Донецька область має вихід до моря, тому побачити безкрайню водну гладь тут ніколи не було проблемою. Лише година їзди від обласного центру — і ви вже чуєте тихий шум азовського прибою. Але після 2014 року море віддалилося. Воно немов відступило, відсунулося від берега. Від Луганської області відгородилося безглуздими кордонами. Від північної частини Донецької області — лініями фронтів, де сьогодні щодня вбивають. Донецьку ж нині від усього розмаїття азовських курортів залишилося тільки Сєдове. Невелике брудне селище неподалік російського кордону.
Проїхатися Донеччиною вздовж морського узбережжя вже не так просто, як раніше. Біля самого берега під Маріуполем тепер рвуться снаряди. Дорога до Криму, Одеси, Бердянська та інших українських курортів значно ускладнилася. Щоб зробити такий вояж, мандрівникові тепер доводиться вистоювати довгі черги на КПП. Далекі моря стали ще дальшими після знищення аеропортів у Луганську та Донецьку. А російські курорти Північного Кавказу через свою невиправдану дорожнечу не були популярними навіть у мирні часи.
Читайте також: На маяку
Усе впирається в гроші. З кожним роком їх стає дедалі менше. Різке падіння рівня життя після початку бойових дій зробило поїздку на море недоступною мрією для десятків тисяч донеччан. Цього року від таких подорожей відмовилася рекордна кількість моїх знайомих і колег. «Посиджу в Донецьку», «відпочину на дачі в друзів», «поїду до родичів у село» — ось найпопулярніші тренди літа 2017 року. У побут також увійшли жарти про Авдіївський кар’єр — колись популярне місце відпочинку тисяч донеччан, а нині це зона бойових дій. Вислів «відпочити на Авдіївському кар’єрі» останнім часом набув зловісного сенсу.
Втім, для тих, хто не може собі дозволити виїжджати за межі «республіки» й збирається поплавати в теплих хвилях, лишається те саме Сєдове — нині головний «республіканський» курорт, якому присвячують свої матеріали заїжджі журналісти. На в’їзді до Сєдового регулярно скупчується величезна черга автомобілів. Там установлено КПП «ДНР». Яка в тому необхідність, до кінця не зрозуміло. Це курортне селище міститься в тилу в сепаратистів, досить далеко від бойових дій. Щоб потрапити туди, туристи мають заповнити міграційну картку: вказати ім’я, номер телефону, дату народження й прописку. Причому всі туристи незалежно від громадянства. Люди старшого віку згадують, що така система за радянських часів існувала в Севастополі. Але сам я не застав нічого подібного.
Донеччанам усе це, звичайно, створює величезні незручності. Стояти в довгій черзі на сонці в розпечених машинах мало кому сподобається. І все ж таки доводиться йти на жертви. Адже Донбас на водойми небагатий, і альтернативи Азовському морю в ОРДіЛО фактично немає. А на мізерні зарплати жителів «молодих республік» курортами особливо не поїздиш.
Читайте також: "Рюмка одки на столе"
Багато працівників промислових підприємств, які раніше мали можливість виїжджати за пільговими цінами в пансіонати й на бази відпочинку від своїх підприємств, тепер втратили таку преференцію. Бази відпочинку лишилися переважно на підконтрольній Україні території,. А деякі в окупованому Криму, де місцева окупаційна адміністрація привласнила їх собі.
Втім, із виникненням «ЛДНР» у жителів Донбасу все ж з’явилася альтернатива морським курортам. Це городи. Деякі знайомі стали повертатися до цього забутого від 1990-х ремесла. Сусід по під’їзду, якого я зустрів кілька днів тому з відповідним інвентарем, розповів, що навесні засадив картоплею бабусину дачу. За його словами, до цього ділянку кілька років ніхто не обробляв і вона заросла бур’янами. На підприємстві, де він працює, вкотре відправили в неоплачувану відпустку на два тижні. Зароблених грошей тепер не вистачає ні на що, окрім як харчі.
Читайте також: Невдоволених немає
Дачник, засмаглий до чорноти на своєму клаптику землі, цілком може стати новим символом нинішнього часу. Девіз «прогодуй себе сам» знову актуальний. Чому б не повернутися до старих добрих шести соток, якщо економічна ситуація сприяє цьому?