Тому в багатьох склалося враження, що війна, а також ухвалені за її підсумками радикальні політичні рішення, були причиною економічного обвалу. Це, певна річ, не так.
Криза назрівала більше року. Й уже минулої осені було цілком очевидно, що вона вибухне саме в 2008 році, невдовзі після виборів третього російського президента.
Мати російської фінансової кризи – аналогічна криза в США. Батько – сучасний взірець російської економіки, який повністю сформувався до середини нинішнього десятиліття. Отже, криза була неминуча. Війна могла стати її каталізатором, але аж ніяк не причиною.
У 2005 році тодішній президент РФ Владімір Путін заявив, що Росія має намір розвиватися в межах стратегії «енергетичної імперії». Трохи пізніше цей термін у Кремлі визнали не зовсім вдалим і відмовилися його офіційно використовувати. Проте сутність доктрини анітрохи не змінилася.
Що таке «енергетична імперія»? Це країна, яка левову частку своїх доходів одержує за рахунок експорту сирої нафти й природного газу. А майже все інше – від технологій до продовольства – імпортує. Власне, така модель розвитку притаманна низці багатих сировиною країн «третього світу», наприклад, Нігерії. У зв’язку з чим путінська РФ одразу ж одержала від критиків нинішнього кремлівського курсу іронічний псевдонім – «євразійська Нігерія».
«Енергетична імперія» не потребує власного виробництва за межами енергетичного сектору. Від СРСР Росія успадкувала величезну кількість непотрібних у сировинній економіці речей: військово-промисловий комплекс, цивільне машинобудування, фундаментальну й прикладну науку, масштабне сільське господарство тощо. В межах доктрини сировинної держави всі ці галузі – надлишкові. На території «енергоімперії» логічним є розвиток лише двох галузей: нафтогазовидобування й індустрії задоволень, призначених отримувачам (великим і маленьким) доходів від експорту сировини. Готелі, ресторани та казино в такій економіці – доречні й виправдані. Науково-дослідні інститути – аніскільки.
Декілька путінських років ця економіка працювала відносно успішно. Російські правлячі кола й самі себе, здається, переконали, що «енергетична імперія» може стабільно функціонувати протягом віків. Й голоси нечисленних критиків, на зразок автора цих рядків, які намагалися привернути увагу до глибокої внутрішньої нестабільності системи, її значної залежності від зовнішніх, не підконтрольних Росії та її властям чинників, тонули в славословіях апологетів «путінської стабільності». А тим часом критична залежність наростала й досягла стадії, коли уникнути кризи було вже неможливо. Спочатку «вибухнуло» продовольство. Занепад російського сільського господарства призвів до того, що без імпорту продуктів харчування сучасна Росія не може існувати. Стрімкий злет світових цін на продовольство викликав швидке подорожчання харчів в Росії: за низкою ключових позицій – у 2 рази за останні 12 місяців. Можна уявити наслідки, якщо врахувати, що малозабезпечена російська сім’я (а таких не менше половини від загальної кількості) й раніше витрачала на їжу 40–50% свого бюджету.
Далі. З липня по вересень 2008 року в півтора раза знизилася ціна на нафту. Це падіння стало найважливішою системоутворюючою частиною російської кризи, що постійно зростає. Одночасно, влітку 2008-го, виявилася повна залежність російських фінансових ринків від іноземних, переважно американських спекулятивних інвестицій. Інвестиційні фонди й банки дуже любили російське фондове ралі, завдяки якому можна було одержувати захмарні 30–50% річних без відчутних зусиль. Проте фінансова криза США спонукала їх у паніці тікати з Росії. Результат – крах російського фондового ринку. Його тимчасова стабілізація після драматичного падіння не повинна нікого дурити: «енергетична імперія» заради цієї стабілізації витрачає величезні кошти з фінансових резервів, і довго спекулятивне накачування ринку державними мегагрошима продовжуватися не може. Дно прірви ще попереду.
Як і чим закінчиться криза в «енергоімперії»? Відповідь проста: цілком відповідно до заповітів класиків марксизму, яких незаслужено почали забувати. Багаті в Росії стануть ще багатшими, бідні – набагато біднішими.
Фінансові резерви, які сформував російський Мінфін під керівництвом головного бухгалтера «енергетичної імперії» Алєксєя Кудріна, будуть роздані – й уже активно роздаються – банкам і корпораціям, підконтрольним ключовим суб’єктам російської правлячої еліти. «Правильним пацанам», як люблять говорити сьогодні в Москві. Немає сумнівів, що лише частина цих резервів піде на порятунок інвесторів. Інша, не менш значна частка – осяде в офшорних компаніях, що дефакто належать цим самим «пацанам». Вельми показовою тут є доля інвестиційного банку «КИТ Финанс», що належить братам Ковальчукам, найближчим бізнес-партнерам Владіміра Путіна. 16 вересня цей банк оголосив про неможливість виконати зобов’язання на суму приблизно у 10 млрд рублів (трохи менше $400 млн). Ніщо не заважало мільярдерам Ковальчукам заткнути дірку самостійно й не провокувати додаткову паніку на ринку. Та вони її все-таки спровокували й одержали з бюджету – через Газпромбанк – 22,5 млрд рублів ($900 млн) на поправку фінансового здоров’я. Ця комбінація повністю відображає підхід російської правлячої еліти до того, що відбувається: криза – спосіб приватизації фінансових резервів російської держави. А тим «дорогим росіянам», які за останні роки звикли до щорічного приросту зарплат на 20–30% і значному споживчому кредитові, доведеться терміново відвикати. Кредитні програми для населення згортаються більшістю банків уже сьогодні. Зниження зарплат і скорочення персоналу очікуються майбутньої зими.
Все це не означає, що «енергетична імперія», вона ж євразійська Нігерія, йде в минуле. В російських правлячих кіл немає суб’єктивних підстав міняти стратегію розвитку держави, яка завжди була для них джерелом шалених доходів, але аж ніяк не метою існування. Тож Росія ще більше стане подібною до звичайної, «класичної» Нігерії. Зі всіма органічними наслідками й для неї, й для країн, що її оточують.