За рік кривавої бійні на Сході наша держава майже нічого не зробила для просування свого культурного продукту та повернення двох східних областей в український інформаційний простір. Але, як завжди останнім часом, якщо нездужає держава, то підключаються люди. Помітна тенденція: волонтери та громадські організації почали культурний похід на Схід, про який мало хто знає, але від того він не стає менш дієвим.
УКРАЇНСЬКА ВЕСНА
«Не залишайте, не покидайте нас тут самих» – так зверталися до українських літераторів і музикантів мешканці міст Донбасу після творчих вечорів у рамках фестивалю «Українська весна», влаштованих там відомою культурною організацією «Остання барикада». Такі слова повинні постійно звучати в голові будь-якого українця, який вважає, що Донбас – це Україна не тільки на словах.
«Ми ще торік мали кілька виїздів до звільнених міст Сходу з концертами та літературними читаннями, – розповідає координатор проекту В’ячеслав Пономарьов. – А потім захотіли розширити формат до кількаденного й вирішили зробити фестиваль під назвою «Українська весна» за участю відомого письменника Сергія Жадана, його музичного гурту «Собаки в космосі», гурту Kozak System, літераторів Дмитра Лазуткіна, Ірини Цілик, Світлани Поваляєвої, Андрія Куркова, Анни Малігон та ін. Зрештою, всіх, хто захотів. У першій частині влаштовували літературні читання, а далі концерт. Звичайно, найпалкіше вітали Жадана, якого тут знають і шанують, але й інших слухали з цікавістю. Все приватним коштом, самі возимо свою апаратуру, з державою в нас майже ніяких відносин немає, хіба що в Луганській області місцева ОДА надала місце для концерту. Плануємо продовжувати проект, шукатимемо спонсорів».
«Українська весна» відбулася в Слов’янську, Краматорську та Сєверодонецьку – найбільших прифронтових містах, які хоча й контролюються українською армією, але мають чимало виявів сепаратизму. «Слід розуміти, що більшість людей з активною проукраїнською позицією змушені були виїхати звідти, а ось нейтральні чи просепаратистськи налаштовані якраз залишилися, – пояснює пан Пономарьов. – Тому наше головне завдання – ламати ці «ватні» стереотипи. Потрібно возити туди в межах гуманітарної допомоги не тільки їжу та одяг, а й книжки, культурний продукт загалом. Для людей там це дуже важливо, бо вони тоді перестають почуватися покинутими, отримують зв’язок з іншими регіонами України».
Читайте також: Леонід Кантер: «В армії часто лажа, бо в країні лажа»
«Звичайно, більшість відвідувачів проукраїнськи налаштовані, – розповідає В’ячеслав Пономарьов. – Однак були й такі, хто все сприймав з осторогою чи насмішками та недовірою. Такі собі латентні «ватники», яким ми були дуже раді, адже вони передусім і є нашою метою. Може, вони хоч щось сприйняли і вийшли з фестивалю із сумнівами. А загалом люди сприймали дуже позитивно. Головне – розширювати географію та збільшувати кількість учасників».
МОВА-SOS
На волонтерах тримається й популяризація української мови на Донбасі.
«Ми розпочали нашу діяльність із запровадження безплатних курсів української мови одразу ж після того, як був звільнений Слов’янськ у липні минулого року, – розповідає координатор проекту Анастасія Розлуцька. – Також тоді вперше привезли понад 2,5 тис. книжок українською і видавали газету «Голос Слов’янська». Потім у нас був проект «Миколайчики», коли привозили дітям-переселенцям подарунки на день Святого Миколая в Дружківку, Краматорськ і Костянтинівку. Також узимку їздили, поки це було можливо, до Дебальцевого, відшуковували там діточок по підвалах і бункерах, де вони ховалися від обстрілів. Запустили проект «швидкої допомоги» постраждалим від війни на Донбасі «Гаряча лінія «Допомога», щось на зразок «Євромайдану SOS», коли людина, зателефонувавши на неї, може дістати потрібну інформацію та юридичну допомогу. Але пріоритетний напрям – курси. На сьогодні в нас діє понад 60 волонтерів, викладачів і координаторів у різних містах України».
Протягом цього року курси вже запрацювали у Слов’янську, Краматорську, Сєверодонецьку, Дружківці, зараз створюються в Костянтинівці. «Ми переважно працюємо на базі місцевих бібліотек, – розповідає Анастасія Розлуцька. – Наприклад, у Сєверодонецьку взаємодіємо з ГО «Відродження Сходу», а безпосередньо заняття веде переселенка з Луганська. У Дружківці та Костянтинівці співпрацюємо з бібліотеками імені Лесі Українки та Чехова. У Слов’янську на базі місцевого університету в нас є дві групи, де навчання проводять місцеві викладачі української мови. У Краматорську працюємо з тамтешньою активісткою Оксаною Просєлковою, яка вже має досвід участі в таких проектах».
Мета проекту – це не тільки власне вивчення української мови. «Це взагалі культурне просвітництво серед місцевого населення Донбасу: намагаємося привозити цікавих людей, влаштовувати майстер-класи, допомагати вливатися в українське життя, – пояснює Анастасія Розлуцька. – От зовсім скоро повеземо на Схід письменницю Дзвінку Матіяш, а кілька тижнів тому там побував Сашко Лірник, який учив читати казки і дітей, і дорослих. На нього був аншлаг. Наприклад, у Краматорську побувало понад 400 дітей на виступі».
