Знову про Документу: шепіт, оливки та політика
Світові культурні ЗМІ та інституції сьогодні перш за все говорять про Документу 14 – виставку сучасного мистецтва, що проходить раз на 5 років та триває протягом 100 днів. Документа стартувала в Афінах 8 квітня, тож, нарешті, стали відомими формат та змістовний вектор цього заходу.
Не буде перебільшенням сказати, що Документа – один з ключових та найвагоміших арт-майданчиків на сьогоднішній день. Цьогорічну виставку називають «колосальною» та багато говорять про значущість її «меседжу» для подальшого розвитку сучасного мистецтва (так, найчастіше як приклад наводять 5-ту Документу, яка у 1972 році першою зафіксувала повноправне входження перфомансу та концептуального мистецтва до легітимного арт-поля, де вони й зайняли своє місце поруч із живописом та скульптурою). Навіть впродовж менш епохальних років, вектор, заданий Документою, слугував свого роду маніфестом і уважно «зчитувався» критиками.
Тому й цього року вони, тамуючи подих, чекали на появу бодай якоїсь інформації (Документа – традиційно утаємничена). Пресу допустили до виставкового простору в Афінах буквально за кілька днів до офіційного відкриття, і перший шквал відгуків одностайно зафіксував: центральна тема заходу – це політика і «політичне».
Читайте також: Нав’язане мистецтво: на місці поваленого Лєніна готують тимчасову інсталяцію
Як виявилося, кількість залучених до виставки митців – близько 160. Кількість майданчиків – близько 40. Головний з них – це Національний музей сучасного мистецтва (EMST), заснований ще у 1997 році, але відкритий тільки минулого року. До слова, частина постійної експозиції EMST на час Документи демонструватиметься у німецькому Касселі (цього року виставка вперше розділена між двома країнами, Кассель дав право першої репліки Афінам і долучиться до Документи вже 10 червня). Бюджет виставки – близько 37 мільйонів євро. За даними ЗМІ, він майже повністю найдішов до грецьких мистецьких організацій, що знаходяться на межі банкрутства (такий собі артистичний показовий жест, який контрастує з тривалим пручанням Німеччини щодо фінансових траншів Греції). Серед цих організацій – Музей Бенакі, Археологічний музей Пірея, легендарне Перше афінське кладовище – некрополь в історичному центрі Афін.
У цьому некрополі, зокрема, проходить зараз акція американського художника Уільяма Поупа Ела – він спеціалізується на перфомансах та так званих мистецьких інтервенціях у публічний простір. Цього разу йдеться про акцію «Кампанія шепоту» – п’ятеро залучених до неї акторів будуть розповсюджувати містом «чутки». Ось невеличка цитата з їхнього речитативу: «сині люди – це сльози бога, коли той спить; коричневі люди – це нелегальні мігранти; білі люди – це опріснююча установка в Пуерто-Ріко, фіолетові люди – це штабелі тіл, які показують в телевізорі». Перфоманс вважається безперервним і триває вже другий рік – загалом це більше 9 тисяч годин «шепоту» та «чуток».
Ну а відвідувачів EMST у перший день роботи Документи зустріла яскрава робота аргентинської художниці Марти Мінухін – величезний контейнер, наповнений оливками. Назва цієї роботи – «Греція повертає Німеччині борг оливками та мистецтвом».
На фото: авторка роботи Марта Мінухін передає жінці у червоному жакеті, яка персоналізує Ангелу Меркель, жменю оливок.
Куратор виставки Адам Шимчик коротко задекларував основний вектор цьогорічної Документа: він полягає у тому, що відповідальність змушує людей поза політикою ставати суб’єктами політичного: «Найкращий урок полягає в тому, що ніяких уроків немає. Немає такої школи і таких вчителів, які навчили б нас, як жити. Ми маємо брати на себе відповідальність та діяти як суб’єкти політики замість того, щоб повністю віддавати цю функцію законним представникам».
Кримська парадигма
Доволі типовий, а втім вартий згадки приклад геть протилежного підходу до політики та відповідальності продемонстрував нещодавно московський Музей сучасного мистецтва «Гараж», де зараз проходить перша Трієнале сучасного мистецтва. Захід, що стартував ще у березні та залучив митців з багатьох регіонів Росії, був покликаний зруйнувати монополію Москви на сучасне мистецтво в країні. Днями закордонні культурні ЗМІ зауважили цікаву особливість Трієнале – вони почали здивовано писати про те, що до програми заходу в якості одного з регіонів РФ увійшов Крим.
