У сезон на цьому узбережжі, із часів радянського новоязу іменованому ЮБК («южний бєрєг Крима»), усе кипить, смалить сонцем, п’є-гуляє… Комусь до вподоби ті липнево-серпневі пітні юрби, що снують на набережних і лежать на пляжах. Хтось полюбляє гучний цілодобовий «музон-шансон» з кожного пияцького закладу; але іншим душам пасують інші стани.
Льодове сяяння набережної
Ялта взимку – це, власне, інше. Не те, щоб вона не хотіла спихнути приїжджому усілякий товар, починаючи з апартаментів, – все одно хоче. Просто в цей час вона багато в чому і сама йде у медитацію, у Новий рік і Різдво, немов замислюючись про вічне. Та й коли ще?..
В Ялті взимку людина випадає зі свого часу, залишивши за дужками своє звичайне життя, яке б воно не було прекрасне, і за горами поринає в долоні узбережжя.
Не дивно, що взимку в Ялту прибувають стільки закоханих, – істот, егоїстичних за природою. Вам навіть знайома одна сучасна ялтинская парочка: він – з міста Л., і вона – дама із песиком, з міста Х. Ви зустрічали їх і на ялтинской набережній, майже біля пам’ятника героям знаменитого чєхівського оповіданняі. Мабуть, їм дивно бачити свій портрет у бронзі. Щоправда, наш герой – без чєхівської борідки, а в його супутниці немає капелюшка із квітами зразка столітньої давнини і її плаття не торкається тротуару. Однак песик – такий само.
Тепла нині зима. Хтось зазначив, що такої не було років 100, хтось тривожно додав, що це явна ознака кінця часів. Із хмари, що перевалила сюди через Ялтинську яйлу, сіє дрібний снігодощик, і не зрозуміло – чи відкривати парасолю, чи ні? Тим більше, що у вас розстебнуте пальто, ідете ви швидко, тому що звикли ходити в такому темпі, а шлях – у гору, вуличками, що химерно петляють, до будиночка Чєхова, іменованого з легкої руки письменника Купріна «Білою дачею».
Ефект присутності
[40]Будиночок потопає в деревах, і з вулиці його не видно. А краса яка! Три величезні кедри, мушмула, береза, білі троянди (квітують у грудні!), очеретяний гайок – все це висаджено ще самим Антоном Павловічєм.
Ніхто не заважає споглядати й намагатися уявляти, як жилося тут іронічній сухорлявій і хворобливій людині, якого Лєв Толстой охрестив
«Пушкіним у прозі». Щоб запам’ятати «ефект присутності», ви сідаєте на зелений ослін у куточку саду. Об вашу ногу треться класично-смугаста, сіра, кругломорденька кішечка. Берете її на руки, і вона кладе мокрі лапки на ваше засніжене плече.
Потім ви заходите в будиночок через веранду, на другий поверх. Який гарний кабінет, де написані п’єси «Вішньовий сад» і «Трі сєстри», оповідання «Дама с собачкою», «Архієрєй», «На святках», «Нєвєста», повість «В яру»… Але затишніше у вітальні, де над лляною скатертиною прямокутного столу висить стара лампа, а на високих вікнах – ажурні фіранки, привезені господарем із подорожі Францією.
Вам тут комфортно, хочеться присісти десь з краєчку. Здається, от-от зайде господарка будинку, його сестриця, Марія Павловна, яка прожила на третьому поверсі, у мезоніні, понад 56 років.
Ви походжаєте будинком Чєхова, зауважуючи вертикальні тріщини у стінах: дім стоїть на схилі, фактично розвалюється. Однак дякуєте за те, що по сусідству із чєховським музеєм немає голосних ресторанів, як, скажімо, поруч із музеєм Максіміліана Волошина у Коктебелі, де «гоцалки» відпочивальників і ресторанний, вибачте, «саунд» руйнівно впливають.[41]
У якусь мить ви розумієте, чому ваша думка увесь час вертається до образа серця. Ви згадаєте Еріка Шверера, лікаря з Баденвейлера, якому Чєхов в останню хвилину, випивши піднесений келих шампанського, вимовив «Ich sterbe» («Я вмираю»). Шверер розповідав: «Він лікувався в мене три тижні, але в перший же день, оглянувши його, я висловив побоювання за його хворе серце, що значно гірше за легені». Пан Чєхов був здивований: «Дивно, але в Росії ніхто й ніколи не говорив мені про хворе серце».
