Не випадково формальним лідером сепаратистського російського проекту на кримській землі став діяч зі своєрідною кредитною історією зразка 90-х років минулого століття на прізвисько Гоблін, він же лідер партії «Русское единство» (з рівнем підтримки виборців 4%), він же призначений Москвою на посаду «прем’єра» окупованої української території. Давні зв’язки з місцевими кадрами характерної зовнішності дали йому змогу очолити так звану кримську самооборону, що діяла під чуйним керівництвом спецслужб РФ і разом із російськими військами під час загарбання Криму. Її дещо посилили привезеними з Кубані, Дону і Терека маргіналами, що називають себе «казакамі».
Треба зазначити, що роль криміналу в політиці досі висвітлена не дуже глибоко і докладно. Наявні розвідки переважно присвячені його впливу на внутрішню політику (феномен мафії) і значно менше його участі в геополітиці, міждержавних конфліктах. Хоча червоний тоталітарний режим мав свої традиції співпраці з кримінальниками, яких у СРСР, на відміну від політв’язнів, уважали меншим злом – «соціально близькими».
Тому в радянських концтаборах зеки-кримінальники мали чимало привілеїв порівняно з політв’язнями. Саме їхніми руками начальники ГУЛАГу організовували терор проти політичних в’язнів. Після 1945 року цю добре відпрацьовану машину управління зеками з опертям на кримінальників зламали нові «жителі» ГУЛАГу – члени ОУН – УПА. Як стверджував Алєксандр Солженіцин у його найзнаменитішому творі, табірна адміністрація боялася тільки двох категорій ув’язнених: бандерівців і чеченців.
Після краху СРСР у деяких регіонах колишньої імперії, зокрема в Придністров’ї, Південній Осетії, Абхазії, робилися спроби поставити кримінальний світ на службу політичним інтересам Кремля. Не став винятком і Крим. На початку 1990-х це був один із найбільш криміналізованих регіонів України, що змагався з Донбасом за пальму першості щодо масштабів злочинності.
Читайте також: Крим – територія терору
Чи не найяскравішою сторінкою злочинної історії Кримського півострова була діяльність севастопольського кримінального авторитета Поданєва, який вирішував спірні питання з конкуруючими бандами за допомогою автоматів і кулеметів. Інколи точилися справжні бої з дотриманням тактики армійських підрозділів. Поданєв одним із перших «авторитетів» вирішив конвертувати фізичну силу і гроші в політичну діяльність, створивши Християнсько-ліберальну партію Криму. Однак йому не пощастило, його самого і ХЛПК було знищено, що дало підстави місцевим аналітикам із чорним гумором назвати останню «партією розстріляних (за аналогією з формулою героїчного міфу Французької комуністичної партії часів нацистської окупації).
Інші аналогічні формування, наприклад «Сейлем» і «Башмаки», також не відмовлялися від активної співпраці з проросійськими організаціями та спецслужбами РФ. Усе це сприяло політизації місцевої кримінальщини, яка в політиці на користь Москви вбачала непоганий бізнес і джерело фінансування. Відповідні українські органи, офіційний Київ не брали до уваги особливу роль кримського криміналітету, що, керуючись як власними інстинктами, так і підказками Кремля, насаджував своїх людей у депутатський корпус автономії та місцевих рад, виконавчі структури, правоохоронні органи тощо.
Кримінальники охоче використовували такі кримські парамілітарні формування, як «казакі», кидаючи їх проти кримських татар, на придушення проукраїнських мітингів, залякування політичних опонентів. За часів «президента» Криму Юрія Мєшкова кримінальні угруповання ще не були такі політизовані, як нині. Все прийде згодом. Тривалий час фінансуючи всілякі проросійські формування, Москва явно розчарувалася в цій ненажерливій до грошей, але не дуже ефективній публіці й зрештою зробила ставку на конкретних людей, яким можна дати зброю і поставити завдання. Що, власне, й було зроблено у лютому – березні 2014 року в Криму.
