Інститут книги: інертність зберігається
У п’ятницю, 30 червня, в Мінкульті відбулося перше засідання комісії, яка мала обрати директора Інституту. Але обрання не відбулося. Як виявилося, не всі члени комісії встигли ознайомитися із програмами кандидатів (до слова, ці програми є закритими від громадськості, знаходяться у розпорядженні Мінкульту та поки оприлюдненими для широкого загалу бути не можуть).
Громадськість дізналася імена дев’яти кандидатів на посаду директора 27 червня. Трохи згодом проект «Читомо» опублікував короткі ремарки кандидатів стосовно їхнього бачення майбутнього Інституту книги та українського книжкого ринку загалом. Ефективність засідання комісії 30 червня обмежилася ознайомленням із документами, що були подані кандидатами на участь у конкурсному доборі. Також учасники комісії обрали собі голову – нею стала заступниця директора Польського Інституту у Києві Катажина Вензовська.
Деталі подальшого обговорення, яке тривало близько години, доволі сильно нагадують партійні засідання радянських часів. У мережі можна ознайомитися із записом засідання – його викладено на youtube-каналі Міністерства культури України, це ж відео опублікував сайт Польського інституту.
Як відомо, створення в нас з нуля сучасної інституції, яка займатиметься промоцією читання, підтримкою книговидання, стимулюватиме перекладні проекти тощо, визначально стало болючою темою для зацікавлених – перспективи організації Інститут книги вкотре продемонстрували, що в Україні досі радикально інертна бюрократична система, яка не готова до змін у бік ефективного культурного менеджменту. Крім цього, в Україні досі доволі інертна професійна та експертна спільнота. Так, після оголошення кандидатів на посаду директора багато хто із фахівців виступив у соцмережах із критикою їхніх персоналій, проте у відповідь на запитання про те, чи подавали вони свої власні кандидатури, казали, що навіть не знали про проведення конкурсу.
Щоправда, можна почути і адекватні експертні голоси: інформація про конкурс була наявна і на сайті Мінкульту, і в ЗМІ, а необхідність відстежувати відомості такого порядку є частиною громадської відповідальності небайдужих людей. У свою чергу, склад Комісії, який також широко розкритикували у соцмережах, було відібрано жеребкуванням, яке доволі складно підробити.
Отже, маємо те, що маємо. Після того, як пані Вензовська попросила два тижні на ознайомлення з програмами дев’яти кандидатів, було вирішено, що наступне засідання комісії відбудеться 13 липня. По факту, конкретика щодо подальших дій цим і обмежується. При ознайомленні із відео-трансляцією засідання складається враження, що учасники комісії не знайомі із процедурами, прописаними у нормативних актах, зокрема, із процедурою затвердження рекомендованих комісією кандидатів, яка прописана у Статуті Інституту книги.
Читайте також: Історія створення «Українського інституту»: наміри, реалії, перспективи
Продуктивний імпульс під час засідання надходив виключно з боку іноземок, менеджерок, прекрасно знайомих із європейською практикою – йдеться про Луцію Ржегоржікову, директорку Чеського центру у Києві, та Сюзанну Тайхманн – заступницю директора Goethe-Institut в Україні. Зокрема, пані Ржегоржікова виступила з пропозицією, аби у разі отримання кількома кандидатами-переможцями однакової кількості голосів, передбачити можливість третього засідання, під час якого надати цим кандидатам можливість представити конкретні тренувальні проекти, на зразок проекту участі Україні у Франкфуртському ярмарку. Ця пропозиція зустрічає активний спротив із боку «традиційної», бюрократичної частини учасників комісії, та відкидається.
Натомість питання про те, що робити у подібному випадку, лишається відкритим. Комісія «на колінці» узгодила регламент майбутнього засідання: відбудуться доповіді кандидатів, які триватимуть не більше 20 хвилин. Опісля цього комісія матиме по 10 хвилин за запитання кандидатам.
Кандидати не чутимуть доповіді один одного, так само як і не чутимуть обговорення цих доповідей членами комісії. Проте завдяки тому, що засідання буде публічним (відвідати його матимуть змогу представники ЗМІ та громадськості), ці останні зможуть почути все – і доповіді, і обговорення.
