«Ми живемо в добу цензури». Людство такою фразою, звісно, не здивувати. Однак, на думку деяких аналітиків, ми живемо в добу ницої цензури. Насамперед тому, що офіційно її немає. Неофіційна цензура гірша за офіційну, бо вони роблять однаково, але перша непроговорена, а тому підступніша:
- коло заборонених тем постійно збільшується;
- вона провокує самоцензуру.
Звісно, не йдеться про тоталітарні режими, де замість неоголошеної цензури є низка табу, а йдеться якраз про те, коли в нетоталітарних країнах напозір усі говорять про свободу слова, але в реальності це радше свобода говорити слова, які не суперечать дозволеному.
Багато різного вже написано про плюси політкоректності, але саме вона нерідко й породжує самоцензуру або ж може спровокувати дискусії, чи політкоректне якесь висловлювання. Якщо ж ні й це висловлювання вважає неприйнятним з різних причин якась соціальна група — починає діяти культура скасування.
Ідеться не тільки про живих авторів і авторок, мертвим теж частенько перепадає. Найчастіше про такі випадки говорять на прикладі США, і здебільшого це викликано якраз тим, що нас найбільше вражає утиск певних свобод у країні, яка найпалкіше виступає за свободу в усіх її проявах.
Нещодавно всі обговорювали заборону Овідія в Колумбійському університеті, поему «Метаморфози» якого вилучили з програми через численні сцени зґвалтування. Ще й керівництво вишу знехтувало ввічливими протестами професури, що Овідій цінний тим, що дає голос жертвам. Відповідь була така: не можна викликати дискомфорт у студентів, їх треба попереджати про тексти, які можуть спричинити дискомфорт або відновити травму.
Читайте також: Шевченко і цензура: як «редагували» поета в Російські імперії та СРСР
Інша цензура поширюється в деяких штатах за ініціативи так званих консервативних груп тиску. У 2023 році асоціація PEN America зафіксувала 3,362 заборони книжок. А 2024 року їх було вже понад 10 тисяч, зазначає The Guardian, і 8 тисяч із них — в Айові та Флориді, де є закони, спрямовані проти навчальних матеріалів.
У цих штатах цілі переліки книжок зникають з публічних і шкільних бібліотек. Причини заборон різні: такі «підривні видання» можуть підтримувати еволюцію або ж є расистські висловлювання, за які, наприклад, «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена починаючи з 1957 року намагаються викинути зі шкільних програм. Щодо останнього цікаво, що в березні 2024 року відомий американський письменник Персіваль Еверетт випустив роман «Джеймс», де вже дав умовно «політкоректну» версію історії раба Джима з роману Твена.
У серпні стало відомо, що шість великих американських книжкових видавництв об’єдналися, щоби подати до суду на штат Флорида США через «неконституційний» закон, ухвалений у липні 2023 року, за яким сотні книжок було вилучено зі шкільних бібліотек через протести правих. Серед викинутих книжок: «Який чудесний світ новий» Олдоса Гакслі, «По кому подзвін» Ернеста Гемінґвея, «Пригоди Тома Соєра» Марка Твена, а також сучасні романи таких авторів бестселерів, як Марґарет Етвуд, Джуді Блум і Стівен Кінг, а ще «Щоденник Анни Франк». Цікаво, що проти штату Флорида також подала позов група з трьох родин із прекрасним формулюванням, що цей закон дискримінує батьків, які виступають проти заборони книжок і цензури, оскільки дозволяє іншим диктувати, що їхні діти можуть, а що не можуть читати. На що The Guardian наводить слова Сідней Букер, представниці департаменту освіти Флориди, яка назвала позов видавців трюком і заявила, що «у Флориді немає заборонених книжок, просто відверто сексуальні матеріали та вказівки не підходять для шкіл».
Як бачимо, в усіх своя правда. І хоча слово «цензура» не лунає, але що це, як не вона? Знаково, що, попри протести, штати Юта, Південна Кароліна й Теннессі також нещодавно ввели заборони на книжки. Передусім у цих законах ідеться про сексуальну орієнтацію та поведінку чи гендерну ідентичність, які недоречні в шкільній освіті. Серед «заборонених» книжок перемогли графічні спогади «Гендер квір» Маї Кобабе. Щодо коміксів, то, як зазначено в статті Джини Ґальяно, Управління інтелектуальної свободи Американської бібліотечної асоціації, яке відстежує оскарження й заборони книжок у США, зафіксувало, що 378 різних графічних романів опинилися під загрозою заборони чи оскарження у 2023 році із загалом 1020 спроб цензури. За останні три роки цифри різко зросли: загальна кількість спроб цензури у 2023 році у 20 разів перевищує кількість лише три роки тому, у 2020 році.
Тож ми живемо в добу нового посилення цензури, яке, на думку дослідників, пов’язано якраз із мультикультуралізмом і глобалізацією. Хай там як, світ — це глобальне село, де про утиски й заборони на іншому континенті ми дізнаємося мало не миттєво й так само миттєво на це реагуємо. Парадоксально, що велике різноманіття в нашому житті дедалі частіше стикається з бажанням окремих груп активістів це різноманіття обмежити чи принаймні спробувати контролювати, виправдовуючи тим, що без контролю все буде тільки гірше. І, можливо, справді свобода — це не лише усвідомлена потреба, а й усвідомлене обмеження, бо тільки визнання власних меж дає стимул їх долати? Цензура — це погано, а бажання заборонити викриває банальний страх нового, стрімкого й незрозумілого, бо замість устигати за поступом простіше чіплятися за минулий день, за вчорашній комфорт, якому загрожує невідоме завтра. Рік тому в The Washington Post була публікація про те, що в Америці понад 60 % запитів щодо заборони книжок, зроблених у 2021/2022 навчальному році, надійшли від тих самих 11 дорослих. Тож об’єктивно ретроградів дуже мало, але й вони мають свободу слова, а тому цензурні війни й далі триватимуть.
Страх — природна реакція, але й свобода — природне прагнення, тож конфлікт між ними неухильний, як конфлікт природи й культури, який жодній цензурі не заборонити.
