Питання провадження культурної політики є одним із базових складників формування австрійської ідентичності та стилю політичної поведінки як такої ще від часів Габсбурґської монархії. Історично концепція «національної держави» та «держави культурної» в австрійському дискурсі часів Другої Республіки стояли поряд. Ближче до нашого часу це трансформувалося у феномен самосприйняття і саморепрезентації Австрії як маленької держави великої культури, що донині використовується в її зовнішній політиці як іміджевий козир. Зокрема, під час першого головування цієї країни в ЄС 1998 року міністр закордонних справ Вольфґанґ Шюссель у своїй промові зауважив: «Восьмимільйонна Австрія – це країна культури, яка може похвалитися відносно великою кількістю письменників, художників та науковців серед своїх відомих громадян». Про австрійську культурну політику Тиждень розмовляв із генеральним директором департаменту культурної політики Федерального міністерства європейських та міжнародних справ Австрії Мартіном Айхтінґером.
У. Т.: Як Австрія використовує культуру у своїй міжнародній політиці?
– Австрію на міжнародному рівні добре впізнають саме завдяки її культурі й лише після цього ставлять запитання, пов’язані з бізнесом чи політикою. У нашому випадку культура все ж таки превалює, і це пояснює, чому вона так багато важить для зовнішньої політики держави. Австрія має розвинену мережу культурних інституцій за кордоном. Йдеться не лише про роботу, яку провадять австрійські посольства в різних країнах, як це роблять й інші дипломатичні служби, а й про наші культурні форуми, які діють у низці країн світу. Також ми маємо 61 австрійську бібліотеку за кордоном, зокрема п’ять із них діють в Україні. Вони використовуються як маленькі культурні інститути, оскільки також організовують мистецькі події. Наприклад, торік усі ці інститути разом узяті провели близько 850 різних заходів.
Роль культури в міжнародній дипломатії нині зростає. Вона стає важливішою й актуальнішою в міждержавних відносинах, уможливлює діалог культур, який робить величезний внесок у процеси збереження миру та запобігання можливим конфліктам між культурами, що співіснують. І саме цей діалог нині відіграє роль одного з провідних напрямів австрійської міжнародної культурної політики. Є традиційна її складова, яка виконується культурними форумами та посольствами, коли ми надаємо нашим митцям можливість поїхати за кордон, влаштувати там свої виступи, презентації, виставки, взяти участь у міжнародних культурних подіях тощо. Ситуація в цій царині нині трохи змінилася. Раніше було так, що культурний форум чи інститут презентував вузьку національну культуру за кордоном. Тепер дедалі більше австрійських митців, творчих людей долучаються до міжнародних проектів, учасниками яких є кілька країн. Що й створює багатосторонній культурний діалог, частиною якого є твоя власна культура. Австрійська культура нині не лише саморепрезентується, а й намагається інтегруватися до глобального культурного діалогу та культурної діяльності. Як на мене, це абсолютно нова концепція провадження мистецького життя.
У. Т.: Політика та економіка завжди були на порядку денному дипломатичних служб. Коли останні зрозуміли, що питання культури також є важливими в міжнародних справах та відносинах?
– Якщо говорити про європейську дипломатію, то ідея того, що культура має відігравати важливішу роль у міжнародних відносинах, з’явилася у 1980-х роках. Після падіння залізної завіси, яка надовго розділила Європу на два табори, вона стала тим містком, який можна було перекинути через усі непорозуміння між європейськими державами, які не піддавалися вирішенню на політичному та економічному рівні.
Якщо говорити про Австрію, то для нас культура завжди відігравала дуже вагому роль у міжнародній політиці. Найімовірніше, так склалося тому, що у світі ми завжди мали імідж нації, яка дуже опікується культурою.
У. Т.: Чим відрізняється провадження культурної політики всередині держави та поза її межами?
