Союз Хмельницького з татарами, укладений на початку 1648 року, мав забезпечити чималі військові успіхи. Однак відносини між його сторонами не були однозначні. Козаки усвідомлювали, що підтримка Криму суттєво підсилює їх у протистоянні з владою Речі Посполитої. Водночас татари уважно стежили за тим, аби їхній союзник не став занадто сильним. Це відповідало їхньому кредо: утримувати рівновагу в Центрально-Східній Європі, балансуючи між супротивниками. За допомогу вони вимагали чималої плати: спустошували землі й забирали в ясир жителів. Хан реалізував власну політику. Зокрема, під Зборовом у серпні 1649-го змусив Хмельницького укласти договір із Річчю Посполитою, бо це було йому вигідно й він отримав чималу винагороду.
Читайте також: Успіх козаків під Батогом зумовили блискучий талант Хмельницького та безпорадність польських військ
У ПОШУКАХ ЛЕГІТИМІЗАЦІЇ
До кінця 1651 року метою українського гетьмана було створення козацької автономії в Речі Посполитій. Суперечливим питанням були її межі, тобто перелік прав і розмір самоврядної території. Від наступного року гетьман повів іншу політику. Важко однозначно сказати, які були причини цієї зміни. Для козацької старшини, яка суттєво збагатилася під час воєнної кампанії, політичні свободи та автономія бачилися необхідними. Можна припустити, що частина козаків, насамперед верхівка, бачила своє майбутнє в Речі Посполитій, однак за умови надання їй широких політичних прав, подібних до тих, які мала шляхта. Старшина також очікувала, що завдяки цим правам вона убезпечить свої торговельні інтереси. У перші роки Національно-визвольного повстання під проводом Богдана Хмельницького вона витіснила з Наддніпрянщини привілейовану групу магнатів та шляхти, й дальші бойові дії не мали для неї сенсу, адже в них брали участь і татари, які періодично спустошували українські землі. Кримчаки не були надійними союзниками, бо ж дбали передусім про власні інтереси. Так само мислила й частина шляхти українського походження, яка пристала до козацького табору. Вона ще перед повстанням мала станові привілеї і не хотіла їх утратити через остаточний розрив із польським королем.
У цей час Богдан Хмельницький почав обдумувати свої династичні плани. Домінування серед козаків зміцнило статус його родини. Та необхідно було, крім того, створити політичний інститут, який став би надійною запорукою контролю над звільненою від польського панування територією. Становище сім’ї Хмельницького, як і представників козацької старшини, було під загрозою з боку магнатів, котрі втратили свою власність і хотіли будь-що її повернути. Ситуація після поразки під Берестечком у червні 1651 року значно погіршилася. Серйозною загрозою для гетьмана могло стати зменшення реєстрового козацтва удвічі (до 20 тис.) та обмеження підконтрольної території лише Київським воєводством.
Від початку повстання Хмельницький вів переговори з Москвою, мета і зміст яких були неоднозначними. Його дипломатичні ініціативи по-різному трактували в Білокам’яній. Загалом цар Алєксєй Міхайловіч керувався принципом легкої наживи і вважав, що саме козаки повинні нести на своїх плечах найбільший тягар боротьби з Річчю Посполитою. Коли позиція гетьмана була сильною, Москва виявляла бажання надати йому допомогу у війні проти поляків, коли ж вона ослаблювалася, східний самодержець відмовлявся від будь-якого залучення до воєнних дій.
У зв’язку з цим найкращим політичним рішенням для гетьмана в тодішньому складному міжнародному становищі було союзництво з Молдовою, що давало Хмельницькому значні переваги, найважливішою з яких бачилося визнання незалежної козацької держави з боку сусіднього монаршого двору. Шлюб сина Тимоша з дочкою молдавського господаря Василя Лупула Розандою мав, з одного боку, зміцнити позиції гетьманської родини серед козацтва, а з другого – легітимізувати її право на владу в очах правлячих домів Європи. На практиці цей династичий союз мав означати підпорядкування Молдови Україні.
Читайте також: Межа держави
Вирішальним моментом для реалізації нових планів Хмельницького став зрив засідання сейму у Варшаві навесні 1652 року, внаслідок чого Річ Посполита не ратифікувала Білоцерківської угоди iзлегковажила черговою загрозою з Чигирина. Польський коронний гетьман Калиновський уже наприкінці 1651 року інформував Варшаву про плани Хмельницького щодо походу на Молдову для вінчання Тимоша й Розанди. Цьому вирішили завадити польські війська, які заблокували шлях козацькому загонові на Ясси.
В умовах чергового погіршення відносин 1–2 червня 1652 року відбулася битва під Батогом. Польський табір був надзвичайно погано підготований. Війська перебували під невправним керівництвом Калиновського, й атмосфера там панувала фатальна. Це призвело до паніки й дальшої поразки. Безталанний коронний гетьман не зміг із цим дати собі ради (як і його попередник Миколай Потоцький). 2 червня війська були повністю розбиті, а велика частина їхнього складу потрапила в полон. Загинуло порівняно небагато.
ОСТАТОЧНИЙ РОЗРИВ
Наступного дня сталися драматичні події. Хмельницький викупив у татар (згідно з джерелами, за 50 тис. талярів) полонених, яких потім стратили. Точне число жертв оцінити важко. За підрахунками істориків, воно становило близько 3–5 тис. осіб. Полягла не тільки військова еліта, а й звичайні жовніри та челядь. Сучасні дослідження показали, що частину бранців урятували кримчаки, які переховували їх, перебравши у своїх. Серед них був і польський герой часів «Потопу», ворог козаків Стефан Чарнецький.
Вирізання полонених – це нетипова подія навіть для тієї жорстокої війни. Спогади про неї зберігали в Речі Посполитій десятиліттями. Вони завжди будили гнів, про що каже Ян Собеський, згадуючи смерть свого старшого брата Марека. Історики по-різному аргументували це рішення Хмельницького. Одні вважають, що такі дії є помстою за Берестечко і придушення козацьких бунтів. Інші вказують на бажання утримати татар, оскільки на співпраці з ними будував свої плани гетьман.
Однак найважливішими були два інші чинники. Кривава різанина символізувала остаточний розрив Хмельницького з Річчю Посполитою. Він показав, що не було місця для Козаччини в тій державі. Окрім того, йшлося про демонстрацію сили. Раніше ослаблений, гетьман засвідчив тепер, що не толеруватиме ворогів. Слід пам’ятати й про помірковану козацьку старшину, яка все ще бачила своє місце в становій ієрархії Речі Посполитої. Хмельницький планував створити сильний державний організм і цією розправою хотів показати свою рішучість, немовби погрожуючи прихильникам альтернативного шляху. І польським магнатам Молдови теж подав знак, що у здійсненні своїх планів не зупиниться ні перед чим.
Похід Хмельницького на сусіднє князівство приніс спочатку успіх. Козаки зайняли Ясси, Тиміш одружився з Розандою, a об’єднані Україна та Молдова стали важливим елементом на карті Східної Європи. Однак навесні 1653 року знову вибухнула війна. Проти Лупула й Тимоша виступила широка коаліція (Річ Посполита, Волощина, Семигороддя). Через брак рішучості в Богдана знову піти на Молдову, козаки капітулювали в Сучаві 9 жовтня 1653 року, вже по Тимошевій смерті. Ідея українсько-молдавської держави та династії Хмельницьких втратила сенс. Це змусило гетьмана фіналізувати свої перемовини з Москвою, що призвело до Переяславських угод.
Читайте також: Чому Січ здали без бою?