Кримінальна законотворчість

Політика
10 Лютого 2011, 00:00
1 лютого Верховна Рада проголосувала за зміни до Конституції, якими подовжила власні повноваження до жовтня 2012 року, а президентські вибори призначила на березень 2015-го. Факт чергового перекроювання Основного Закону затьмарив несподіваний скандал, що спалахнув довкола самого голосування. Можна навіть сказати, що він зафіксував клінічну смерть українського парламентаризму: адже якщо раніше звичним було незаконне голосування від імені відсутніх, але згодних із цим депутатів, то тепер натискати кнопки за народних обранців почали навіть без їхнього на те дозволу.
Гра в картки
Конституційні поправки про подовження повноважень уряду й місцевих рад до п’яти років підтримали, за даними електронної системи «Рада», 310 депутатів (за необхідних 300). Журналісти, які спостерігали за процесом, підрахували: насправді в залі під час голосування були відсутні щонайменше 25 парламентаріїв із тих, чиї голоси «Рада» зарахувала як подані «за».
Проте справжній скандал вибухнув пізно ввечері, коли депутат від «Народної самооборони» Володимир Ар’єв повідомив пре­­сі, що його не було не лише в парламенті, а й в Україні на час голосування. На підтвердження своїх слів народний обранець надав своє фото з депутатською карткою, зроблене в аеропорту Вашингтона.
Без електронної картки жоден депутат не може не лише голосувати, а й зареєструватись у сесійній залі. Спікер щоранку оголошує кількість зареєстрованих у залі парламентаріїв, однак він називає лише цифру вставлених у пульти на депутатських місцях карток, які враховує система «Рада». 
Цим користуються партійно-фракційні боси: картки у народних обранців час від часу вилучають, і найнадійніші з членів фракції вставляють їх у гнізда пультів, а потім, протягом відведених на голосування секунд, відчайдушно гасають рядами, тиснучи кнопки «за себе й за того хлопця» й неабияк звеселяючи журналістів та гостей засідання. В парламентських кулуарах цей спосіб голосування називається «піаніно».
«Піаніно» є цілком протизаконним. В Конституції України (ст. 84, ч. 3) зазначено: «Голосування на засіданнях Верховної Ради здійснюється депутатом особисто». Ще в 1998 році цей пункт, напевно, для тих, хто не розуміє з першого разу, розтлумачив своїм рішенням № 11 – рп/98 Конституційний Суд: «народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України».
Проте покарати парламентарія за порушення Конституції неможливо, оскільки це не прописано в жодному законі України. «Систему не замкнуто на реальний наслідок», – пояснив у коментарі Тижню професор права, народний депутат кількох скликань і один із авторів Конституції України Віктор Мусіяка. На його думку, норму покарання за «піаніно» слід увести навіть не у відповідне законодавство, а безпосередньо в тіло Конституції.
Депутати виправдовують «піаніно» тим, що без порушень ефективна робота законодавчого органу неможлива. Зокрема, коли вибухнув скандал із карткою Ар’єва, стало відомо, що за члена БЮТ Павла Мовчана проголосував нунсівець Михайло Полянчич. Про це його попрохав сам пан Мовчан, що перебував на той час у лікарні «Феофанія». Депутата Мовчана за це виключили з фракції БЮТ, але він наполягає, що лише скористався своїм конституційним правом підтримати той законопроект, який вважає за потрібне.
Голова регламентного комітету ВР регіонал Володимир Макеєнко у зв’язку з цим уже заявив, що конституційну норму про особисте голосування депутата варто просто прибрати. Очевидно, це поставить питання, над яким і без того давно замислюється чимало «маленьких українців»: навіщо в такому разі взагалі потрібні аж 450 депутатів, на утримання яких держава лише минулого року виділила 875 млн грн?
Зрештою, чи буде реалізована ініціатива Макеєнка – це справа часу. Сьогодні ж треба відповісти на ті запитання, які виникли внаслідок нинішнього скандалу.
Без права передачі
Перше з таких запитань: що ж, урешті-решт, сталося з карткою Володимира Ар’єва. Найбільш конспірологічна теорія – пряме втручання в роботу системи «Рада», нібито може забезпечити необхідний результат голосування і без участі депутата з його карткою. Проте опитані Тижнем парламентарії таку версію відкидають: якби такий спосіб існував і використовувався регулярно, зауважують вони, все швидко випливло б на чисту воду, а головне, не виникало би потреби збирати картки і грати в «піаніно». 