Читайте також: Арт-зсув: сучасне мистецтво домінує та виграє
Формально участі у Трієнале не бере жодний художник з анексованого півострову – куратор архіву музею Алєксандра Обухова перед запуском трієнале їздила до Криму, щоб «зрозуміти настрої художників», але з’ясувала, що там сьогодні немає «жодної інституції, жодного виставкового майданчика, що займалися б сучасним мистецтвом, а більша частина кримських художників дотримуються позиції […] «нам нічого не треба, в нас усе добре» (з виступу під час круглого столу, присвяченого старту експозиції)».
Цікава скоріше аргументація, яку використовують організатори для виправдання свого рішення. Центр «Гараж», за їхньою думкою, традиційно тримався «поза політикою», але на сьогодні вирішив, що більше неможливо «ігнорувати анексію» – тобто зрозумів, що треба або «робити вигляд, що ми нічого про це не знаємо, або працювати з геополітичним фактом». Роботу з фактом організатори вбачають у тому, щоб запросити на трієнале хоч когось із Криму: от, наприклад, 21-22 квітня у Москві пройдуть кілька заходів за участю кримчан. Із доповіддю виступить Марія Удовидченко з Сімферополя (куратор і організаторка – у 2012 році – арт-резиденції ArtPlatz Residence), із танцювальним перфомансом «Маленька мрія в синьому» виступатимуть кримська художниця Поліна Родрігес та танцюристка Марина Іжецька.
Але найголовніше – те, що відбулася фінальна легалізація анексії з боку «останнього форпосту», доволі ліберально налаштованого культурного осередка. Аудиторія «Гаража» та нечисленних мітингів опозиції у столиці Росії традиційно співпадала. Те, що участь митців із Криму більше ні в кого з них не викликає запитання, – сигнал про завершення формування нової парадигми.
Неймовірний, колосальний
Ще одна резонансна подія у світі мистецтва не має відношення до політики – це, скоріше, ілюстрація до того, що буває, коли неприборкані художні амбіції стикаються із необмеженими фінансовими ресурсами. 9 квітня у Венеції відкрилася довгоочікувана виставка відомого британського художника Демієна Херста. Називається вона «Скарби з місця загибелі «Неймовірного»» (Treasures from the Wreck of the Unbelievable) та налічує 189 масштабних експонатів. Підготовка виставки зайняла 10 років.
Передвідкриття виставки: гості та преса дивляться на колосальну скульптуру
Розміщена вона одразу у двох локаціях і вперше в історії фонду французського колекціонера Франсуа Піно займає обидва його майданчики у Венеції – палаццо Грассі та будівлю колишньої митниці Пунта делла Догана. Скандально відомий художник заслуговує на довіру Піно та Венеції – саме тут у 1993 році розпочалася його світова слава: тоді на бієнале Херст представив свою резонансну роботу «Розділені мати й дитя» (частини корови та теля, які було розміщено у роздільні резервуари з формальдегідом).
Читайте також: Копірайт на біль: у США триває дискусія щодо візуалізації «чорної смерті»
Скарби з «Неймовірного» – це виставка-казка зі своїм ретельно сконструйованим сюжетом. Херст вигадав легенду, згідно з якою у 2008 році десь біля берегів Африки було знайдено загиблий корабель, що належав звільненому рабу з Туреччини, і на якому водолази буцімто знайшли купу скарбів – нібито античні скульптури з обличчями диснеївських персонажів, статую фараона з білого мармуру з обличчям музиканта Фаррела Вільямса, співачку Ріанну в образі єгипетського божества, морських чудовиськ, черепах тощо.
Один з експонатів нібито дістають із моря
Для преси не було передбачено жодних релізів, Херст не давав інтерв’ю. Такого плану містифікація була частиною концепції. Сьогодні під час перегляду виставки можна побачити й 60-хвилинний фільм Херста про те, як експонати з «Неймовірного» нібито діставали з морських глибин. Художник витратив на створення виставки кілька мільйонів доларів – вона вважається однією з найдорожчих його експозицій. Щоправда, відтепер «Скарби» продаватимуться – ціни на експонати знаходяться в діапазоні від 500 тисяч доларів до 5 мільйонів за один об’єкт.
Критичний огляд нової експозиції Херста (англійською) із фотографіями експонатів