Кримчанка Леся живе і працює у столиці. Тепер варто уточнити: у столиці України. А виросла вона у Криму. На півострові і сьогодні живуть її батьки. Дівчина тільки-но повернулась звідти.
"У Криму ніхто не розуміє, що відбувається зараз і що буде далі, – констатує Леся. – Ніхто не пояснює людям, що буде з житлом, з прописками, із соціальними виплатами з материка, що робити людям, у яких бізнес зав'язаний на Україну та гривню".
Втім, за її враженням, біженців з Криму наразі не так вже й багато. "Родини військових дійсно масово покидають півострів, – розповідає Леся. – А звичайні люди бояться, що якщо вони покинуть свої квартири – їх одразу розграбують та перепишуть або на соціальні потреби півострова, або на нових хазяїв з Росії".
Утім, як далі жити у Криму, не змінюючи паспорт на російський – питання відкрите. "Я, мої родичі та друзі громадянство змінювати не збираємося. Але як його, українське громадянство, треба підтверджувати "в 30-ти добовий термін" нам ніхто не пояснював… – ділиться Леся. – Мені належить частина батьківської квартири в Криму, але громадянство я хочу лишити українське – як із цим бути? І чи не заберуть квартиру у самих батьків, громадян України? А ще у РФ є закон про обмежені терміни перебування громадян України в Росії… Кримчанам ніхто не каже, чи зможуть вони залишитись вдома з українським паспортом. Чи теж стануть нелегалами, не дивлячись на нерухомість?"
Читайте також: Дорослішаємо. Російська агресія консолідує українців
Потім дівчина махає рукою. "Знаєш, головне, щоб я взагалі мала можливість повертатись додому. Можу зробити київську прописку. Але своїм домом я вважаю саме Крим. Виходить, що вчора мені закрили дорогу додому…"
За враженнями дівчини, людей, що раді були "прокинутись" у РФ, у АРК відсотків 40-50. "Не 97, як показав референдум. І на той референдум ходили десь 30-40% відсотків населення. Кого ні спитай: "Ні, не був", – каже Леся. – Ще один "прикол": не знаю жодної раніш нейтральної людини, яка стала б зараз на бік Росії. А ось такі, що тепер раптом стали "бандерівцями" – такі є".
Причини ж, з яких у Криму не проводяться масові проукраїнські акції, банальні. "Люди залякані. Вийдеш з українською стрічкою, а тут зелений чоловічок з автоматом, або місцеві "колорадські жуки" тобі за неї наваляють. Навіть я без стрічки в Криму ходила…Ну шо ти зробиш проти хлопців з палицями? А мітинги все одно проходять. Ось 8 березня був митингг матерів проти війни. Жінки з дітками, прапорцями, стрічками та надувними кульками. В усій місцевій пресі їх задовго до акції називали зрадниками Криму, "бендерівцями" та фашистами. А це була проста акція проти війни, жодної політики".
Діти ворогів
"Від жодного з друзів ще не почула, що вони за приєднання до Росії. Молодь не в захваті. Одна знайома з трьома дітьми вчора поїхала назад до батьків в Нетішин(Хмельницька обл. – Ред )", – констатує землячка Лесі, Ксенія.
А знайома севастопольська студентка, каже, днями розповіла їй таку історію: "Заходить в аудиторію професор і матом виганяє всіх студентів, які приїхали з Західної України. Цитую : "Я вас учить не буду, вы дети моих врагов"…
Читайте також: Чому кримськотатарська карта стала золотою
"Діти ворогів" та їхні батьки, тим часом, приймають біженців – станом на сьогодні до Львівської області прибуло 836 біженців з Кримського півострову. А загалом з Криму до Львівської області на даний момент надійшло 1,3 тис заявок на тимчасове поселення…
Кримська сотня
Руслан – український націоналіст з тепер, здається, російської землі. Він мешкає в одному з невеличких кримських селищ. Розповідає, що з дому поки що намагається зайвий раз не виходити. "Для проукраїнських кримчан, таких, як я, тут зараз реально небезпечно, – зізнається він. – Спокійно на цій землі тільки зеленим чоловічкам і проросійським сепаратистам. Референдум я бойкотував…"
Хлопець скидає кілька скриншотів. У обох – листування з односельцями.
Читайте також: Каїне, де твій брат Авель?
Перший з них, Павло, подався до так званої Самооборони Криму. Павло ділиться з учорашнім другом своїми думками про "опьяненных властью агрессивных нацистов" та повідомляє, що зневажає, чути й бачити більше не хоче "украинских любителей Украины".
Другий скріншот – листування Руслана з хлопцем з того ж села, який зараз служить в українському флоті. "Все, Русь… Скоро домой, – пише той. – Наш штаб сегодня захватили… Командующего ВМС выкрали…"
Може, й справді додому. Але ж дім – це все одно Крим. "Я особисто не збираюсь нікуди їхати звідси, – запевняє Руслан. – В разі чого – готовий померти за Україну".
Для нього це не порожні пафосні слова – в очі смерті він, як і тисячі інших українців. вже дивився на Майдані. "Був там у складі Кримської сотні, про яку, на жаль, зараз ніхто не пам'ятає й не говорить", – каже.
І каже це російською.