Читайте також: Кримські татари: «Між двома кіньми…»
Якщо за часів Геннадія Москаля, який був ще до каденції Януковича шефом кримського Управління МВС, гопоту по-справжньому пресували, то за «донецького генія» вона активно відродилася, насолоджуючись безкарністю. Наступник Москаля на цій посаді Анатолій Могильов ставився до неї толерантно. Російські інтервенти успішно використали гопників як прикриття і політичну «піхоту», як виконавців усіх найбрудніших акцій проти українських активістів та військових частин в автономії. Те, що сталося, продемонструвало, що організовані (й не дуже) злочинні угруповання можуть бути важливим елементом політичних стратегій.
Виявилося, що кримінальники доволі легко переходять від суто злочинної діяльності до ідейно-політичного бандитизму і терору проти опонентів своїх ляльководів, беруть на озброєння потрібні їхнім господарям політичні гасла й діють у межах визначеного ідеологічного «коридору». Причому межа між політикою і кримінальщиною є вельми умовною. Як писав Ісаак Бабель в «Одеських оповіданнях» про знаменитого бандита Бєню Крика: «Ніхто не знав, де закінчується Бєня і де починається поліція…»
Ці «кадри» дають російським військам та адміністрації змогу без особливої потреби не бруднитися самим, не підставлятися і не дискредитувати власні структури. Недаремно тривалий час усі агресивні дії Росії в українському Криму Путін оголошував діями «місцевих формувань», не кажучи, ясна річ, хто їх озброїв, організував, навчив і керує ними.
Нині в автономії на небажане для загарбників населення чиниться тиск, створюються нестерпні повсякденні умови насамперед із допомогою гопників із кримської самооборони. Саме вони погрожують кримським татарам новою депортацією, захоплюють чуже майно, викрадають людей. Російській владі дуже зручно діяти з-за лаштунків руками цієї нібито «некерованої» озброєної публіки. Якщо завтра на півострові Кремль захоче провести етнічну зачистку, то це робитиметься переважно зусиллями гопоти і не без матеріального зиску для неї. Принаймні заяви «прем’єра» Аксьонова про конфіскацію української власності на півострові засвідчують наявність потужних і міцно закорінених інстинктів. Є підстави вважати, що так званий перехідний період, оголошений окупантами до 2016 року, буде часом тріумфу і всевладдя кримського криміналітету, без якого спецоперація Кремля навряд чи була б такою успішною.
Читайте також: Агресія Росії: генеза, мета, способи протидії та правові наслідки
Росія використала об’єднану потугу кримських промосковських сил та організованих злочинних угруповань, між якими важко провести чітку демаркаційну лінію. Зрозуміло одне: тепер криміналізованість півострова різко зросте, що аж ніяк не сприятиме його економічному, зокрема туристичному, розвитку. Так звана самооборона стане легальною формою бандитизму, від якої годі буде шукати захисту, хіба що створювати свої аналогічні структури. Автономія дедалі більше ставатиме «піратською республікою» на кшталт Придністров’я, Південної Осетії, Абхазії.
З кримських подій можна і треба зробити висновки для решти України: організована злочинність здатна підхоплювати політичні «віруси», або їх можуть їй прищепити. Власне, те, до чого йшла наша держава під орудою Януковича, дуже нагадувало кримську ситуацію, тільки значно більшого масштабу. Інша річ, що цілу Україну через її розміри важко було перетворити на кримінальний заповідник, де зрослися «урки» з бюрократами, як це сталося на маленькому півострові.
Мирне співіснування держави з організованою злочинністю, що легалізується і стає мало не складовою державно-управлінського апарату, рано чи пізно приводить таке суспільство до катастрофи.
Україну врятував Майдан-2013–2014. Для Криму такого рятівника не знайшлося – і він упав під ноги державі, де кримінально-олігархічна система давно легалізувалася, зміцнилася і наклалася на багатовікові антидемократичні й антигуманні традиції.