І знову про Сенцова
Цього тижня огляд світових культурних подій неможливий без кіно-блоку: 9 лютого у Берліні відкрився щорічний міжнародний кінофестиваль. Про нього багато говоритимуть аж до закриття 19 лютого, але для України чи не найочікуванішою подією Берлінале є демонстрація документального фільму «Процес. Російська держава проти Олега Сенцова». Фільм покажуть в рамках програми Berlinale Special: світова прем’єра стрічки має вкотре звернути увагу на сфабриковану справу ув’язненого в Росії українського режисера.
Автор картини – росіянин Аскольд Куров. З очевидних причин Росія не має до проекту жодного номінального стосунку: фільм знято завдяки підтримці Естонії, Чехії та Польщі, і саме ці три країни зазначені у блоці з інформацією про стрічку на сайті фестивалю.
Проте російське походження режисера, чия робота представлена на одному з найпрестижніших кінофестивалів світу – не те, чим сьогодні може дозволити собі нехтувати Росія. Особливо в ситуації, коли до кожної новини про кінофестиваль російські ЗМІ вимушені приречено додавати слова: «цього року в основній програмі конкурсу російських картин немає». Міф про те, що російська кінокультура досі залишається «великою», не дає спокою і змушує пропаганду до хитрощів. Так, щоб довести свою причетність до важливої культурної події, у день відкриття фестивалю агентство «Россия сегодня» опублікувало огляд під заголовком «Русские в Берлине: наше кино на престижном кинофестивале». В тексті зібрані ті проекти Берлінале, до яких має стосунок Росія, один із них виглядає геть штучно притягнутим: фільм сербського режисера Бояна Вулєтича «Реквієм для міссіс Джей» потрапив у добірку завдяки тому, що продюсером стрічки виступив Олександр Роднянський. Звісно, прем’єра фільму про Олега Сенцова в огляді не згадується взагалі.
Аскольд Куров
Росіянин Аскольд Куров – документаліст, опозиціонер, відомий роботою «Зима, уходи» про протестні акції в Росії 2011-12 років та резонансною стрічкою «Дети 404», яка присвячена підліткам – представникам ЛГБТ. З точки зору «додаткової вартості» фільм «Процес. Російська держава проти Олега Сенцова» є одним із найрезонансніших на Берлінале. Покази фільму відбудуться 11, 12 та 16 лютого, квитки на 11 та 12 числа вже розпродано.
Крім цього, 14 лютого у Берліні покажуть ще один важливий для України фільм – повнометражну документальну стрічку «Школа №3» режисерів Георга Жено та Єлизавети Сміт (виробництво Німеччина/Україна) про школярів донбаської Миколаївки, яка влітку 2014-го постраждала від військових дій під час боїв за Слов’янськ.
Еволюція мистецтва
7 лютого Музей мистецтв Метрополітен у Нью-Йорку зробив серйозний крок на шляху до відкритості та діджиталізації даних у сучасному світі. Сайт музею опублікував звернення, в якому заявив про викладення у відкритий доступ 375 тисяч зображень об’єктів зі своїх колекцій, які відтепер можна використовувати як у приватних, так і у комерційних цілях. Йдеться про зображення 200 експонатів – це приблизно 13% від повної колекції музею. Ініціатива, яку назвали Open Access («Відкритий доступ»), передбачає, що користувач може зайти на сайт Creative Commons, знайти роботу, що його цікавить, за допомогою зручного каталогу, завантажити її зображення високої роздільної здатності (близько 4 тисяч пікселів завширшки) та використовувати у подальшому без копірайту.
Серед робіт, що увійшли до списку цих 200 об’єктів, – зокрема, картина «Вашингтон перетинає Делавер» Емануеля Лойце, фотографія французського фотографа та повітроплавця Надара з дружиною на повітряній кулі, статуя шумерського правителя Гудеа, гобелени «Полювання на єдинорога» тощо.