Нагадаємо, усього на посаду претендують дев'ять осіб, серед яких літературознавці, письменники, чиновники, громадські діячі та чиновники: Ростислав Семків, Олексій Кононенко, Тетяна Терен, Василь Кузан, Олег Хома, Оксана Герасимова, Аліна Акуленко, Анатолій Мураховський і Володимир Даниленко.
За потреби може бути запроваджений третій етап конкурсу – а чи проводити його, чи ні, комісія визначиться за результатами доповідей 13 липня. Відомо також, що якщо комісії не сподобається жоден кандидат, і, відповідно, жодної рекомендації на затвердження Мінкультом не буде, оголосять про старт наступного конкурсу.
Є сподівання, що ширший резонанс до другого засідання комісії 13 липня з боку ЗМІ та представників фахової спільноти може мінімізувати бюрократичну інерцію та стати позитивним поштовхом до створення дійсно ефективної інституції.
В очікуванні 8-го ОМКФ
Українська кіно-спільнота цими днями готується до відвідин одного з найбільших глядацьких кінофестивалів у Східній Європі – Одеського. За роки існування фестивалю вдалося стати найяскравішою кіноподією літа, цьогоріч він триватиме з 14 по 22 липня. Щорічно гостям ОМКФ показують три конкурсні програми: міжнародну, національну та Конкурс європейського документального кіно.
Промо-ролик 8-го ОМКФ; головний герой відео – актор Ейдан Тернер
Одна з головних цікавинок цього року – всеукраїнська прем’єра фільму «Квадрат» Рубена Естлунда, який отримав «Золоту пальмову гілку» 70-го Каннського кінофестивалю. Для участі в міжнародному конкурсі ОМКФ відібрано 12 повнометражних фільмів з 27 країн. У національній програмі заявлені 6 повнометражних та 17 короткометражних фільмів.
У позаконкурсній секції «Гала-прем’єри» цьогоріч буде представлена стрічка Сергія Лозниці «Лагідна», яка претендувала на «Золоту пальмову гілку». Також на Одеському кінофестивалі відбудеться світова прем’єра нового фільму «Рівень чорного» українського режисера Валентина Васяновича.
Із повною програмою ОМКФ (її оголосили 20 червня) можна ознайомитися за лінком.
Холівар про об’єктивацію жінки
Представники фото- та дизайнерської спільноти вже кілька днів не полишають гострої дискусії про обкладинку першого англомовного видання, яке присвячене фотографії тіла в сучасній українській фотографії та має вийти у продаж 15 вересня цього року у видавництві «Основи». Йдеться про книжку «Ukrainian Erotic Photography», до якої увійшли роботи, зокрема, відомих авторів, які вже стали частиною української історії фотографії (Миколи Троха, Євгена Павлова, Романа Пятковки, Гліба Вишеславського).
Читайте також: Джозеф Макелрой: «Здатність критично мислити — це те, що робить нас людьми і громадянами»
Дискусія набрала широких обертів, до неї поступово долучилися художники, куратори та загалом люди, які не знали б про вихід книги, якби не активне обговорення доцільності використання конкретного фото для її обкладинки (з обкладинкою можна ознайомитися на fb-сторінці директорки видавництва Дани Павличко).
З цієї точки зору артистичний холівар є цікавим кейсом. Оцінки, які звучать у соціальних мережах та, за логікою, можуть вийти за їх межі й оформитися у колонки – звучать в діапазоні від «об’єктивуюче жінок лайно» до «що не так з цим фото?». Головна претензія, яку висловлюють захисники прав жінки, полягає у тому, що фото-композиція, представлена на обкладинці, не є коректною, бо підтверджує переконання, ніби жінки є суто сексуальними об’єктами і «ні для чого іншого не придатні». Аргументи противників більш спокійні: оскільки йдеться не про фото для реклами пилососів (у цьому випадку жіноча сексуальність інструменталізувалася б для маркетингових цілей), а про тематичну фотографію для книжки про тіло, все гаразд. Кураторка та мистецтвознавиця Олена Червоник зазначає: «Слово «об'єктивація» я б спочатку окреслила як термін, особливо по відношенню до фотографії. Бо фото робить з трьохмірноі живої людини двохмірний плаский об'єкт зображення. Будь-яке фото об'єктивує. Це його функція».
«Ukrainian Erotic Photography» вийде лімітованим тиражем – 1000 примірників.