Ленінська ідея про кухарку, яка має керувати державою, у сучасній Україні набула нової актуальності та нового сенсу.
Висунута свого часу як щось радше демагогічне, ніж прагматично-політичне (бо ж жодної куховарки ані в ленінському, ані в сталінському політбюро чогось так і не з’явилося), ця ідея вже наче й залишилася на шпальтах недогризених мишами підручників «наукового комунізму», як от вітчизняна дійсність владно затребувала її.
Бо ж кого ми маємо сьогодні на чолі держави? Зав. автобазою – то хто такий? Машини, бензин, п’яна шоферня, мат-перемат, дошка пошани, план, «лівий» бензин, бакшиш, запобігання перед начальством і кулак у пику підлеглим. Ну хіба здобудеш тут позитивний досвід, щоб керувати складними системами?
А хто такий маркшейдер?Людина, у котрої в центрі уваги – мертві підземні породи; вона їх знає і любить, а от люди, все живе – це тільки засіб, щоб підкорити собі мертве.
От і бачимо наочно, як те саме відбувається в нашій економіці. Про м’ясників та наперсточників я особисто значно кращої думки – в сенсі їхньої придатності до управління державою, звісно. Тут треба бути неабияким психологом і вміти синхронно працювати головою та руками. Але все одно, йдеться хоч і про складні, але одновимірні системи; надто вузька тут спеціалізація.
І, нарешті, історики партії… Про них промовчимо.
У порівнянні з усіма переліченими можновладцями куховарка має великий ряд серйозних переваг. Вона постійно працює з органікою та неорганічними речовинами, створюючи з них, відповідно до заздалегідь обчислених номенклатури та пропорцій, поживні та смачні страви.
При цьому їй треба врахувати вподобання кожного з тих, для кого вона готує, їхні настрої і стани здоров’я (а раптом потрібна дієта?), робочі графіки тощо. А ще ж є така річ, як бюджет: слід вкладатися у певну суму – а на додачу з неї бажано хоч трохи, а заощаджувати на «чорний день». А ще є близька перспектива (день-два) і дальня, стратегічна: які мати припаси, які робити консерви і скільки. Та зі спеціальною літературою бажано бути знайомою не гірше за сусідок: шлях до серця мужчини, як відомо, лежить через шлунок, тому цей шлях має бути у твоєму розпорядженні стільки, скільки тобі самій потрібно.
Я вже не кажу про естетичні компоненти куховарської справи, про етикет обіду та вечері, про моральну відповідальність за якість продукції…
А мистецтво вести дипломатичні переговори на базарах, виторговуючи 50 копійок там, де менш вправна особа виторгувала б лише 25?
Одне слово, справжня професійна кухарка на сто очок випереджає за рівнем готовності до високої державної посади тих штатоносців, котрі наразі на тих посадах зручно всілися.
А якщо їй чогось і не вистачає, то це легко виправляється.
Скажімо, для вправного порядкування державними фінансами куховарці слід тільки навчитися оперувати великою кількістю нулів, які йдуть після кожної цифри. А для приборкання міністрів можна залишити їх пару разів без обіду – із третього-четвертого разу стануть пунктуальними й моторними. І так далі.
Що ж стосується знання іноземних мов (російську не рахуємо, польську, мабуть, також) – то хто з нинішніх можновладців цим знанням відрізняється? Прямо скажемо, ніхто. У значного числа з них й українська та російська зі словником. А закиньте-но кухарку на кілька місяців до Європи, хай поживе у найбільших містах, поторгується на тамтешніх ринках і в маленьких крамничках, – і матимете результат. Та після такого турне – хоч з Ангелою Меркель, хоч з Бараком Обамою випускай на успішні (тільки успішні, не встоять!) переговори. А от до плейбоїв Саркозі та Берлусконі – свій шлях простелеться. Вгадали, той, що через шлунок. Бо ж який справжній мачо не любить поласувати – не лише «полуничкою», а й добрими наїдками?
І нарешті, кухарка (чи навіть кілька кухарок) при владі – це живе заперечення популярної останнім часом у Європі (і небезпідставно) тези про відсутність в Україні ґендерної рівності. Там вже розпочалися розмови, що нашу рідну владу очолюють неандертальці, які не пускають трудяще жіноцтво до вершин владної піраміди. То й справді: хіба кухарка не краще за неандертальців зможе керувати державою? Час діяти! Ленінську ідею – в життя!