Насправді в ситуації з картками є два моменти. По-перше, чимало парламентаріїв не носять їх із собою, а віддають «наглядачам» від фракції, які після завершення засідання здають картки до Секретаріату ВР. По-друге, кожен депутат має доступ не лише до основної картки, а й до двох її дублікатів. Якщо народний обранець загубить картку або просто її забуде, то може написати заяву й отримати дублікат. При цьому технічний відділ ВР, активуючи дублікат, одночасно блокує забуту чи загублену.
Проте в ситуації з депутатом Ар’євим є певні ускладнення: свою основну картку він, за його ж словами, загубив ще кілька місяців тому. І відтоді постійно користується дублікатом – карткою під номером два, з якою і фотографувався в аеропорту Вашингтона. 
«Я не думаю, що кілька місяців тому відбулась якась спец­операція з викрадення в мене картки, – сказав Ар’єв Тижню телефоном зі США. – Найімовірнішим, як на мене, є те, що хтось від мого імені приніс заяву про надання дубліката, а в Секретаріаті ВР хтось погодився видати й активувати його, поки я перебував за кордоном».
Цей варіант виглядає не таким неймовірним. Голоси під конституційні зміни в Раді збирали чи не до останнього моменту; за даними ЗМІ, цим опікувався особисто перший віце-прем’єр Андрій Клюєв. І хоча зміни підтримали із запасом у 10 голосів (чи то пак, карток), ще на початку дня 1 лютого цього ніхто знати не міг. А отже, в хід могли піти будь-які методи.
Проте в цьому випадку, впевнений депутат Ар’єв, ідеться вже не про порушення Конституції, за яке не прописано покарання, а про втручання в роботу державного діяча. Ст. 344 Кримінального кодексу України передбачає за це санкцію – позбавлення волі терміном до трьох років, а якщо незаконні дії вчинено з використанням службового становища – від трьох до п’яти.
Технічно знайти винних дуже легко: дізнатись, з якого гнізда проголосувала картка, можна через ту ж таки систему «Рада», а відеозапис подій у залі покаже, хто персонально нею скористався. Як запевняє сам Ар’єв, він ще зі США направив відповідні заяви не лише до регламентного комітету ВР та голови ВР Литвина, а й до Генпрокуратури. На час написання матеріалу, щоправда, в останній надходження заяви не підтверджували. Але ніщо не заважає депутатові, який мав прилетіти до Києва 8 лютого, подати її особисто.
Подарунок для майбутнього режиму
Політичні опоненти Ар’єва прореагували на його демарш дуже бурхливо. Уже згаданий депутат Макеєнко ще по свіжому сліду висловив упевненість у тому, що Ар’єв не вимагатиме встановити істину: «Це нова технологія… Така піар-технологія, красива, але заяви немає. І, повірте, її не буде. Тому що якщо вона буде, воно ж не впливає на розслідування – 310 чи 309 (голосів було віддано)». 
Очевидно, в пропрезидентській парламентській більшості не сумніваються, що більше ніхто з відсутніх 1 лютого у сесійній залі депутатів не зголоситься заявити про використання його картки. Однак голова парламентського комітету лукавить. Як стверджують опитані Тижнем експерти, одного-єдиного факту порушення процедури голосування, тим паче такого грубого, цілком достатньо для визнання голосування недійсним. Класичний приклад – фактичне скасування у вересні минулого року цілої Конституції, що діяла протягом майже п’яти років, через процедурні порушення під час її зміни взимку 2004-го. 
Понад те, в уже згаданому рішенні КС №11 – рп/98 з посиланням на ст. 152 Основного Закону прямо сказано, що голосування за іншого депутата є саме таким процедурним порушенням, яке тягне за собою визнання неконституційним відповідного законодавчого акта.
На думку Віктора Мусіяки, опозиціонери мають звернутися з приводу скандального голосування до КС, який муситиме або скасувати результати голосування, або заперечити власне раніше ухвалене рішення. 
Хтозна, чи маніпуляції з карткою Ар’єва не стануть за кілька років великим подарунком якому-небудь сьогодні ще не відомому слідчому. Особли­­во якщо майбутня українська влада поставиться до нинішньої з тією ж всебічною увагою, з якою нинішня ставиться до попередників. 
У центрі скандалу. Із махінаціями з карткою для голосування нардепа Володимира Ар’єва розбиратиметься спеціальна парламентська слідча комісія