Тут і туга нескінченна, безнадійна, тут і сила непереможна, тут і фатальна печать долі, залізне призначення, одне з основних засад нашої народності, яким можна пояснити багато того, що в російському житті видається незрозумілим». А через багато років його тезу ніби продовжив чинний президент РФ Владімір Путін: «… в душі російської людини завжди є прагнення до якогось високого морального ідеалу, до якихось високих моральних цінностей. Це нас точно вирізняє, і впевнений, у хорошу сторону». Втім, якщо згадати вибухи житлових будинків у Росії, отруєння газом заручників у театрі на Дубровці та штурм захопленої терористами школи в Беслані, стає зрозуміло, що в душах можновладців російської політики високих ідеалів радше немає. Загибель невинних людей унаслідок реагування політиків на короткочасну політичну або терористичну атаку не виправдовує шляхетності дій росіян.
Російська душа — глибоке й суперечливе поняття, про яке багато писали в літературі та яке неодноразово коментували численні політики й політологи. Але виходячи зі свого обмеженого досвіду, можу впевнено стверджувати, що росіяни — спокійні, зібрані й не схильні панікувати, бо й гадки не мають, як утекти від Путіна. Після років деспотичної влади неспроможність утекти породжує покору. Не варто плутати її з миром. Це мирно нещасні люди, тому страждання глибоко западає в душу кожного. Російська душа — неначе бездонна яма, утворена нескінченною чередою деспотичної російської й радянської влади, за якої цілі покоління деспотів старанно переконували людей бути вдячними за те, що вони росіяни.
Читайте також: Джеррі Скіннер: «Росія робить все для блокування розслідування справи МН17»
Я також упевнено стверджую, що російський панівний клас живе тільки заради влади й не переймається вашими уявленнями про їхні душі. Якщо використати визначення К. С. Льюїса, яке він сформулював у своїй книзі «Скасування людини» («The Abolition of Man», 1943), Путін — «людина без грудей». Він та очільники його уряду не мають надзвичайних цінностей, що скеровують їхню владу. Вони як порожні ємності з глухим звуком. Тому головним свідченням туги російської душі є відсутність російської душі. Росіяни не мають ані визначної душі, ані погляду вперед — вони зосереджені всередині себе. Не варто обманюватися думкою, що така інтроспекція свідчить про глибину душі народу. Це ніщо. Порожнеча. Безсердечне, бездушне існування. І трагедія MH17 — як промовистий доказ. Холодна реакція й ставлення Владіміра Путіна до збиття літака малайзійських авіаліній над територією України доводить, що багатостраждальна російська душа не мучиться й не потерпає від нескінченних раундів глибокої інтроспекції. Убивство 298 душ, що летіли на борту MH17, є ще страшнішим унаслідок реакції росіян. Тіла загиблих лежали в полі з липня до жовтня через блокування Росії.
За добу після атаки російська дезінформаційна фабрика розіслала десятки тисяч емейлів, у яких звинувачувала в злочині Україну. Росія втратила (чи заховала — уже байдуже) дані з радарів. РФ не брала участі в міжнародному розслідуванні, а коли Нідерландська рада безпеки оприлюднила остаточну доповідь, росіяни розкритикували її, назвали упередженою та нарікали на погане розслідування. Москва вимагала незалежного міжнародного розслідування. Однак коли ООН запропонувала таке розслідування, росіяни скористалися своїм статусом у Раді безпеки й наклали вето. На судові справи, позови про порушення прав людини й міжнародні апеляції росіяни реагували незмінно: завзято заперечували. А на спроби допитатися — розвертаються й удавано байдуже йдуть геть. Цікаво, що Владімір Путін успадкував владу в найбільшій комуністично-атеїстичній державі в історії. Але коли очолив її, то відновив колишню славу традиційного православного християнства, що стало частиною структури управління. Як може людина, яка зізнається в убивствах на користь держави чи державного органу, легітимізувати розправи над людьми, зради й війни як вияви християнства?
Коли «Бук-M1» піднявся з низовини поблизу Первомайська (Україна) 17 липня 2014 року, його націлили на літак, на борту якого летіло 80 неповнолітніх. Це була російська ракета, російська команда зенітно-ракетного комплексу, що здійснила пуск, російський підрозділ регулярної армії 53-ї зенітно-ракетної бригади з-під Курська, російський план, обговорений російськими агентами розвідки в перехоплених телефонних розмовах, що відбулися за кілька днів до атаки. Кримінальний судовий процес у Гаазькому окружному суді перейшов до перших чотирьох питань, щоб визначити відповідальність росіян. На розгляді справи Росія й далі дотримується тактики маскування правди під нахабною брехнею. Жоден факт не мав такого значення, як політична мотивація для атаки, що була суто російською. Путін відчайдушно прагне зібрати докупи колишні радянські республіки в якійсь «Новоросії», чи то пак новій Росії. Про це його молитви. Він вірить, що це божественне призначення Росії. Вважає, що призначений і благословенний Богом для цієї справи. Щоб досягти божественної долі, яку Путін вважає майбутнім Росії, необхідно розробляти й виконувати щоденні політичні дії та рішення, що не вписуються в образ істинного християнського Бога. Підбиваючи підсумки (хоч крапку в цій трагедії ще не поставлено), можна сказати, що в цьому гріховному акті немає нічого позитивного. Невинних людей убили заради політичної мети; жодна справжня національна доля чи православний політичний шлях не були божественним планом, що міг би виправдати це діяння в очах людей чи Бога. Пане Путіне, вчиніть правильно в очах родин загиблих, в очах Бога. Візьміть відповідальність від імені російської держави. Годі брехати про «можливі причини» атаки в липні 2014 року. Надолужте втрачений час, поки не пізно. Ніхто, навіть ви, не тримається при владі вічно.