У мережі з’явився анекдот. Кримчанин кається українському родичеві у тому, що підтримав приєднання до Росії:
– Думали, нарешті заживемо. А тепер гроші з банку зняти не можна. Вийти на вулицю, щоб висловити свій протест, не можна…
– Шкодуєш?
– Ні, шкодувати в нас теж не можна…
Мабуть, схожі анекдоти розповідали і в радянські часи. Можливо, вони популярні на Корейському півострові. Нині сумний гумор набуває актуальності на території, що донедавна на правах автономії входила до складу України. Російський класик Салтиков-Щєдрін позаздрив би такому сюжетові: минув трохи більш як тиждень після «воссоєдінєнія», а в Керчі вже заборонили мітинг проросійських (!) сил. Мовляв, заявку на проведення акції подали несвоєчасно, не так, як передбачено російським законом, тож висловлювати солідарність із сепаратистами південно-східних регіонів України зась.
Хоча, те, що не вкладається в межі звичної логіки, може виявитись частиною міфології, якою досі жив і живе Крим. На зміну байкам про страшних бандерівців, що їдуть підкорювати півострів, прийшла легенда про високий рівень життя в Росії, якого він тепер досягне. Кремлівська пропаганда так розкрутила тему «покращення» на анексованій території, що мешканці депресивних центральноросійських областей усерйоз замислилися, чи в тій самій РФ, про яку говорять із телеекрана, вони живуть.
Читайте також: Кримські татари: «Між двома кіньми…»
І доки ТБ-наркоз іще діє, Крим ріжуть по-живому: Аксьонов і К° «віджимають» українську держвласність укупі з нафтовими вишками Чорноморнафтогазу, ділки з РФ придивляються до нерухомості, «що погано лежить», російські військові заселяють квартири, де ще вчора мешкали родини українських офіцерів.
На півострові, де жителі нібито панічно бояться будь-яких проявів націоналізму й неофашизму, де сам Путін обіцяв три «рівноправні» мови, зникають будь-які написи українською чи кримськотатарською. Заговорити тут мовою, котра ще місяць тому була де-юре в статусі державної, небезпечно для здоров’я. Як і висловлювати в будь-який спосіб своє невдоволення новим порядком, відмовлятися від російського паспорта, вимагати національної автономії. Ба більше, просто знімати на камеру кримське «благодєнствіє» теж вельми ризиковане заняття, бо легко може знайтися «казачок», що затулить своєю лапою об’єктив і буде, за місцевими «понятіями», правий.
Крим стає територією терору. Адже основою будь-якого терору є страх. Не обов’язково чинити масові розстріли чи підкладати бомби, щоб колективно залякати людей. Достатньо в найкращих кримінальних традиціях продемонструвати, хто тут тепер господар (гопник, «казачок», «зелений чоловічок»), і біженці покидатимуть край навіть тоді, коли там не лунатимуть постріли.
Читайте також: Агресія Росії: генеза, мета, способи протидії та правові наслідки
До речі, про постріли. Усе ще можливо. Мустафа Джемілєв, один із лідерів кримських татар, виступаючи в ООН, заявив, що кровопролиття в Криму та південних областях імовірне, якщо Росія тільки наважиться просунутись на територію материкової України. В такому випадку годі сумніватися, що моральний терор на півострові швидко переросте в реальний із величезною кількістю жертв.
Україна відходить від больового шоку: втрачено майже весь військовий флот, частину армії, з’явилися перші біженці, почалася перша за роки незалежності мобілізація, російські диверсанти – на сході, на півдні, в Києві. Серйозні питання: як компенсувати майнові утрати, як організувати оборону, знаючи, що союзники не прийдуть допомагати нам ані завтра, ані післязавтра, як забезпечити вихід з Азовського моря, як допомогти людям, що залишаються з українськими паспортами у ворожому середовищі, із примарними правами й реальними загрозами? І популістські відповіді політиків: повернути Крим уже завтра, відновити територіальну цілісність, нічого не визнавати й перемагати Путіна.
Штучно відторгнена територія зберігає з Україною тисячі різних зв’язків. Згодом вони стануть у пригоді. Марно сподіватися на якийсь бодай трохи конструктивний діалог із угрупованням Аксьонова, яке бавиться в «законну владу Криму». Як показав досвід Києва, бандитські режими на нашій землі не приживаються. Хоч би який Лас-Вегас чи Місто Сонця на півострові обіцяли місцеві функціонери та їхні кремлівські шефи, уже зрозуміло: всі проекти будуть орієнтовані на «освоєння бюджетів» колом обраних, яке матиме свої «хонки» і яхти на Південному узбережжі доти, доки їм це дозволятимуть кримчани. А вони матимуть нагоду прозріти вже цього літа, коли почнеться «нечуваний» туристичний сезон.