Ініціатива Музею важлива, хоча не безпрецедентна. Втім, важливість її настільки серйозна, що змушує визнати безпрецедентними її масштаби. Справа у тому, що кроки на шляху до відкритості даних робили й інші музеї світу: свої об’єкти оцифровували Державний музей Амстердама, Музей мистецтв у Далласі, Музей мистецтв округу Лос-Анджелес, Національна галерея мистецтв у Вашингтоні, Художня галерея Єльського університету та інші. Але крок Музею Метрополітен – це крок музею рівня французського Лувру та російського Ермітажу. Тож Нью-йоркський музей наразі є ініціатором найбільшої та найрізноманітнішої цифрової колекції у світі, і це таки – прецедент.
На прес-конференції, присвяченій ініціативі Open Access, керівництво музею зазначило: музей еволюціонує та демонструє власне прагнення до нового.
Дрезденська барикада
Цього тижня в іншому німецькому місті сталася подія, варта огляду: вона дає яскравий приклад того, як одна інсталяція, виходячи за рамки мистецтва та акціонізму, охоплює кілька культурних сфер та історичних моментів завдяки цікавому поєднанню місця, часу та політичного контексту.
7 лютого у Дрездені було відкрито скульптурну композицію: це три понівечені автобуси (натуральної величини), що стоять вертикально. Автор скульптури, сирієць Манаф Хальбуні, назвав її «Пам’ятник» та присвятив сирійському Алеппо. Монумент відсилає глядача до відомої фотографії 2015 року, знятої в зруйнованому Алеппо, на якій перевернуті та зв’язані між собою автобуси формують вуличну барикаду та щит, що мали захистити жителів району від бойових дій та куль снайперів.
Композицію розташували у центрі дрезденської площі Ноймаркт, навпроти церкви Фрауенкірхе («Церкви Богоматері»), одного з найвідоміших зразків протестантської церковної архітектури. У лютому 1945 року, після авіаударів, що завдали Дрездену союзні війська, Фрауенкірхе була повністю зруйнована. У зруйнованому стані церква перебувала півстоліття: реконструкція Фрауенкірхе почалася вже після об’єднання Німеччини, у 1996 році, а завершилася у 2005.
Сьогодні, у 2017 році, глядачі дивляться на «Пам’ятник» Хальбуні на фоні барокової церкви та думають водночас і про Алеппо, і про Дрезден. 13 лютого, коли Дрезден згадуватиме 72-ту річницю бомбардувань, композиція все ще має знаходитись на площі. Щоправда, завадити цьому активно намагаються представники ультраправого анти-ісламського політичного руху Пеґіда, чий осередок знаходиться у Дрездені: 7 лютого на відкриття скульптури зібралося близько 150 протестувальників, розлючених місцем локації монументу. Під час протестної акції вони викрикували слова «зрада» та «зникніть», а також закликали до відставки мера Дрездена Дірка Гілберта. За даними місцевих ЗМІ, у соцмережах навіть поширювалися поодинокі заклики спалити інсталяцію на площі Ноймаркт.
Голлівуд продовжує говорити про політику
Наостанок знову повернемося до Америки: тут спостерігається подальша політизація культурного, зокрема, акторського висловлювання напередодні церемонії вручення «Оскару», що запланована на 26 лютого. Цього разу яскраво проявили себе голівудські talent agencies – продюсерські агентства, що займаються підбором акторів, музикантів, авторів, спортсменів – WME-IMG та UTA. Перше звернулося до своїх працівників із заявою про створення національного комітету політичної дії. Президент Трамп та його політика прямо не згадуються у зверненні, проте там є такі слова: «Знайте, що ми зробимо все, що в наших силах, для підтримки і захисту розмаїття поглядів та вірувань, віднині та протягом подальших місяців та років». Агентство UTA в свою чергу скасувало щорічну Оскарівську вечірку та оголосило, що замість вечірки за два дні до «Оскару» проведе у Беверлі-Хіллз марш на знак протесту проти антиімігрантських настроїв у американському суспільстві.