Доля, втім, розпорядилася інакше. Василь Сліпак, Герой України, соліст Паризької опери, унікальний талант і душа громади, загинув 29 червня 2016 року в бою на околиці станиці Луганської, захищаючи Україну від російської агресії. Про митців зі зброєю в руках багато написано і ще буде сказано, відзнято й відрефлексовано. Безперечно, Василь, залишившись у Франції, міг би здійснити ще безліч усього яскравого, важливого, незабутнього, — такого, що прославило б Україну та його самого. Але рішення поїхати на фронт він ухвалив так, як відчував, не слухаючи тих, хто намагався його відрадити. «Я хочу бути там, де нині пишеться доля моєї країни», — пояснював Василь друзям. Пояснення це не звучало пафосно. Василь був цілісною особистістю, тож на півшляху не зупинявся.
Український культурний центр, що віднині називатиметься «Культурним осередком імені Василя Сліпака», гарно впишеться з новою назвою до французької традиції персоніфікації культурного простору. Espace Pierre Cardin, Espace Yves Montand, Espace Nicolas Copernic… Увічнивши пам’ять видатного артиста, чия кар’єра відбулася у Франції, українська культурна присутність у Парижі здобуває нову точку відліку. «Будемо сподіватися, що, маючи небесного захисника, культурний осередок зможе ознайомлювати французів із найкращими здобутками української культури», — сказав на відкритті меморіальної дошки брат Василя, Орест Сліпак. Це стане новим викликом для установи: тримати рівень, що відповідатиме не лише талантові, а й життєвим принципам Василя.
Читайте також: На роковини загибелі Василя Сліпака
На урочисту подію зібралися не тільки численні представники української громади у Франції, а й французькі друзі Василя: співаки, диригенти, композитори, художники, кінорежисери, філософи, журналісти… Зворушливо пролунала його улюблена пісня «Місяць на небі» у виконанні паризьких оперних співаків Ґійома Дюссо та Ґоші Ковалінської, спільно з українським хором собору Святого Володимира. Пам’ять про людину, видатну або пересічну, це насамперед люди, які не забувають про неї, а також її справи, якщо є кому підхопити й продовжити.
У перейменуванні інформаційно-культурного центру в Парижі не можна не помітити й політичної складової. Ім’я митця, який загинув зі зброєю в руках, захищаючи Україну від нападника, вже стало символом цієї непроголошеної, гібридної війни, що відбувається не тільки на Сході України й має не лише мілітарний вимір. Віднині жоден з тих, хто завітає до цього приміщення, більше не зможе розповідати, ніби не чув, не бачив, що насправді відбувається між Україною та Росією останні майже 5 років. Постать Василя Сліпака заперечує пропагандистську формулу «мистецтво поза політикою» як активною громадянською позицією визначного артиста, так і відважною смертю.
Читайте також: Прощання з Міфом
Що далі? Культурний осередок імені Василя Сліпака в Парижі невдовзі стане складовою Українського інституту, що матиме філії в багатьох країнах світу. Це означає, що установа нарешті дістане хоч якесь фінансування, що дасть змогу заповнити її якісними культурницькими подіями. Станом на сьогодні майже вся робота центру здійснюється на громадських засадах. Київ бере на себе частину матеріальних витрат з організації виставок та деяких інших заходів. Але для повноцінної, системної роботи, тим більше в часи війни, потрібний зовсім інший ресурс.
Пам’ять про полеглих героїв — це не слова і не сльози, а насамперед — справи. Український культурний осередок у Парижі мусить стати славним форпостом із просування української культури у Франції. Колись, у далекому 1993 році, дев’ятнадцятирічний Василь переміг у престижному міжнародному конкурсі та розпочав своє нове французьке життя. Не маючи іншого ресурсу, ніж власний талант, він зумів підкорити сцени багатьох театрів світу. Будемо сподіватися, що нове ім’я допоможе культурному центрові вивести українську культурну присутність у Франції на нові рівні. Не самими талантами, як це було досі, а тепер уже — з державною підтримкою.