Валерія Бурлакова Media Officer українського офісу Amnesty International

Куди поділись одеські сепартисти

Політика
16 Жовтня 2014, 17:38

Іще не так давно все в них було добре. Неабияк широко представлена в міськраді політсила «Родіна», безліч відданих глядачів фактично партійного телеканалу АТВ, доволі популярні в місті новинні сайти «Ревизор» і «Таймер», дорогі гості – від заморського церковного предстоятеля Кірілла до світил вітчизняної українофобії на кшталт пана Табачника… Та й доволі вдала прикладна діяльність, адже цілу низ­­ку своїх ініціатив помітна в Одесі проросійська партія не тільки декларувала, а й успішно реалізовувала на місцевому рівні. Наприклад, іще задовго до ухвалення регіоналами мовного закону в Одесі існувала практично аналогічна йому так звана Програма розвитку та збереження російської мови.
Сьогодні, здавалося б, лишив­­ся крок до мрії – ситуація змінилася.

Початок кінця

Нині лідер «Родіни» Ігор Марков переховується в Москві. «Супроти мене та моїх прихильників розгорнули переслідування (через події в Одесі 2 травня. – Ред.), які роблять поки що неможливим моє повернення додому», – пояснює він свою відсутність. Сайт партії заблоковано «у зв’язку зі зверненням правління ІнАУ на підставі листа № 142 від 23. 07. 2014 Департаменту контррозвідувально­­го захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки щодо протидії сприянню вчиненню терористичного акту» через «розміщення інформації, що пропагує війну, національну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України».

АТВ, створений у 2006-му телеканал Маркова, який, відверто кажучи, кілька років був найрейтинговішим серед регіональних на Одещині, намагалися ліквідувати ще наступного після його заснування року. Тоді Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення позбавити АТВ ліцензії, побачивши на екрані, зокрема, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та заклики до зміни конституційного ладу. Втім, досвідчені юристи каналу його оскаржили, й після довгої історії судових засідань у 2010-му (саме того року до влади прийшов Янукович) служителі Феміди остаточно скасували всі рішення Національної ради.

Читайте також:  Одещина: Нема життя без України

Щоправда, восени 2013-го ліцензію в АТВ знову надумали відібрати, цього разу пояснив­­ши це виключно бюрократичними нюансами, пов’язаними із затримкою повідомлення про зміну власника. В апеляції каналу відмовили, і 19 грудня 2013 року, ще до зміни влади, головний проросійський мовник міського ТБ припинив свою роботу. Просто збіг обставин: справжньою причиною цього, як пояснюють з усмішкою одеські колеги, стали сварки Маркова з Сергієм Ківаловим та екс-головою Одеської ОДА Едуардом Матвійчуком нібито через землю.

Крім одіозних відверто прокремлівських фігур в Одесі були й будуть помірковано проросійські персонажі. На них, можливо, тепер і ставить РФ

Так чи так за час свого існування АТВ спричинив чимало моментів, що назавжди ввійдуть в історію одеської журналістики. Наприклад, жителі приморсь­кого міста пам’я­­татимуть телепрограму «Прав­­да» та її незмінного ведучого Григорія Кваснюка – героя сотень зрозумілих кожному одеситові мемів із його усміхненим обличчям та цита­та­­ми на кшталт «Национа­листы – порождение режима Гурвица», «Гауптштурмфюрер войск СС является героем Украины!», «Бандера, Коновалец, Шептицкий и прочие муссолини», «Пять лет мы терпели ющенковский рейх» чи «Вот у них первый пункт программы ВО «Свобода»: «В Украине должны жить только арийцы».

Від середини літа не оновлювався «Ревизор» – сайт, який «перевезли» з Одеси до Києва, уже в столиці призначивши його голов­ним редактором Олександра Чаленка. Той утік до Москви ще навесні: відомий українофоб аргументував переїзд тим, що його викликали на допит у справі Добкіна, та власною боягузливістю: «З моїм обличчям – обличчям людини, яка відкрито позиціонувала себе проросійськи й антинаціоналістично, – краще в Києві, окупованому майданівськими рагулями та нацистами, не з’я­вля­тися».

Утім, досі радує читачів інший марковський сайт «Таймер». Чи то просто «Вечірній Марков», бо журналісти ресурсу ніколи особливо не намагалися розбавити чимось інтерв’ю з шефом і спокійно публікували такі розмови в режимі «кожне друге». Цікаво у цьому контексті розглянути ос­танні одкровення лідера партії, котрий, як ми вже згадували, перебуває тепер у Москві. При­­найм­­ні щоб окреслити головні «програмні» тези, які, по суті, і є (чи мали б бути) китами сепаратистської пропаганди на чорноморському узбережжі.

Американська мрія

Перша незамінна теза полягає в тому, що «Росія не веде війни про­­­ти України». На думку Маркова, «криза у відносинах» між Києвом та Москвою спровокована ззовні і є першим кроком до (цитата) «американської мрії про те, щоб росіяни та українці почали вбивати одні одних». Водночас на Сході держави точиться «громадянська війна», до якої призвели «тупість київської вла­­ди щодо російської мови, нетерпимість до своїх ідеологічних опонентів, політика подвійних стандартів, казнокрадство та корупція».

