Переїхавши з Фінляндії до Києва, бачиш цікаве співвідношення двох абсолютно різних європейських культур. Коли запитую своїх співвітчизників, що вони знають про Україну, у відповідь часто чую затяжну паузу. А потім хтось чесно скаже: «Гм…. ну… вона величенька». Так, країна справді велетенська, часом відповідаю я. А ще що? «Там буде Євро-2012», – докине хтось. Це теж правда. Але досить швидко згадуються обрáзи. «Стривай-но, це ж там нас росіяни розгромили з рахунком так у 6:0!» (у Полтавській битві в червні 1709 року загинули 10 тис. фінів та шведів). Невдовзі стає зрозуміло, що й інші соціально-політичні питання на кшталт Чорнобиля, Помаранчевої революції чи інтеграції України до ЄС аж ніяк не першочергово спадають на думку моїм співвітчизникам, котрі дивляться на цю державу ззовні. Не є для них пріоритетними й можливі вічні газові конфлікти у трикутнику Україна – ЄС – Росія.
Читайте також: Чим небезпечні борці з «біологічним сміттям»
Насправді іноземці думають про більш приземлені речі, як-от унікальність українських ландшафтів, вражаюча врода жінок, котра впадає їм в око на Хрещатику, та про менш оптимістичні реалії, що їх упродовж останніх місяців помітили європейці: жахливе ставлення до безпритульних псів, яке виринуло на поверхню частково завдяки увазі до підготовки чемпіонату з футболу. «Собаки?» – здивуєтеся ви. Саме так, мова про жахливе поводження із вуличними собаками.
Те, як деякі українські молодики ловили тварин і відкрито з них знущалися, викликало неабияку відразу й обурення в усьому світі. Постає питання: як закон і культура дозволяють, щоб молоді люди нищили імідж власної країни, знущаючись із безпорадних собак у найжорстокіший спосіб? Чому відповідні органи влади не зробили належних (чи будь-яких) кроків, аби зупинити це огидне бузувірство? Я спілкувався з кількома заможними бізнесменами, що живуть і працюють у Києві. Усі вони шоковані побаченим. Тож із цим треба щось робити – і не лише заради собак, а й задля іміджу держави у світі. Десятки тисяч людей у Європі вже бойкотують Євро-2012 в Україні через кількох садистів, яким ніхто й ніщо не завадили знущатися з тварин у різних куточках країни. Українська влада, зрештою, має зрозуміти, що ігнорування проблеми безпритульних тварин негативно впливає на її імідж, а відтак і на інвестиційну привабливість.
Уже є перші кроки у вирішенні цієї проблеми, але цього замало. Нещодавно з дружиною побував у КП «Притулок для тварин» на вул. Ветеранів, 2 у Новому Заліссі Бородянського району, що під Києвом. Там прихистили 500 собак. Більшість із них пройшли лікування та операції, що врятували їм життя. Здавалося б, такий величезний притулок дістає помітну державну підтримку. Але насправді це не так. Мушу сказати, що легко відчувати вдячність до людей, які там працюють. Дехто з них залишив попередню роботу, щоб займатися в житті чимось значущим. Ми привезли 60 кг сухої собачої їжі. Скромний внесок, адже тільки в Києві живуть 30 тис. безпритульних псів. Я пообіцяв, що й надалі привозитиму корм, а також розповів іншим про цей заклад, аби й вони могли пособити тваринам. У Фінляндії безпритульних собак майже немає. Аналогічна ситуація у Швеції, Норвегії та Данії. У цих суспільствах важко собі уявити, що пес бігатиме вулицями: за цим стежать відомства на кшталт поліції, пожежної та служби порятунку тварин.
Є одна давня римська мудрість: цивілізованість суспільства вимірюється тим, як воно поводиться у випадку катастрофи і як захищає слабших. Час відповідальним в Україні зробити належні кроки й не зволікати з вирішенням цієї проблеми – заради тварин та іміджу країни.
Читайте також: Жив-був пес: в Україні є не лише кати собак, а й люди, які допомагають понівеченим тваринам