Дещо допомагає Міносвіти. Передусім із пошуком приміщень для курсів. Фінансування приватне, коли всі охочі скидаються гривнею на українізацію Сходу, та й самі організатори і їхні друзі виділяють чимало своїх коштів. «Якось натрапили на дуже влучну фразу в інтернеті, яка найкраще розкриває сутність нашої діяльності, – каже пані Розлуцька. – Допоки ми не вкладатимемо в культуру, доти вкладатимемо в бронежилети. Наша волонтерська ініціатива поки що змушена вкладати й туди, й туди, але мріємо перейти виключно на культуру».
З КРАЇНИ В УКРАЇНУ
Благодійний фонд під назвою «З країни в Україну» виріс із фестивалю, який проїхав минулої осені містами Луганської та Донецької областей, як-от Артемівськ, Красноармійськ, Костянтинівка, Дружківка, Слов’янськ, Краматорськ, Рубіжне, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Маріуполь і Волноваха. Там були музика, майстер-класи, сімейна частина для дітей, відкриті кінопокази, фотовиставки, живі бібліотеки тощо. Тобто, за словами організаторів, уже тоді їхньою метою було хоча б на один день перетворити місто, куди вони приїжджали, на джерело українського інформаційного поля. Але їм здалося мало, тож вирішили розширити поле діяльності.
Читайте також: У гуманітарному вакуумі, або Дещо про шлункарство
«Цей перший досвід дав нам можливість установити потрібні контакти та відчути, чим дихає Схід, – розповідає Денис Блощинський, координатор проекту «З країни в Україну», вокаліст гурту NЕSРRОSТА. – Тоді ми й вирішили з командою волонтерів створити постійно діючий фонд із назвою, яка має символізувати рух від території до своєї усвідомленої країни. Зараз працюємо над проектами у трьох напрямах: армія, медицина та культура. Якщо за першими двома все більш-менш традиційно, наприклад, купуємо генератори, машини для потреб армії, медичне обладнання тощо, то культурою вирішили впритул зайнятися трохи пізніше. Однак це дуже важливо, адже саме наявність нашого інформаційного простору може убезпечити країну від розповзання сепаратизму».
Програми фонду мають кілька цільових аудиторій. Насамперед це діти. Зокрема, програма «Відкривай Україну», яка розрахована на учнів 7–11-х класів та охопила наразі 12 міст Донбасу й понад 1,6 тис. школярів. Діє шість освітніх курсів з образотворчого мистецтва, фотографії, музики, літератури, кінематографа, танців та моди. У їх межах організатори зробили відеоролики з цікавими розповідями про ситуацію в галузі, про відомих українців, про ретроспективу розвитку цього виду мистецтва на території нашої країни, у тому числі й на Донбасі. «Думаю, це дуже важливо, – розказує Денис Блощинський. – Розповісти, яку музику писали, яке кіно знімали, у що вдягалися, які картини малювали 50 років, зокрема й у їхньому регіоні. Фінальним акордом було завдання кожній школі розробити свій проект, який потім розміщувався на сайті й за який можна було голосувати у відкритому доступі. Програма розширюється щомісяця, бо є дуже актуальною».
Паралельно фонд працює й з учителями. «Щовихідних намагаємося вивозити значну кількість учителів із Донбасу до інших регіонів, влаштовуємо для них семінари, майстер-класи, зустрічі. Вони отримують певні бонусні пакети за ту роботу, яку виконують у школах. Намагаємося сформувати якийсь форум учителів, де вони зможуть обмінюватися інформацією та думками», – каже Денис Блощинський.
Читайте також: ART-мобілізація починає з локальних змін
Також фонд возить містами Донбасу фотопроект «Україна поза часом» – це 70–80 пейзажних світлин, які показують красу нашої країни, що непідвладна жодним політикам чи війнам. І фестиваль соціокультурного кіно – від документального до ігрового. Усе це має спонукати людей, за задумом організаторів, до дискусії та намагання щось робити своїми руками.
Кошти волонтери знаходять традиційно самі серед дрібного та середнього бізнесу, але планують залучати іноземні гранти. «Ми не хочемо зараз тягти гроші з держави, – каже Денис Блощинський. – То машина, яка важко розкачується, та й коштів там дуже мало. Нам ніхто не заважає, і це круто. Це ми маємо допомагати державі, тому постійно намагаємося залучати чиновників. Не просимо про допомогу, просто даємо можливість їм узяти участь».
Ще одним цікавим проектом фонду є «Музика гідності» – музична акція, спрямована як на збирання української героїки всіх часів, так і на культивацію нової, української музики, яка має замінити російський шансон, афганські пісні та прямий російський агітпроп у військах. «Збираємо молоді команди, вибираємо з їхньої творчості найкраще, – каже Денис Блощинський. – А потім робимо тематичні концерти, по факту яких випускаємо музичні збірки, диски розповсюджуємо серед військовослужбовців. Також плануємо випустити поетичні збірки зі словами й акордами цих пісень, усе потім зведемо в один великий патріотичний музичний портал».