Що ж, інновація є непростою справою не лише на рівні ідей, а й у втіленні. Встановлений триб життя поволі обростає інституціями й традиціями. А як бути з тим, коли комусь закортить переінакшити все це на свій лад? Приміром, у Сомалі незадоволені незаконним виловом риби в їхніх водах люди захоплюють судна й вимагають викуп. У Парижі діє група, яка несанкціоновано реставрує архітектурні об’єкти. У Британії функціонує мережа клінік, де зводять жінок, які хочуть позбутися немовлят, із тими, яким дітей бракує. Є ініціатори перетворення узвичаєної освіти, що закликають нехтувати школою та опановувати знання в альтернативний спосіб. Як ставитися до таких речей?
У книжці «The Misfit Economy» (2015) Алекса Клей та Кіра Майя Філліпс розповідають про досвід бунтівників-ексцентриків: піратів, хакерів, гангстерів і загалом неформальних підприємців, які діють в обхід загальноприйнятих правил. Відтоді як Адам Сміт назвав прагнення до визнання чи не найголовнішим чинником суспільно-економічного життя, в усьому світі стало нормальним заробляти, розв’язуючи складні проблеми, самовдосконалюючись або долаючи труднощі. Утім, є особи, які через певні обставини не вписуються в стандартизовані схеми, що виникли й розвивалися понад 250 років після промислової революції. Тоді, щоби захистити себе й свої спільноти, а може, і просто виживаючи, вони ризикують, ідуть на не завжди прийнятні кроки, вдаючись до запозичень, зламувань чи провокацій.
Нині в багатьох на вустах словосполучення «китайська підробка». Справді, є термін «шаньчжай», яким позначають фальшовані товари. Проте йдеться не лише про копіювання, а й про адаптацію та комбінування виробів. Кожен товар, вважають порушники інтелектуальної власності, має бути доступний широким верствам. Авторки зовсім не захищають крадіжку, але кажуть, що копіювання, попри шкоду власникам, може сприяти стартапам або малому бізнесу, створюючи конкуренцію. Дехто взагалі гадає, нібито патентна система тільки допомагає збагачуватися великим корпораціям. Адже винахідники, стаючи заможнішими, нечасто вдаються до вдосконалення.
Колись Чарльз Діккенс і Марк Твен обурювалися, що їхні книжки несанкціоновано продаються відповідно в США та Канаді. Одначе верстат Ґутенберґа, теорія еволюції Дарвіна, вугільно-добувна машина, відкриття структури ДНК, конвеєр Форда, комп’ютер та інтернет не були суцільними інноваціями. Що вже казати про моду, яка залишається на плаву виключно завдяки наслідуванню.
Читайте також: Велика кінематографічна феєрія
На початку ХХ століття в Німеччині було накладено заборону на патентування продовольчих, лікарських і хімічних продуктів. У 1960-х британські радіопірати транслювали власні програми, врешті змусивши ВВС урізноманітнити музичний репертуар ефіру. Індійські фармацевтичні компанії імітують дешевші медичні препарати. Завдяки моделі піратських сайтів почали розвиватися сервіси обміну інформацією, а порносайти першими використали потокові технології. Портали, які нелегально розміщують фільми й телешоу, стають взірцями для офіційних сервісів, бо саме там можна дізнатися про те, що має найбільшу популярність. Деякі творці програмного забезпечення поширюють свої розробки з відкритим кодом, щоби будь-хто міг їх покращити, тільки б швидше й ефективніше, і залишити у вільному доступі. Є дослідники геному харчових культур, які теж не захищають свої відкриття правом власності, позаяк у країнах Африки, Азії та Латинської Америки це є питанням виживання деяких народів. Кажуть навіть про особливу форму ліцензування — copyleft. Безумовно, коли щось запозичується, важливо висловлювати вдячність.
Як і пірати, хакери так само займаються руйнуванням монополій. Вони ратують за вільний доступ до інформації з метою змінити життя на краще. Звісно, можна заперечити: не годиться будь-кому «зламувати» все, що заманеться. Воно то так. Але якою була б медицина, якби Флоренс Найтінґейл не «хакнула» лікарську професію та не запропонувала б спеціальність медсестри? Своєю чергою, Мартін Лютер Кінґ виразно показав, як можна в умовах сформованої політичної системи боротися за власні права. Та хакерство далеко не панацея, бо цей рух нині теж кооптується мейнстримом.
Читайте також: Музика як творення віртуальних світів
Нарешті, важливий чинник в описуваній системі неформальної діяльності — провокація. Хоча слово «провокатор» часто вживається на позначення когось негативного, та в словосполученні «інтелектуальна провокація» завжди є позитивний момент. Джейн Остін провокувала читачів, підважуючи традиційні уявлення про шлюб. Едґар По якось розмістив у газеті фіктивну замітку про перетин Атлантики на аеростаті. Його оповідання про подорож на Місяць вплинуло на Жуля Верна, який написав про те цілий роман. Як знати, чи захопився б, не читаючи цього твору, Константін Ціолковскій космосом?
У всякому разі замість висновку залишається питання: чи можна (і чи потрібно) встановити межі такого провокативного бунтарства? Чи, либонь, немає злого, що на добре не вийшло б?