У середньовіччі Звенигород був княжою столицею, майже на 200 років старшою за Львів. Місто досягло свого розквіту у ХІІ столітті, але вже у 1241 році було знищене військом хана Батия. Із ХІХ століття і дотепер археологи знаходять тут унікальні пам’ятки княжої доби. “Звенигород унікальний, тому що це княже місто, яке зникло у 1241 році і не відроджувалося — усе було законсервоване. Болотяна місцевість дозволила зберегти унікальні дерев'яні споруди, які можна побачити та фотографіях та у VR”, — розповідає Василь Петрик, архітектор, археолог і керівник управління охоронних об'єктів культурної спадщини Львівської ОДА.
“Діснейлендом” в історичному стилі заповідник назвати не можна: ніяких відбудов, реконструкцій битв, стрільби з лука чи “перформансів” у костюмах для розважання туристів тут немає. Проєкт спрямований на відтворення образу й атмосфери Звенигорода через доповнену реальність — у цьому його особливість. “Древній Звенигород” — це не лише атракція: він, за словами розробників, має повністю наукове підґрунтя. “Збереження автентики — це те, за що я буду боротися”, — каже директорка заповідника Наталя Войцещук. Віртуальну екскурсію створювали на базі археологічних досліджень. На території заповідника досі тривають розкопки, адже знайдено лише трохи більше ніж 5% усіх артефактів. Загалом музейна колекція налічує 42 000 знахідок. Деякі з них експонуються в музеї “Древній Звенигород”.
Колишній краєзнавчий музей у “найкращих” радянських традиціях тут побудували у 1987 році. Наталя Войцещук згадує: у підвалі, де зберігалися археологічні знахідки, стояла вода по коліно — кілька артефактів там і зіпсувалися. На стінах були вишиті рушники, експозиція складалася з усіх знахідок, починаючи ще з палеоліту, але сучасна тематика музею — княжа доба. За останні п’ять місяців команда Наталі Войцещук перетворила цей музей на сучасний мультимедійний простір. У першому залі експонуються берестяні грамоти, мушля із санктуарія в Сантьяго-де-Компостела, гуслі, чаша-потир, посуд, прикраси, шкіряне взуття, натільні хрестики, гребінці, дерев'яні писанки, скляні лампадки з Візантії та інші артефакти. Із радянського в музеї — тільки дві діорами: сцена загибелі міста і село Звенигород 1987 року. Директорка розповідає, що спочатку скептично ставилася до такої “спадщини”, але потім, коли вони все відмили, підклеїли макети й зробили нове освітлення, діорами здалися не такими й поганими. Тепер Наталя Войцещук планує реконструювати їх, додати 3D-мапінг, руху та звуку, оживити батальну сцену.
Читайте також: П’єранджело Ісернія: Культурний сектор виявився одним із найменш еластичних перед обличчям такого виклику, як COVID-19
На другому поверсі музею — VR-екскурсія та фотовиставка. За допомогою VR-окулярів можна побувати на 12 локаціях Звенигорода першої половини ХІІ століття, серед яких княжі двори, палаци, церкви, дитинець, брама та інші. Скоро відвідувачі зможуть побачити це все на реальних локаціях, коли там встановлять «портали у минуле» — рамки з QR-кодами. Із доповненої реальності є також дитячі книжки про Звенигород, які “оживають” за допомогою мобільного додатку.
Особливість проєкту в тому, що він занурює відвідувачів у атмосферу древнього Звенигорода за допомогою мультимедійних технологій, без шкоди для історичної місцевості. “Автентика Звенигорода дійшла до нас, нам її зберегла історія, і ми не маємо втручатися з різними реконструкціями. Вони мають місце бути, але до якого б часу ми не докопали, які б ми розумні не були, поки не буде машини часу (а я не знаю, чи в то варто вірити), ми ніколи не будемо достеменно знати, який вигляд мали ці будівлі. Ми робимо аналогії по етнографії, так… Ми знаємо, якими були будинки, штахети, дорога, але все інше — це вже були б вигадки. В усіх реконструкціях значна частина, 30-40%, хай навіть 10%, буде вигадкою. І питання в тому, чи варто ці вигадки будувати. Дослідники мають розуміти свою соціальну відповідальність…”, — говорить Наталя Войцещук.
VR-екскурсії також були створені на основі наукових досліджень. Василь Петрик проводив археологічний аналіз, створював рисунки-реконструкції, а Роман Джек відповідав за технічну частину. Вибудовували комп'ютерну модель, накладали на неї текстури, наповнювали деталями, наприклад, додавали метеликів, коней, пил і дим для максимальної реалістичності. “Це повністю наукова реконструкція”, наголошує Василь Петрик, — “Але, зрозуміло, що ми допускаємо умовності, узагальнення, аналогії”. Наталя Войцещук, Романа Лев, Мирослава Іваник, Віра Гупало, Василь Петрик, Роман Джек, поет Андрій Содомора, художниця Леся Квик та інші члени команди працювали над тим, щоб “оживити Звенигород і представити це місто у незвичному форматі”.
Наталя Войцещук і Василь Петрик
Візуалізація заповідника
За словами Василя Петрика, розробники “Древнього Звенигорода” хочуть “зробити історичну спадщину доступною для широкого загалу”. Автори проєкту сподіваються, що заповідник стане місцем для відпочинку і локацією для історичних фільмів. У планах на майбутнє — розвиток інфраструктури. Тут мають зробити велодоріжки, інсталяції, дитячі майданчики, альтанки, додати освітлення, відеофіксацію, провести інтернет по всій території. Щоб втілити задуми у життя, авторам проєкту знадобиться близько 5 років, якщо буде фінансування. Раніше, у 2019–2020 роках, заповідник отримав два гранти від Українського культурного фонду, але цього року УКФ “відкликав” грант на 2,5 млн гривень. Зараз заповідник працює за підтримки Львівської ОДА і шукає інвесторів.