– Всередині країни культуру використовують як засіб інтеграції суспільства. До того ж вона має величезну силу та потенціал інновацій, креативності. Хороші митці також розвивають і рухають суспільство вперед, провокують, часто пропонують щось нове, ламають правила, показують нові кордони і способи їх подолання.
На міжнародному рівні культура має стосунок до певних економічних питань. Йдеться, зокрема, про туризм. Однак важливішим є те, що вона зводить людей одне з одним. Міжлюдські контакти, які зараз дуже цінуються, легше розпочати саме в колі якихось спільних інтересів, і тут культура відіграє вагому роль.
У. Т.: Якими на сьогодні є головні пріоритети австрійської культурної політики? Яким чином країна поширює інформацію про своє мистецтво: театр, літературу, музику, кіно? Чи фінансує цей процес держава?
– Австрія має дуже давню традицію державної підтримки мистецтва. До того ж у суспільстві є загальне визнання того, що це необхідний крок. Навіть коли ми урізаємо бюджет і доводиться заощаджувати, у країні досягнуто спільного консенсусу стосовно того, що і в майбутньому культура має бути субсидована державою. 2013-го вперше складеться така ситуація, коли Австрія витратить більше грошей з публічних фондів на культуру, ніж на військову галузь. Це дуже незвично для країн Європи. У нас є три рівні інституцій. На загальнодержавному рівні відбуваються фінансування музеїв, відбір тих митців, які отримують державні субсидії, тобто твори мистецтва купуються державою. Далі йде рівень федеральних земель, які забезпечують зі своїх фондів одну третю фінансування. Ще третину надають міста і територіальні громади, які також мають певні суми на потреби культури. Усе це разом становить загальний річний культурний бюджет Австрії в розмірі приблизно €2 млрд.
У. Т.: В Україні особа без спеціальної освіти та досвіду роботи може стати директором великого національного музею. Чи можливо таке в Австрії?
– У нас заміщення вакантної посади керівника національного музею супроводжується відкритим публічним тендером. Створюється експертна комісія – своєрідне журі, яке визначає кандидатів на посаду нового директора того чи іншого музею. Після цього міністр культури обирає претендента з-поміж трьох найкращих. Як на мене, така прозора процедура допомагає призначати справжніх фахівців керівниками великих культурних інституцій. Також зазначу, що йдеться не лише про австрійські музеї, а про всі публічні посади.
У. Т.: Як саме Австрія захищає свою історико-культурну спадщину? Чи траплялося у вас таке, щоб в історичному центрі міста зводили хмарочос?
– Нині в Австрії є дев’ять місць, які оголошені міжнародною культурною спадщиною ЮНЕСКО. Якщо йдеться про центр Відня або Граца, ця організація встановлює дуже жорсткі правила стосовно того, що там дозволено зводити і яким чином можна змінювати історичні фасади будівель. Проте ми маємо інші райони міста, які спеціально забудовуються великими офісними спорудами, як-от містечко ООН, розташоване на іншому березі Дунаю. Це питання вдалої організації міського простору.
У. Т.: Які культурні проекти, реалізовані спільно Австрією та Україною, є, на ваш погляд, найцікавішими і найвдалішими?
– Нині найвагомішим проектом є культурний обмін між двома столицями. Ми вже провели дуже вдалі дні Відня в Києві й наступної весни плануємо організувати дні Києва в австрійській столиці. Ще один важливий напрям нашої співпраці – проекти і програми, які реалізує Австрійський культурний форум у Києві для українських діячів культури, що представляють різні її сфери. Зокрема, ми тісно співпрацюємо з Національною оперою України, спільно з якою вже було проведено низку концертів не лише класичної, а й сучасної музики авторства австрійських композиторів. Уже згадані п’ять австрійських бібліотек у вашій країні також провадять активну культурну діяльність. Надалі збираємося поглибити цю взаємодію, яку вважаємо дуже тісною і позитивною.