Фото надані Національним Бюро з туризму Угорщини.
Угорська м’яка зима не морозить щоки. Уздовж шосе, що веде з Будапешта, – акуратні будівлі, виноградники і металеві кулі водогінних башт. Промайнули – і швидко ховаються в туман, немов у передбанник.
«Ми країна не надто заможна. Шукали газ, нафту – немає. Знайшли тільки гарячу термальну воду», – всміхається гід Ласло Шпраха.
Десь у глибині Землі клекоче полум’ям магма, гріє невисокі гори й створює у карстових печерах природні басейни і джакузі. Щодо запасів термальних вод, то Угорщина – серед світових лідерів. На її території зареєстровано приблизно 1400 джерел, і майже всюди на них влаштовані купальні, водолікарні, спа-центри, аквапарки, готелі з басейнами. Поки у Києві моржували, загартовувалися і готувалися до Водохреща, Тиждень обрав дещо комфортніший стиль релаксу.
.jpg)
Акваторія у печері
Ми стоїмо біля входу до купальні «Барлангфюрдо». Різдвяна ілюмінація прикрашає портал цього вертепу, де відбувається тілесний ритуал оновлення життєвих сил. Складну мадярську назву запам’ятає не кожен, тож зазвичай її називають «Печерна купальня у Мішкольц-Тапольці», бо вона влаштована у нутрощах гори Верхедь, що за кілька кілометрів від Мішкольця, третього за розміром міста Угорщини.
За десять хвилин уже пливу підземним лабіринтом. Один вигин лабіринту, інший… Стіни – світла вулканічна лава, що застигла мільйони років тому. Глибина тут невелика, метрів півтора. Людей небагато, серед них є й діти. У блакитних хвилях температурою +300С якось забувається, що надворі холод.
Пірнаю під місточком, запливаю в один грот, в інший… Усюди не надто помітна ілюмінація, водозахисні ліхтарі, приховані дизайнером у напластуваннях лави. А ось у третій круглій печері темрява й зірки. У воді двоє у синіх шапочках цілуються – о, Європа!.. Може, геї? Перемовляються, щоправда, російською. Туристи. А зірки виявилися електричною імітацією кантівського зоряного неба.
Полюбляють такі водні процедури не тільки мадяри. Знайомлюся з екс-земляком: Михайло Гурський родом із Вінниці, пенсіонер, веселун. Уже десять років мешкає у Кельні: «Коли м’язи крутить, я люблю й Баден-Баден, але тут теж добре – сервіс нормальний і дешевше, ніж у Німеччині». Пан Михайло хвалиться, що угорські купальні дають йому полегшення від остеохондрозу, прострілів хребта, коли м’язи крутить. Він із самоіронією перераховує ще якісь свої недуги, але я далі вже не слухаю і пірнаю у термальну хвилю. Як дослідник випробовую на собі невеликі водоспади, донні гейзери… Плавання плюс гідромасаж тіла, ще й взимку під землею – незвичне поєднання.
.jpg)
Водограй соляної гори
Мікроавтобус їде у сутінках вже годину лісом, ми десь кружляємо. У світлі фар раз у раз виринає дорожній знак – стрибаюча косуля. «На дорогу тут вибігають фазани, лані. Якось перебіг шлях навіть лось», – згадує пан Ласло. У цих місцях добре ведеться мисливцям. Раптом праворуч щось біліє. Крижана стіна? Ні, вона рухається… Сніг? Соляний водограй!
Багата мінералами, зокрема кальцієм, гаряча вода плине каскадами з гір, додаючи солі терасам. Надзвичайне видовище. Праворуч темніє сосновий ліс, а ліворуч світиться скляний блакитний комплекс. Це купальний палац – велетенський спа-велнес-центр із басейнами, саунами, гідромасажними пристроями.
Соляна гора… «Таке природне явище, окрім Егерсалока, зустрічається в турецькому Памуккале», – каже Світлана Кабиш, керівник інформаційного бюро «Угорщина – туризм». Пан Ласло додає: «Та в парку Єллоустоун у США».