Читайте також: Пане президенте! Що сказати вам «за всю Одесу»?

Якщо «казнокрадство й корупція» просто гарні слова, то акцент на мовній політиці трапляється не вперше. Тим самим – ставленням офіційного Києва до російської мови – любить пояснювати все, що відбувається в Україні, навіть Кремль. І навіть дітям. Так, скажімо (про що вже писав Тиждень), у нових російських підручниках обґрунтовували анексію Криму: «Наприкін­­ці 2013-го – на початку 2014-го  загострилася ситуація на Україні. У лютому 2014-го легітимний президент країни Віктор Янукович був позбавлений влади, і влада перейшла до опозиції. Одним із її перших рішень стало скасування закону про статус російської мови і введення заборони на її використання нарівні з українською. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, що входила до складу України, відмовилася підкорятися київській владі» (хо­ча скасування мовного закону Колесніченка – Ківалова ветували, а до того ж на території АРК діяв власний, незалежний від рішень ВР).

Ще однією незмінною тезою героя нашої оповіді – й відповідно російської пропаганди загалом – є травневі події на Куликовому Полі. Цікаво, що, як підкреслює Марков, сам він – нібито активний учасник проросійських протестів – того дня був у відпустці, відпочивав із дружиною та дітьми, тому й уцілів. Як знав! Говорячи про події в місті, прокремлівський політик вдається до висловів «бійня, організована українською владою», «публічна звіряча страта кількох десятків людей», «кати, які стратили одеситів у Будинку профспілок», «масове убивство».

Цікаво, що пан Марков є співголовою створеного в Донецьку сепаратистського руху «Народний фронт» (не плутати з НФ Яценюка – Турчинова). Проте вся бачена неозброєним оком діяльність персонажа на сьогодні обмежується періодичними виступами за місцем мешкання – на російських телеканалах. «Проект «Україна» закінчився. Не бачити вам (нам. – Ред.) ані Одеси, ані Донбасу», – заявив він нещодавно в ефірі телеканалу «Россия».
«Така заява екс-депутата Верховної Ради може свідчити тільки про одне: найближчим часом повертатися в Україну він не планує, – коментує слова Маркова в розмові з Тижнем добре знайомий із ним одеський журналіст, який побажав залишитися інкогніто. – Інакше й рота не роззявив би. Емоційний Марков занадто добре знає, чим закінчуються такі заяви для Одеси: сміттєвий бак рідної йому фірми «Союз» може стати останнім притулком невдахи, на якого поставила свого часу вся російська націоналістична тусовка.

Читайте також: Депутатська корида

Слід визнати, що з функціями «смотрящєго» РФ у Одесі й довколишніх регіонах Марков давав собі раду непогано: бізнес ішов, прийоми та конференції організовувалися, українофоба Міхаіла Лєонтьєва він напував справно, Константіна Затуліна ублажав як міг, проросійський бандитський молодняк ростив і підгодовував… Але при виході на рівень вище Марков почав здавати позиції. Верховна Рада з її рівнем бабла, власності, звичками й замашками для скандального братка із кличкою Марадона, який звик вирішувати питання методами 1990-х, закінчилася, так і не встигнувши, власне, початися. Він зумів розсваритися і з друзями, і з недругами, так і не втримавшись посередині. Позбавлення мандата, арешт, дивне звільнення. «Я загризу їх зубами, б..дь, коли вийду. Цього, б..дь, урку», – кричав Марков про Януковича і про донецьких бандитів, які засадили його до в’язниці. Але не загриз. Дарма що можливостей хоч відбавляй, особливо зараз, коли і Янукович, і він сам у Москві. Але… просто проект «Марков» закінчився, так і не розпочавшись. Не бачити йому тепер Одеси. Хіба що зі сміттєвого бака».
Тобто Марадона вже не повернеться до міста над морем на білому коні? «Хіба що на російському танку…» – задумливо каже співрозмовник Тижня.

Утім, судячи бодай зі здачі АТВ фактично без бою, закрит­­тя «Ревизора», жебракування Чаленка, який не дуже соромиться просити гроші на оренду квартири в Москві у соцмережах, нечастої появи Маркова навіть на російських телеканалах тощо, на цьому етапі проект, який РФ терпляче фінансувала роками, схоже, згорнуто. Може, Марков і К° справді виявилися невдахами. Може, одесити таки переконливо показали, що їхнє місто українське. А може, ставка тут і тепер на інших людей. На таку собі «нейтральну смугу» (схожу вимальовують нині на картах нашого Сходу)…

Адже крім одіозних відверто прокремлівських фігур в Одесі були й будуть помірковано проросійські персонажі. Нейтральний біло-блакитний маріонетковий пояс, на межі якого нерідко балансують і представники провладних нині партій. Такі як, скажімо, новий мер Чорноморської Пальміри екс-регіонал Геннадій Труханов. Природно, що саме його підтримав на міських виборах 2014 року пан Марков. Ну не помилився ж?