Війна, яка точилася на Кримському півострові, має подвійну назву. Ширше вона відома як Східна 1853–1856 років, вужче – як Кримська. Приводом до неї стала суперечка між Росією та Францією. Перша з них прагнула здобути омріяні Протоки, контроль над якими мала Османська імперія. Аби натиснути на султана, Росія влітку 1853-го відправила до Молдавії та Валахії свої війська. Звідти імператор Ніколай І планував загрожувати володінням турків на Балканах.
Збройний конфлікт фактично розпочала Росія, та саме Османській імперії довелося в жовтні 1853-го розірвати дипломатичні відносини й уперше вимовити слово «війна». Невдовзі царські війська почали наступ на Балканах та Кавказі, а Чорноморський флот об’явився біля берегів Туреччини. 18 листопада 1853 року в битві під Синопом російський флот на чолі з віце-адміралом Нахімовим майже цілком знищив турецьку ескадру.
Синопська перемога означала, що Росія невдовзі зможе захопити Константинополь, а отже, Босфор і Дарданелли. А відтак її кораблі прямо опинилися б у Середземному морі. Це радикально змінювало баланс сил у Європі, усталений після Віденського конгресу 1815 року та потрясінь 1848-го. Франція висунула вимогу про негайне повернення російських військ додому. У відповідь 9 лютого 1854 року Ніколай І розірвав дипломатичні відносини із Парижем та Лондоном.
Читайте також: Ціна незалежності. Як Україна боролася з агресією більшовиків
Антиросійська коаліція почала оформлятися ще до війни. Оскільки Британія вважалася наймогутнішою морською країною світу, англійці прагнули максимально використати свій великий і сучасний паровий флот. Російські кораблі порівняно з їхніми були здебільшого застарілі – вітрильні. Деякі англійські та французькі судна рушили до Кронштадта й на Камчатку, аби там блокувати російські залоги, але основний флот із численним франко-англійським контингентом на борту попрямував до Варни, на той час чорноморського порту Османської імперії.
У квітні 1854 року союзний флот бомбардував Одесу. 12 травня кілька його кораблів спробували висадити там десант. Через погану погоду англійський пароплав «Тигр» сів на мілину, з берега супротивник вислав абордажну команду, і 225 англійських матросів цього судна стали першими полоненими Східної війни.
Союзне командування планувало висадку в Криму, знищення Чорноморського флоту й бази в Севастополі та повернення півострова Османській імперії.
Висадка французьких, англійських і турецьких військ почалась під Євпаторією 2 вересня 1854 року. Технічно відсталий російський флот не міг перешкодити цій операції. Всі військові судна були зосереджені в Севастополі й пізніше затоплені на вході в бухту. Російська армія, яка перебувала в районі міста, не змогла скинути союзний десант у море. Англійці та французи спокійно висадилися, вивантажили зброю, коней і продовольство й почали марш углиб півострова.
Читайте також: Під чужими прапорами
Між російською армією та її супротивниками відбулося кілька битв: 8 вересня на Альмі, 13 жовтня під Балаклавою та 5 листопада під Інкерманом. Усі ці бої закінчилися відступом росіян. Оскільки одним із завдань війни було знищення російського флоту й порту, союзне командування зосередило увагу на захопленні Севастополя.
5 жовтня 1854 року місто й порт були взяті в облогу. Російські війська встигли звести навколо Севастополя потужні укріплення з артилерією, знятою із затоплених кораблів. Відтак союзники перейшли від наступальної війни до позиційної. Навколо міста були збудовані французькі та англійські батареї, які обстрілювали ворога.
Облога міста тривала до 27 серпня 1855 року. Внаслідок одного з бомбардувань частина укріплень була зруйнована, і союзні війська пішли на штурм. Фінальний бій відбувся на Малаховому кургані в Севастополі. Обидві сторони зазнали великих утрат. Через руйнацію укріплень російське командування прийняло рішення здати місто.
Після того як воно перейшло під контроль союзного командування, французький генерал МакМагон наказав зробити братську могилу й поховати в ній офіцерів та солдатів усіх армій.
Взяття Севастополя стало кульмінацією Східної війни. Людські втрати, яких зазнали Велика Британія та Франція, були настільки численні, що їхня влада відмовилась від дальшої ескалації конфлікту. Росія теж була знекровлена війною в Криму. Вважається, що загалом загинуло щонайменше 310 тис. вояків російської, французької, турецької, англійської та сардинської армій. Проте існують і альтернативні цифри, за якими сама лише Росія, переважно внаслідок епідемій та хвороб, утратила понад 300 тис. осіб.
Головний ініціатор війни – імператор Ніколай І – помер 18 лютого 1855 року, ще до втрати Севастополя. На троні його замінив більш обачний та обережний Алєксандр ІІ. Почались мирні переговори, наслідком яких стало укладення 18 березня 1856 року в Парижі мирного договору. За цим документом захоплений союзниками Севастополь повертався в Російську імперію в обмін на турецьку фортецю Карс на Кавказі, яку царська армія захопила 16 листопада 1855-го.
Читайте також: Регулярні основи для нерегулярної армії. Що варто запозичити збройним силам в УПА
Варто зазначити, що велику частку серед офіцерів та солдатів російської армії на Східній війні становили вихідці з України. Тоді ще не було залізниць для швидкої передислокації війська, тому воно поповнювалося переважно мешканцями регіону розміщення. Отже, полки та екіпажі Чорноморського флоту, які напередодні Східної війни перебували на території нинішньої України, значною мірою укомплектували місцевими жителями. Вихідці з Волині служили в Селенгинському, Якутському, Охотському та Камчатському полках, які прийшли до Криму з району Луцька та Рівного. Попри такі екзотичні назви цих підрозділів, вони вже півстоліття дислокувались на території України й комплектувалися місцевим людом. Чимало полтавчан та харків’ян служило в Єлецькому, Севському, Брянському та Орловському полках. Однак у Чернігівському, Полтавському та Кременчуцькому уродженців України було мало: ці частини надійшли з Росії. А от предки героя Кримської війни, віце-адмірала Павла Нахімова були козацькими старшинами Нахіменками. Їхні документи й досі зберігаються в Центральному державному історичному архіві у Києві.
Східна війна, попри величезні людські втрати, справила неабиякий ефект на розвиток медицини й науково-технічний прогрес. Саме після неї почали масово будувати пароплави, залізниці, створювати телеграфний зв’язок тощо. А ще вона стала «останньою лицарською», коли супротивники ввічливо ставилися до полонених, покалічених, хворих, писали листи батькам убитих ворогів і після бою ділилися хлібом із пораненим ворожим солдатом.