Ця перемога переломлює тенденцію успіху на виборах ісламістів, на відміну від сусідніх Єгипту й Тунісу, і наочно демонструє, що Арабська весна може мати й інші наслідки, ніж у цих країнах. Втім, варто визнати, що ці вибори не приведуть до об’єднання лівійського суспільства. Адже на цю країну чекає не лише боротьба лібералів із ісламістами, а й державників із федералістами.
Однак уже той факт, що в цій країні відбулися перші демократичні вибори і були створені умови для проведення чесного голосування, свідчить на користь того, що сьогодні доля Лівії в руках народу і лише він і його представники в парламенті визначатимуть власне майбутнє.
Однак не варто вважати, що секрет успіху Союзу національних сил пояснюється виключно правильною передвиборчою стратегією і тверезим розрахунком. У Лівії «Брати-мусульмани» не користуються такою популярністю, як у Єгипті або в Тунісі. З ними свого часу серйозно попрацювали люди Муаммара Каддафі.
Крім того, лівійські ісламісти, окрилені успіхом своїх побратимів у Тунісі та Єгипті, не стали об'єднуватися в єдиний блок, тоді як професору Джабрілю вдалося зробити те, на чому погоріли єгипетські ліберальні сили. Він об'єднав понад 60 рухів, які вважають, що Лівія необов'язково має стати ісламістською державою, віддаючи при цьому данину ісламу і його цінностям.
Проте тут велику роль відіграла і племінна належність самого Махмуда Джабріля. За збігом обставин, він походить із могутнього племені варфалла, яке налічує близько 1 млн осіб. А, зважаючи на той факт, що за 200 місць в Установчих зборах (яким належить підготувати нову конституцію), боролися 3 тисячі здебільшого нікому не відомих кандидатів, чимало лівійців голосували насамперед за «своїх», або в крайньому випадку за тих, кого вони знають.
Безліч різних родоплемінних, сімейно-кланових, ділових та інших угруповань виряджалися в одяг ісламізму, намагаючись виграти на виборах. Але вони не спромоглися піти на них єдиним блоком.
Утім, порівняно із загрозою ісламізації Лівії, більш серйозну небезпеку становить сепаратизм, що було помітно й під час цих виборів. Бойкот, оголошений голосуванню в багатьох містах східної частини країни, був спричинений тим, що цьому регіону відведено лише 60 із 200 місць у парламенті. І попри те, що такий розподіл відповідає густоті населення цих областей, це аж ніяк не переконує багатьох прихильників незалежності сходу Лівії.
Але ця проблема так і не стала причиною зриву виборів, незважаючи на всі побоювання тих, хто очікував, що голосування стане спусковим гачком для ескалації напруження. Цей факт, як і багато інших, є свідченням бажання лівійців якомога швидше повернутися до впорядкованого мирного життя.
Однак, коли мова йде про перемогу лібералів у Лівії, це не обов'язково означає остаточну перемогу світськості. У зв'язку з цим варто зрозуміти, що ліберали в Лівії збираються співіснувати з ісламістами, тому ціна компромісів, на які буде готовий піти Махмуд Джабріл, може виявитися куди більшою, ніж це здається нині.
Зрозуміло, що Лівія пройшла довгий шлях від часу падіння режиму Муаммара Каддафі, проте й досі не вдалося вирішити дві основні проблеми безпеки: питання збройних формувань, які ще блукають країною, і погіршення державного контролю на лівійських національних кордонах.
Як результати липневих виборів у Лівії можуть відобразитися на відновленні країни та її економіки? Відповідь на це запитання дати не так легко. Але для адміністрування і відновлення Лівії, як і для формування дієздатного уряду, необхідна допомога міжнародного співтовариства. Зокрема, у підготовці та оснащенні поліції і сил безпеки, дієздатність яких була зруйнована внаслідок нещодавнього конфлікту.
Успішні вибори – це лише початок боротьби за одне з найважливіших завдань для Лівії – національну єдність. Адже боротьба за владу регіональних і місцевих еліт та угруповань загрожує підірвати легітимність та підтримку національного уряду. А частина населення східних провінцій взагалі закликає до проголошення федеральної держави, якщо взагалі не до відокремлення.
