Мешканці Донбасу настільки занурені у спогади про щасливі для них радянські часи, що геть не розуміють ані того, що СРСР не можна повернути, ані того, що сучасна Росія має більше ознак корпоративної чи нацистської держави, ніж Радянського Союзу. Однак донбаські «совки» нудьгували за втраченою державою, ледь не з першого року української незалежності. Але до зброї ніхто не брався і «республік» не створював.
Чому так вийшло? Справа в тому, що радянські симпатії, як поклик до прямої дії, вже давно відійшли до минулого на пострадянському просторі (остання спроба відновити щось схоже на радянський лад була у Москві в 1993 році). Більшість «совків», не сприймаючи української державності, так чи інакше з нею змірились. Це скоріше пасивна обивательська маса, від якої годі чекати захоплень адмінбудівель, створення парамілітарних загонів, встановлення блокпостів тощо.
Але хто ж люди, які усе це виробляють в Донецькій та Луганській областях? Навіть за умовах дірявого кордону з Росією, скрізь який прориваються бойовики та найманці, без участі місцевого контингенту, створити боєздатні угруповання неможливо. В той же час важко уявити людей, що підуть вмирати за спогади про «невидимий СРСР» чи навіть його відновлення.
Насправді, ми все ж таки маємо справу з ностальгією. Але не за радянськими часами, а «буремними» 90-ми роками. Класичний штамп стосовно тих часів – людина у 90-ті поринула у вир бандитського капіталізму, їздила на «стрєлки», брала участь у «розборках», вижила, «відмила» брудні гроші, та стала статечною людиною, легальним бізнесменом з непростим минулим.
Читайте також: Донбас: реванш пролетаріїв
Але ця хрестоматійна картинка у Донбасі майже не відтворюється. 90-ті роки залишили по собі великий людський відвал. Після часів легких грошей та швидкого збагачення, залишилась чимала кількість людей, які після швидкого піднесення, скотились до нижчих соціальних прошарків. І саме ці люди мали навичку до користування зброєю та насильства, оскільки були бійцями кримінальних бригад. Й звісно, у них залишилась ностальгія за «веселими часами». Трансформація з флібуст’єрів часів «первинного накопичення капіталу» до статечних бізнесменів вдалась одиницям. Бандити не перетворились на крамарів, як про це мріяли ентузіасти ліберальних реформ. Навіть, ті з них, хто таки придбав крамничку, сприймали це як епік фейл розбишацького життя.
Більш того, ті з кримінальних ділків, які залишились на плаву у тіньовому секторі, незважаючи на великі гроші, зароблені на «обналі», контрабанді, нелегальних шахтах-«копанках», не могли конвертувати їх у реальний вплив у владі. Бо верхній щабель донбаського суспільства міцно утримувала тріада «номенклатура-олігархи-менти», яка не допускала «бандитів» до влади. Власне їх спроби отримати собі гідне місце у місцевій еліті, у багатьох випадках є справжнім підґрунтям гострих випадків політичної боротьби в Донбасі. Адже щоби кинути виклик владної вертикалі ПР грошей вистачало звичайно саме у тіньових ділків, які спонсорували «незалежних» кандидатів, або навіть опозиційні сили.
Що відбулось в Донбасі протягом весни? Місцеві еліти побоюючись переслідувань за співпрацю з режимом Януковича та співучасть у його злочинах, почали розхитувати ситуацію за фінансової підтримки «сім’ї Януковича» та Росії. Розхитали так, що втратили контроль над ситуацією, й в Донбасі запанувала кримінальна анархія.
Читайте також: Семен Семенченко: «Розвиток ситуації на Донбасі найбільше нагадує ланцюгову ядерну реакцію»
Для людей 90-х – ця ситуація стала справжнім лотерейним квитком, для тіньових ділків відкрилося вікно можливостей, скинути номенклатурно-олігархічну надбудову разом з Ахметовим та Єфремовим, та запанувати нарешті самім, хоч й у незалежній ДНРЛНР. Для звичайних «ветеранів» бандитських війн 90-х – повернення старих добрих часів, коли можна доїти «комерсів», віджимати в них тачки та майно, жити весело, гучно, на широку ногу, у вирі кримінального угару. Саме ці люди так охоче розбирали зброю біля Луганського СБУ чи Донецької ОДА.
Що з цього вийде? Ту мету, яку ставили замовники цього контрольованого хаосу, донбаські бандити виконали – затероризували місцевих мешканців, подавили усі спроби організації спротиву зсередини донбаського соціуму. Але далі починається найцікавіше – до ефективної протидії військовій або поліційній системі, криміналітет не здатен – адже бандитську війну 90-х виграли власне «менти». Бандити це самі розуміють, тому так відчайдушно насолоджуються анархією та хаосом, бо третього шансу їм вже ніхто не дасть за цього життя. Немає майбутнього й в «бандитської» еліти. Всемогутні у «сірій зоні», в «тіні», виходячи на світло, вони гинуть наче вампіри. Саме тому одиниці з них стали легальними бізнесменами, бо не можуть жити за правилами нормального прозорого соціуму. ЛНР та ДНР – зараз це типові «піратські республіки», які вже з’являлись в історії людства з закономірно сумним фіналом. Кримінальна «еліта» Донбасу вже починає вгрузати у розборки між собою, йде стрілянина між різними угрупованнями, чиї ватажки ділять награбовану здобич, інші шукають шляхи до втечі.
До чиєї б сфери впливу – України або Росії – не потрапили б у підсумку землі Донбасу, для ностальгуючих за 90-ми роками свято закінчиться дуже швидко.