Не дивно, докторе Чєхов. Усі пам’ятають лише про сухоти й кровохаркання. Хто взагалі в Росії говорить про серце? У Росії живуть без серця, а із серцем умирають.
Рука тягнеться торкнути на прощання квітучу білим гілочку мушмули, а губи дякують тому, хто привів вас сюди.
А ще – храми та палаци
Неподалік храм Св. Великомученика Феодора Тирона. Біля вівтаря – ікона Св. Феодора із часткою мощів, на стіні – Богоматір Віленска-Остробрамська, а на стіні навпроти – Св. Лука Кримський: у миру – Валентин Войно-Ясенецкий. Архієпископ Кримський і Сімферопольський, святитель Лука – чудова людина, медик, учений зі світовим ім’ям, автор «Нарисів гнійної хірургії», неодноразово репресований безбожною владою, у роки війни він поєднував лікування поранених із архієрейським служінням. Валентин Феліксович – уродженець Керчі. Чи варто дивуватися, що ікони з його ликом ви побачите у кожному православному храмі Криму, і просять його, як і Св. Пантелеймона, про зцілення.
Ще для екскурсій залишаються Царський палац у Ливадії, Нікітський ботанічний сад, ялтинський костел, де щонеділі дають безкоштовний органний концерт. З Ялти зовсім нескладною узимку, без черг, стане прогулянка до Ластівчиного гнізда, або – так само із центру Ялти, на маршрутці! – у Воронцовський палац, що в Алупці… А там на канатній дорозі можна піднятися на найвищу кримську гору. І, навіть якщо на південному узбережжі не буде снігу, зустріти його тут і випити шампанського на Ай-Петрі.
ЇДЬ
Додаткові поїзди на свята
З Києва на Сімферополь постійно ходять 2 потяги, на новорічно-різдвяні свята пускають додаткові. Купейний квиток коштує 146 грн, плацкарта – 71 грн. Є також поїзди з Житомира, Харкова, Львова, Донецька, Одеси.
Із автобусного сполучення «Києва – Ялта» взимку залишається лише нічний рейс по непарним числам з Центрального автовокзалу.
Можна також летіти літаком Ан-24 «Київ – Сімферополь» з Жулян. Ціна квитка в одну сторону – 395 грн. Виліт щодня, а у понеділок, середу й п’ятницю – по 3 рейси.
Від залізничного вокзалу Сімферополя до Ялти цілорічно ходять тролейбуси – це найдовша лінія такого електротранспорту в Європі, 86 км. Їхати 2,5 год. Ціна квитка – до 12 грн. Їздять також автобуси і маршрутки – близько 25 грн. Також, звичайно, і таксі, які до Ялти правитимуть у свята до $50–100 і довезуть за півтори години.
РОЗВАГИ
Гірськолижний спуск Ай-Петрі
На вершині гори Ай-Петрі сніг може лежати навіть тоді, коли в Ялті +5. Найзручніше дістатися на верхнє плато Ай-Петрі канатною дорогою від Місхора. Взимку вона також працює, вартість підйому в один бік для однієї людини – 25 грн. На плато можна узяти на прокат у приватних підприємців лижі, санчата і снігоходи. Проте розраховані ці задоволення в основному не на підготовлених спортсменів, а на аматорів і дітей. Для гірськолижників середнього класу обладнано 2 черги підйомника-бугеля по 600 м.
«Пушкіним у прозі». Щоб запам’ятати «ефект присутності», ви сідаєте на зелений ослін у куточку саду. Об вашу ногу треться класично-смугаста, сіра, кругломорденька кішечка. Берете її на руки, і вона кладе мокрі лапки на ваше засніжене плече.