Ми в селищі Егерсалок. Цей соляний водограй знайшли в 1961 році, коли – мав рацію пан Ласло – геологи шукали нафту, але бур відкрив мінеральне джерело.
Від Егерсалока ходить маршрутка до більшого міста з подібною, але коротшою назвою: усього за 6 км на схилах гір Бюкс і Матра розташувався Егер. Зазирнули й туди. Місто барокове й готичне: чисте, ввічливе, доглянуте. Його архітектура спонукає блукати вуличками, сидіти в затишних кав’ярнях та винарнях, яких тут безліч, і милуватися фортецею, що нависає над річечкою.
В Егері, як майже всюди, з-під гір б’ють цілющі джерела. І також здавна кидають виклик зимі, купаючись у природній теплій воді. Зокрема, місцеві мешканці рекомендують відвідати турецькі лазні – це ще й пам’ятка культури епохи турецького панування… А в Будапешті, я чув, є терми часів давньоримської окупації. Може, й лазні з вологим паром, які тепер також є скрізь в Угорщині, – теж культурний внесок завойовників? «Нас весь час хтось від когось звільняв, але забував попрощатися й піти», – жартує з цього приводу пан Ласло.
Підземна віталізація
Їдемо повз Балатон, видовжене й велике озеро-море. Воно вже закрижаніло, що, як кажуть угорці, буває досить рідко. На його березі розташовано чимало містечок, де місцеві влітку здають житло на будь-який гаманець, як, приміром, у нас на Азовському морі. Шаленої популярності береги Балатону набули у часи, коли Угорщина була «найвеселішим бараком соцтабору». Німці з ФРН і НДР мали можливість зустрічатися й родичатися тут, на нейтральній території, і водночас оздоровлюватися.
Серед таких містечок Тапольця, знаменита ще й кількома карстовими печерами, створеними у тутешніх горах матінкою природою. В одній з них є підземне озеро, де туристів метрів 300 катають човном, як у нас в уманській Софіївці підземною річкою Летою. Хоча соцтабору давно немає, німці, та й не тільки вони, охоче їздять сюди й досі. Багатьох цікавить насамперед печера з особливим мікрокліматом для тих, у кого бронхіальна астма, алергії, бронхіт тощо.
Ми ходимо підземеллям, ніби якимось містом. Люди тут між сталактитів і сталагмітів читають книжки, грають у шахи, прогулюються. Згідно з європейською політкоректністю тут немає хворих – є ті, хто віталізується, тобто поліпшує свої життєві параметри. Купують путівку на тиждень-два
і мешкають поруч: із печери дерев’яну галерею прокладено просто до ліфта чотиризіркового готелю «Пеліон».
Крім печери і кількох саун, у «Пеліоні» є відкритий басейн, куди Тиждень виплив на зимове повітря, вдягнувши силіконову шапочку. Тут, до речі, отримали б кайф і любителі моржування, але я вилазити на крижаний бортик не захотів. Знову заплив у купальний дім і якнайшвидше в сауну!
.jpg)
Озеро гейзерів
Автобусом від озера Балатон збочуємо у якийсь ліс. Дивний: їдемо ніби крізь голлівудську фентезі-декорацію: навколо порослі мохом стовбури, дрімучі мочарі рідкісної рослини – болотного кипариса. Авторадіо про щось стурбовано повідомляє. «У Будапешті заметіль», – перекладає пан Ласло. Але асфальтна магістраль швидко виводить нас у доглянуте містечко з чималою кількістю готелів. Тут затишно і безсніжно.
«Це Хевіз, він виріс навколо однойменного термального озера, а 50 гектарів лісу захищають озеро від вітрів, створюючи цілющий мікроклімат цього єврокурорту», – каже пані Світлана Кабиш.