І хоча вони, безумовно, становлять меншість, але це дуже небезпечно для лівійського майбутнього. А перші реальні труднощі, з котрими може зіштовхнутися нова адміністрація, легко здатні цим самим уповільнити або навіть повернути назад просування країни до стабілізації.
Тим не менш, Лівія, держава, де сталася найбільш насильницька революція в арабському світі, спромоглася продемонструвати, що вона може провести вибори до Установчих зборів без насилля, а Ліберальний блок, котрий протистояв ісламістам, став привабливою коаліцією для політичних сил, які дотримувались широкого спектру ідеологічних поглядів.
Як вважає професор права з міста Тріполі Нурі Тахер Алхмала: «Вибори відбулися своєчасно, оскільки формується та закладається фундамент нової країни, на якому і будуватиметься її майбутнє. Свої голоси віддали ті, хто вірить, що їхні обранці представлятимуть інтереси країни й ставитимуть інтереси громадян понад усе. І прагнутимуть свої політичні амбіції застосувати для досягнення прогресу і соціальної справедливості у Лівії. Ці вибори не зможуть вирішити усіх лівійських проблем, але найважливіше сьогодні –стабілізувати ситуацію. Бо лівійській народ дуже втомився від цієї постійної напруженості і прагне відновити своє стабільне життя».
Куди може привести ліберальний стрибок Лівії? Адже навіть, якщо Махмуду Джабрілю вдасться сформувати коаліційний уряд (куди, найімовірніше, входитимуть і представники ісламістів), питання федералізації країни буде дуже непросто зняти з порядку денного.
Нинішній баланс сил у Лівії нестійкий і несе на собі відбиток спадщини епохи Муаммара Каддафі, перипетій восьми місяців війни лівійського народу з режимом каддафістів і правління з жовтня 2011 року Перехідної національної ради Лівії.
Також дуже непростим є запитання, чи стане Махмуд Джабріл тією харизматичною особистістю, здатною згуртувати різні сили, фракції та верстви лівійського суспільства під спільним для всіх гаслом будівництва стабільної та процвітаючої Лівії. Чи не буде тріумф демократії лише короткочасним явищем, яке у підсумку призведе в роз’єднаному суспільстві до поляризації політичних сил і дестабілізації? І чи не стануть нові інститути фасадом сильно роз'єднаного і роздробленого лівійського суспільства, де панує культ зброї?
Можна сказати, що ставки в Лівії були дуже високі, і нині занадто рано стверджувати остаточно, чи вдалося цій країні уникнути балканізації, або сомалінізації. Подібний результат виборів – це, звісно, добре, але важливішим є те, яким буде процес досягнення стабілізації Лівії. Який необхідно розглядати у довготерміновій перспективі і в жодному разі не відкладати надовго його початок.
Адже всі учасники політичного процесу мають усвідомлювати, що в разі банкрутства реконструкції Лівії, поділ держави є неминучим. І хоча з міркувань безконфліктного проведення виборів (у ході кампанії) більшість кандидатів висловлювались за єдність країни і світський характер її інституцій, але одночасно шаріат залишається основним джерелом права. На цій ранній стадії процесу становлення країни навіть чесна гра у прийняття правил світськості зовсім не дає гарантії, що мусульмани, котрі нині позиціонують себе помірними, в подальшому залишатимуться на таких самих позиціях.
Можна лише з великою натяжкою говорити, що цей перший бій повністю виграний лібералом і демократом Махмудом Джабрілем. Чи настане стабілізація в перші ж тижні після виборів? Звісно, ні. Оскільки стабілізація як така здатна розвиватися виключно поступово і лише в довготерміновій перспективі. Ключем до стабільності може слугувати розпуск збройних угруповань і здача ними зброї. Але сьогодні це виглядає майже як нездійсненне завдання. Бо кому його можна доручити за відсутності в Лівії дієздатної армії?..