Одні відкрито заявили про своє бажання жити в складі Росії, інші виступили категорично проти. При цьому на тлі розмов про можливе відокремлення півострова від України відбувалися не менш серйозні процеси, у ході яких визначалася конфігурація майбутньої кримської влади.
Такого сплеску сепаратизму Крим не бачив, мабуть, від початку 1990-х, коли в республіці прийшов до влади перший і останній кримський президент – проросійськи налаштований Юрій Мєшков. Однак, на відміну від тих років, коли Київ оперативно втрутився в ситуацію й ефективно її «розрулив», цього разу нове українське керівництво, що здобуло владу після перемоги Майдану, забарилося з ухваленням рішень.
Ситуацією, що склалася, одразу ж скористалися різні сили як у Криму, так і за його межами. 23 лютого, у День захисника Вітчизни, на площі вивели своїх прихильників проросійські організації з вимогою провести референдум про вихід автономії зі складу України. Акції під сепаратистськими лозунгами пройшли в Керчі, Сімферополі та Феодосії.
Усі вони мали приблизно той самий сценарій. Збирався натовп людей із російськими триколорами, який під вигуки «Росія» вимагав проведення позачергової сесії міськради (у Сімферополі – Верховної Ради Криму). Скрізь були спроби (іноді навіть успішні) зірвати український прапор і замінити його російським. Також проводився запис добровольців у такі собі загони самооборони й народні дружини.
І організатори скрізь були ті самі: партії «Русское единство», «Русский блок» та «казачьи» громади. Ні для кого не секрет, що всі ці організації тією чи іншою мірою фінансуються Москвою по лінії підтримки «російських співвітчизників».
У Севастополі, де «фанатів Росії» завжди було багато, учасники акцій не обмежилися лише спробами замінити українські прапори на російські. Городяни на наймасовішому за всю новітню історію міста мітингу вибрали свого «мера», яким став… громадянин РФ бізнесмен Алєксєй Чалий. Щоправда, і там до відкритого сепаратизму все ж не дійшло. Чалий справді почав брати виконавчу владу в місті у свої руки, але робилося це все ж таки з урахуванням українського законодавства. Так, для «народного мера» придумали і створили нову посаду – голова Координаційної ради зі створення міського управління із забезпечення життєдіяльності міста. Під такою довгою і хитромудрою назвою ховається фактично виконавчий орган міськради, який, за задумом місцевих депутатів, має взяти на себе функції Севастопольської міськдержадміністрації, керівника якої традиційно призначає президент України. Вибори мера Севастополя, як відомо, чинним українським законодавством не передбачені.
Звертає на себе увагу та обставина, що Алєксєй Чалий жодних заяв про відокремлення Севастополя, принаймні публічно, не робив. Лідери «Русского единства», які керували протестами на площах кримських міст, також намагалися не скотитися до зовсім знавіснілого сепаратизму. «Ніхто не може нас звинуватити в порушенні закону або порядку», – невпинно підкреслював лідер партії Сергій Аксьонов. Очевидно, що він мав на увазі закони Української держави.
Утім, у середу, 26 лютого, перед будівлею Верховної Ради АРК у Сімферополі зібралися тисячі кримських татар, які заявили про неприпустимість відокремлення півострова від України. До їхньої акції долучилися учасники руху «Євромайдан – Крим» та ультрас футбольного клубу «Таврія». Одночасно перед парламентом організували свою акцію прихильники проросійських організацій. Загалом зібралося, за різними оцінками, від 10 тис. до 20 тис. осіб.
Головною причиною пристрастей, що вирували в кримській столиці, була інформація про те, що на позачерговій сесії ВР АРК, призначеній на цей день, нібито може бути прийнято рішення про вихід автономії зі складу України. Дров до багаття підклали чутки про те, що Росія стягує власні війська на півострів і збирається активно роздавати свої паспорти місцевим мешканцям.
Поки учасники двох альтернативних мітингів намагалися перекричати одне одного, штовхаючись і навіть обмінюючись стусанами, у будівлі парламенту велися напружені консультації. Кримські політики справді обговорювали незалежність півострова, але не від України, а від… «македонців» – так прозвали кримчани донецько-макіївське керівництво, яке неподільно правило всі останні роки в автономії.
Такий стан справ не влаштовував одразу кілька політичних сил АРК, яких вихідці з Донбасу останнім часом усунули від ухвалення рішень. Відставки вихідця з Макіївки Анатолія Могильова прагнули представники різних, іноді діаметрально протилежних таборів: і проросійські організації, і кримськотатарський Меджліс, і частина тамтешніх регіоналів, які опинилися на підтанцьовці в донецьких «варягів». Позицію останніх відкрито озвучив у пресі депутат ВР Криму Володимир Кличников: «Давно час сказати те, що було у всіх на вустах, але сказати публічно: філіал «Македонії» в Криму закрито».
«Спільний ворог» фактично згуртував політичних опонентів. Один із лідерів «Русского единства» Дмитро Полонський в ефірі «Первого канала» заявив, що фактично в Сімферополі відповідальність за все, що відбувається на півострові, «взяли дві людини, дві політичні сили і два народи». «З боку російського народу Криму це Сергій Аксьонов, партія «Русское единство», з боку кримських татар, дуже значущої, третьої за чисельністю частини населення автономії, – Рефат Чубаров, Меджліс. Іншої влади сьогодні в Криму немає!» – заявив Полонський.
Врешті-решт, позачергова сесія кримського парламенту, яка настільки збентежила кримчан, так і не відбулася – не набралося необхідної кількості депутатів для кворуму. А як же сепаратизм? Голова ВР АРК Володимир Константинов, який і сам раніше публічно припускав можливість того, щоб автономія пішла в самостійне плавання, у середу офіційно заявив, що в кримському парламенті питання про вихід АРК зі складу України не порушують. Розмови про це він назвав провокацією, метою якої є «дискредитувати Верховну Раду автономії, позбавити її легітимності».
«На жаль, цю провокацію організувала та підтримала макіївська команда в кримському уряді, яка заради збереження влади готова пожертвувати суспільно-політичною стабільністю на півострові. Для них це чужа земля!» – заявив Константинов.