І ось ми стоїмо на березі теплого озера біля пам’ятника князю Фештетичу. Не за бойові звитяги чи придворні інтриги досі шанують цього аристократа – саме він відкрив тут колись першу купальню. Справа князя перемагає: люди вервечкою тягнуться до роздягальні, що влаштована у дебаркадері. Там перевдягаються з шуб у купальники і занурюються у цілющу мінеральну купіль. Хтось борсається у воді під захистом скляного кубічного купола, а хтось випливає крізь шлюзи-штори на плесо, що парує, немов какао.
Хевіз – це найбільше термальне озеро Європи, велетенська природна ванна. Навіть у найхолодніші місяці, як нині, його температура не опускається нижче +24°С. З глибини б’ють теплі гейзери, потім вода, повільно обертаючись за годинниковою стрілкою, перемішується й спускається в Балатон.
Чути перегуки, серед них українською, російською, польською. Тамара Куценюк із Нетішина радіє зустрічі з Тижнем: «Їжджу постійно вправляти спину до Євпаторії, Бердянська, Берегова. Порадили ще Хевіз – тут є спеціальний пристрій для витягування хребта у воді». У готелі «Європа Фіт», яким, до речі, керує наша співвітчизниця, харків’янка Олеся Потімкова, є обладнання для поліпшення опорно-рухової системи людини. «Мене підрихтували, як мою автівку після аварії, – жартує пані Тамара. – Тепер заліковую подряпини». Таке обладнання для «рихтування хребта» є у всіх великих готелях Хевіза, не тільки в «Європі Фіт». А вавки тут загоюються на людині, мов на кіборгові, чим користуються й професійні спортсмени, які приїздять сюди відновлювати сили і снагу. Вчені давно дослідили загадку надзвичайних властивостей озера: їх надає мул, який накопичується на дні Хевізу. Бактеріальна флора намулу виділяє антибіотик, тому у воді зовсім немає хвороботворних бактерій чи алергенів.
Різдвяний аквапарк
Тиждень пересвідчився, що для мадярів відвідування взимку не лише лазні, а й купальні є природним. «Купальний дім, купальна печера» – ці вирази я запозичив у свій лексикон, дослідивши деякі провінційні містечка Угорщини. Хоча й не побував у відомих європейцям містах Ньіредьхаза, Дебрецен, Хайдусобосло – їх як термальні курорти насамперед і просувають туроператори.
Але, мабуть, найбільше купалень, з кількадесят, у Будапешті. Тижню закортіло подивитися на, як писали світові ЗМІ, «найбільший у Центральній Європі критий аквапарк Aquaworld Budapest», відкритий наприкінці 2008 року. Перші відвідувачі вже зустрічали там Різдво-2009. Мабуть, не всі піднімали келихи серед хвиль, хтось і за столом – при аквапарку є чотиризірковий готель «Рамада Резорт». Власне, готель із купальнями – єдиний комплекс. Так задумано, що можна вийти з номера у капцях, спуститися ліфтом на мінус перший поверх й опинитися у вологих джунглях.
Зазвичай дизайнери тематично стилізують аквапарки в колориті якоїсь країни: Єгипту, Греції тощо. Aquaworld Budapest «загримовано» під камбоджійський храм «Ангкор Ват» – знаменитий «пуп землі», міфологічний центр Всесвіту.
Невеликий шторм робить масаж кремезному німцеві й стрункій білявці. Хтось фотографується під струменем штучного гейзера.
«Важко буде сина звідси витягти», – оцінює аквапарк сімейне подружжя Мілових із Дніпропетровська. Так, дитячих розваг тут море: для малюків – жабенятники, для тинейджерів – 11 гірок, найвища з яких сягає 17 м. Мілови вже кілька разів «віталізувалися» в Хевізі, наступного разу мають намір їхати не одразу до озера, а дорогою перепочити в Будапешті, щоб оглянути столицю, яку досі бачили тільки проїздом. Це буде нескладно: Aquaworld розташований на березі Дунаю, не надто далеко від центру угорської столиці. А з аеропорту – лише 15 хвилин їзди.