У США всі шанси стати кандидатом від республіканців має Дональд Трамп. Отже, наступним президентом Америки може бути людина, що схвалює диктатуру, брехню й тортури (кандидатура Гілларі Клінтон видавалася б винятково слабкою, якби не вкрай екзотичні суперники).
Очевидно, що по всьому політичному спектру Сполучених Штатів піднімається потужна хвиля ізоляціонізму. В очах сердитих і розчарованих виборців, які голосують за нетипових кандидатів із лівого й правого політичних флангів, міжнародні альянси змішуються з пожадливими банкірами з Волл-стрит, фінансовими махінаціями, дискредитованими провідними ЗМІ та загалом відразою до політичного класу. Я розумію причини їхнього обурення. Однак ми, європейці, досі маємо велику потребу в Америці як у торговельному партнері й гаранті безпеки. Нині, уперше з часів президентства Джиммі Картера, слабкою ланкою трансатлантичних відносин є Сполучені Штати, а не Європа.
Настрої в Європі теж тривожні. Мейнстримні політики, здається, не мають переконливих відповідей на міграційну кризу, як і на проблеми ослаблених економік країн Євросоюзу. По всьому ЄС непогані рейтинги в антисистемних партій, як-от «Альтернативи для Німеччини», словацьких неонацистів, що пройшли до парламенту вперше, або французького «Національного фронту».
Читайте також: Три страхи Європи
Однак небезпеку становлять не лише вибори. Владімір Путін, що вміє помічати будь-яку слабинку Заходу, залюбки скористається нашим хаосом. Він здатний спровокувати кризу безпеки багато де: в Арктиці, країнах Балтії, на Балканах, у Білорусі, Чорноморському регіоні, Україні, на Кавказі, у Центральній Азії або деінде.
Особливо мене непокоїть Туреччина — наш найнепоступливіший союзник. Що як Росія підштовхне тонкошкірого й гарячкового Реджепа Таїпа Ердогана звернутися до ст. 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону й Північноатлантична рада вирішить нічого не робити, пояснюючи це нерозсудливістю Туреччини? У такому разі під великим знаком питання виявиться безпека всіх інших гравців, що залежать від натовських механізмів стримування. Це стосується, зокрема, і прифронтових держав Північно-Східної Європи.
Тож зараз саме час розробляти запасні плани на випадок різних сценаріїв. Як нам керувати європейською безпекою в постнатовську або постамериканську епоху? Як керувати Європою, якщо систему ухвалення рішень ЄС буде паралізовано чи зруйновано? Це надзвичайно важливі питання. Для Великої Британії зокрема: країна такого масштабу і з таким досвідом могла б дати на них відповіді.
Читайте також: Європейські реєстровці
Однак Велика Британія поза грою. Вона зациклилася на референдумі про вихід із Європейського Союзу — азартній грі, на яку Девід Кемерон поставив майбутнє моєї країни. Якщо Британія проголосує за вихід із ЄС, це зашкодить їй. Однак наші союзники постраждають набагато більше. А тоді, своєю чергою, і ми самі. Епоха багатосторонньої співпраці, що ґрунтувалася на правилах, з її альянсами та інституціями була надзвичайно сприятливою для британців та інших законослухняних прихильників Союзу, зокрема менших і бідніших країн. Євроскептики вірять, що Великій Британії слід звільнитися від зашкарублого ЄС, який не підлягає реформуванню. Насправді ж ми зносимо будинок, у якому мешкали разом із друзями протягом кількох десятиліть, і саме в той момент, коли світ зовні хаотичний і небезпечний як ніколи.
Сподіваюся на впевнену перемогу табору тих, хто підтримує варіант «залишитися в ЄС». Мені хотілося б, щоб Велика Британія, нарешті зцілившись від постімперіалістичних ізоляційних неврозів, посіла законне місце в серці європейської дипломатії та політики. Але споглядати нинішнє марнування дорогоцінного часу та енергії вкрай болісно. До референдуму ще сотня днів, і вони будуть вкрай непростими для нас.