелях Сімферополя трапився справжній «туристичний» бум. «Навіть не мріяли про такий! Завантаження 100-105%, додаткові місця всі продані! Підняли ціну на 80%, і це нікого не злякало! Викуповували відразу на 15-20 днів, а деякі номери викупили на місяці!» – прокоментував ситуацію захоплений директор одного великого готелю кримської столиці. Так в'їжджали до Криму російські фсбешники, грушники, «російські ЗМІ» та численні чиновники. До туризму це, звичайно, має далеке відношення… Так народився новий вид туризму – «з нагоди анексії» або «у зв'язку з окупацією». Мета поїздки: «анексія території», – зазначив Лієв.
«За достовірною і офіційною інформацією, якою володію, замість торішніх майже 4 млн українських туристів півострів цього сезону прийняв 370 тисяч і географія цього потоку – Схід України. Середній термін відпочинку збільшився на 30% в порівнянні з 2013 роком.
До того ж дефіцит та/або дорожнеча багатьох товарів частого споживання, та ще й загальна знервована атмосфера залишили враження: «кримнаш», але Сочі ближче і дешевше». Торік 1,3 млн росіян відпочили та оздоровилися в Криму, тоді вони становили 20% від усього турпотоку. Поточний сезон «зробили» росіяни, забезпечивши 70% потоку… Всього російських відпочивальників за 9 міс. цього року – 1 млн 150 тис., до кінця року ця цифра може збільшиться на 150-200 тис. Іноземних туристів з країн ЄС, Туреччини, Азербайджану, потік з яких стабільно зростав, цього року практично не було. Великі лайнери теж обходили півострів стороною. Таким чином, Крим прийняв цього сезону 1,5 млн туристів. Можливо, до кінця року кількість досягне 1,8 млн. При таких показниках туристичний комплекс Криму катастрофічно збитковий», – підсумовує Лієв.
Окрім того, анексія призвела до концентрації туристичних потоків у Ялті та Севастополі. Натомість Євпаторія, Велика Алушта та інші, де населення жило за рахунок доходів у туристичний сезон, втратили відпочивальників.
«В санаторному комплексі вже скорочені більше 12 тис. осіб», – наголосив екс-міністр.
«Переважно вийшли з бізнесу (туристичного у Криму – Ред.) іноземні та українські власники, вигідно продавши курортні об'єкти московським «підприємцям», яких не стільки цікавив туризм, скільки виконання команди «скуповувати!». Більшість нових «щасливих власників» придбали туроб'єкти, як непрофільні активи й поняття не мають, що з цим робити. Цей фактор незабаром стане дуже помітним», –.додав Лієв.
Журналіст Андрій Юхименко розмірковує про інформаційну політику та стандарти подачі інформації в Україні в умовах війни у блозі «Як Гіркін-Стрєлков українське ТБ подивився».
«Наприклад, з вуст представника партії «Свобода», екс-міністра агрополітики Ігоря Швайки, під час інтерв'ю я почув доволі різке зауваження про те, що я і інші журналісти, дотримуємося недостатньо «державницької» політики – а ми ж повинні вигравати у Росії на інформаційному фронті», – пише журналіст.
«Знайти людей, які сьогодні не готові здавати професію на догоду війні і говорити правду за будь-яку ціну – не так просто. Формально всі журналісти об'єктивні, але сьогодні багато хто змушений погоджуватися з тим, що інтереси держави вищі за правду. Як до цього ставитися? Наведу думку відомого британського журналіста Стівена Сакура, у якого я запитав, чи слід Україні створювати інформаційну машину для війни з Росією. На його глибоке переконання, на інформаційному фронті Україна може виграти, тільки дотримуючись прийнятих у всьому світі стандартів вільної журналістики. В іншому випадку ми програємо – і мова не лише в тому, що у Кремля більше грошей, а в тому, що напівправда дуже скоро стає просто інформаційним шумом, який нікого не переконує», – переконаний Юхименко.
«Щоранку я слухаю по радіо зведення прес-офіцера АТО про ситуацію в Донбасі. Після них я жодного разу не плакав, хоча він постійно говорить про вбитих, жодного разу не обурювався, жодного разу не хотів пожертвувати на армію. Я, якщо чесно, взагалі не вірю, що він був у зоні бойових дій. Хоча він, швидше за все, був. Однак, коли він говорить про те, що втрати українських військ складають одиниці в день, а сепаратистів десятки або іноді сотні, я тільки знизую плечима – якщо ми настільки перевершуємо ворога, то чому ми досі не скинули його в холодні води Волги?», – додає журналіст
«Зовсім інша справа, коли говориш з тими, хто був на Донбасі, хто воював. У кого розбили БТР, кого кинули з автоматом проти бронетехніки і «Градів». Зовсім інша правда в роликах на youtube – таких, як знімає проект Babylon 13. Звичайно, краще побачити все своїми очима. Однак зараз ми говоримо не про це, а про те, що і як потрібно повідомляти громадянам України, якщо ми хочемо виграти інформаційну війну. Так в чому ж сила, брат? Сила в правді. З цією фразою, кинутою головним героєм програмного для російських бойовиків і сепаратистів фільму «Брат-2», цілком міг би погодитися Стівен Сакур. Мені вона теж близька. Але от чи згодні з нею Гіркін і Швайка? Боюся, що їх відповідь – сила в технологіях і державній політиці. В цьому вони схожі, але не обов'язково мають рацію.
Блогер та колишній працівник прокуратури Сергій Іванов написав текст «Віталій Ярема. Перетворення в Пшонку», у якому після переліку двозначних кадрових рішень генпрокурора, пов’язує його також з рішенням Верховного суду переглянути закон «Про очищення влади» у КСУ.
«Однак і це ще не найстрашніше. Справжнім піком ганьби для Яреми став сьогоднішній день, коли він, вступивши в злочинну змову з суддями Верховного України, скоїв замах на закон про люстрацію – так важко ухвалений нормативний акт, який життєво необхідний Україні. Схоже, Ярема, а також щиро зневажувані усім українським народом представники Феміди не зовсім усвідомлюють, що саме очікує їх у разі зриву люстраційного процесу,
тому я, як добропорядний громадянин, вважаю себе зобов'язаним нагадати про цей болісний процес примусового пробудження громадянської свідомості. Звучить як погроза? Значить ви все вірно зрозуміли», – пише Іванов.
Окрім того, він стверджує, що невдовзі Ярему можуть взагалі зняти з посади.
«За моєю інформацією, найближчим часом Порошенко, який відчув, які репутаційні загрози створює для нього Ярема, збирається відправити його в почесне заслання – в РНБО. Місце Яреми нібито готується зайняти «молодий і перспективний» ветеран органів прокуратури Шокін, який, як зіц-голова Фунт, «сидів» при всіх генпрокурорах, включаючи Пшонку. Працівники ГПУ політкоректно називають перспективу призначення Шокіна «важким випадком», а на моє запитання, якою мірою важкості випадком для України є Ярема та його команда, сумно посміхаються», – підсумував Іванов.